Стефанія Вільчинська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стефанія Вільчинська
Stefania Wilczyńska 1927.jpg
Народилася 26 травня 1886(1886-05-26)[1]
Варшава, Російська імперія[2]
Померла 6 серпня 1942(1942-08-06)[2] (56 років) або 5 серпня 1942(1942-08-05)[1] (56 років)
Треблінка, Косув-Ляцький, Ґміна Косув-Ляцький, Соколовський повіт, Мазовецьке воєводство, Польща
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Діяльність учителька, письменниця
Галузь педагог[d]
Alma mater Льєзький університет і Женевський університет

Стефанія Вільчинська (пол. Stefania Wilczyńska; 26 травня 1886, Варшава, Російська імперія6 серпня 1942, Треблінка) — вихователька і педагог, колега і соратник Януша Корчака, яка розділила з ним і дітьми з Будинку сиріт[pl] загибель в газовій камері.

Біографія[ред. | ред. код]

Стефанія Вільчинська народилася в польській родині єврейського походження. Батько — текстильний фабрикант Юліан (Ісаак) Вільчинський (пол. Izaak Wilczyński; ?-1911); мати — Соломія Вальфиш (пол. Salomea Walfisz; ?-1929). Закінчила приватну школу[pl] Ядвіги Сікорської (пол. Jadwiga Sikorska) у Варшаві, потім факультет природничих наук Льєзького університету в Бельгії, у 1906 році вивчала природні науки в Женевському університеті в Швейцарії[3][4][5].

Будинок сиріт на Крохмальній вулиці, 92 у Варшаві. Близько 1935
Будівля Державної школи на вулиці Прохолодній, 33, де з листопада 1940 по жовтень 1941 року перебував Будинок сиріт у Варшавському гетто. 1929

Повернувшись до Варшави, працювала волонтером у притулку для єврейських сиріт. Притулок, розташований у старій будівлі церкви, перебував у занедбаному стані. Вільчинська налагодила його роботу і незабаром була призначена на керівну посаду. Там у 1909 році познайомилася з Янушем Корчаком, співпраця з яким з перервами тривала аж до смерті обох в Треблінці[3][5].

Разом з Корчаком заснувала і вела Будинок сиріт для єврейських дітей у Варшаві (1912-1942) на Крохмальній вулиці[pl], 92, де застосовувалися новаторські педагогічні методики, що виховують у дітях почуття власної гідності. Будинок сиріт був організований за моделлю держави, керованої дітьми — в ньому була своя «конституція», існували виборний дитячий парламент, товариський суд і судова рада[6].

За спогадами одного з колишніх вихованців, організація Будинку сиріт працювала з чіткістю механізму швейцарського годинника. За свідченням біографа Корчака Бетті Джин Ліфтон, «майже для всіх сиріт Стефа була "серцем, мозком, доглядальницею, матір'ю"»[7]. Діти називали її «пані Стефа»[8].

Стефанія Вільчинська керувала будинком за відсутності Корчака під час Першої світової війни і під час його подорожі в Палестину в 1934 і 1936 роках. Думаючи про переселення на Близький Схід, у 1935 році Вільчинська також їздила в Палестину, жила в кібуці Ейн-Харод[en], але перед війною повернулася до Польщі[9][5][10].

Після початку німецької окупації, в 1940 році Будинок сиріт був переведений в гетто[К 1]. Друзі пропонували Вільчинській втекти з Польщі, але вона відмовилася і залишилася з Корчаком і дітьми[9][5].

Влітку 1942 року було прийнято рішення про депортацію Будинку сиріт в табір смерті. Вранці 6 серпня в Будинку пролунала команда «Alle Juden raus!». Співробітники могли покинути притулок, але вирішили залишитися з дітьми до кінця[К 2]. Діти вишикувалися в колони по чотири і у супроводі вихователів та оточенні фашистської охорони пішли на Умшлагплац, звідки їх в товарних вагонах відправили в Треблінку. Перший загін вів Януш Корчак, другий[К 3] Стефанія Вільчинська[9][12][6].За спогадами очевидця, секретаря єврейської громади у Варшаві Наума Ремба, на відміну від натовпу людей, що кричали, коли нацисти заганяли їх у поїзди, діти з притулку йшли «зі спокійною гідністю»:

« Це було схоже не на завантаження в товарні вагони, а на марш мовчазного протесту проти режиму убивць ... Такої процесії ще не бачили людські очі.
Оригінальний текст (англ.)
This was no march to the train cars, but rather a mute protest against this murderous regime… A procession the like of which no human eye has ever witnessed.
»

— Ліфтон, 2004, гл. 37: Останній марш…

Пам'ять і нагороди[ред. | ред. код]

Меморіал Янушу Корчаку і Стефанії Вільчинській на Горі вітру під Єрусалимом
Символічна могила Стефанії Вільчинської на Єврейському цвинтарі у Варшаві

Символічна могила Стефанії Вільчинської знаходиться на місці поховання її батьків, на варшавському Єврейському цвинтарі[ru] (діл. 64, ряд 1)[13]. Меморіал Янушу Корчаку і Стефанії Вільчинській встановлено на Горі вітру[he] під Єрусалимом.

У 1947 році Стефанію Вільчинську посмертно нагороджено срібним Хрестом Заслуги[14].

У 2004 році у Варшаві посмертно видано книгу Стефанії Вільчинської «Слово дітям і педагогам»[15].

У травні 2013 року група польських громадських діячів виступила зі зверненням про присвоєння імені Стефанії Вільчинської алеї поряд з Музеєм історії польських євреїв у Варшаві[16].

У 2015 році в Польщі видано декілька книг, присвячених історії життя Стефанії Вільчинської[17][18][19].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. На вулицю Холодну[pl], 33, потім у будинок 16/9 на розі Сінної (пол. Sienną) и Слизької (пол. Śliską) вулиць.
  2. Згідно з проведеною гітлерівцями перекличкою, у притулку на той момент перебувало 192 дитини і 10 співробітників[11].
  3. З дітьми 9—12 років[11].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б http://www.fembio.org/biographie.php/frau/frauendatenbank?fem_id=28819
  2. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118858831 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. а б Veerman, 1990, с. 8
  4. Лифтон Б.-Дж. Гл. 8: Решение // Король детей: Жизнь и смерть Януша Корчака = Lifton B.-J. The king of children: The Life and Death of Janusz Korczak / пер. с англ. И. Гуровой и В. Генкина. — М. : Текст, 2004. — 400 с. — ISBN 5-7516-0479-2.
  5. а б в г Ковалевич П. (2011-08-08). Корчак и его дети. Jewish.ru. Архів оригіналу за 2016-01-25. Процитовано 2016-01-06. 
  6. а б Чабан М. Януш Корчак, старый доктор (Эрш Хенрик Гольдшмит) // Еврейская старина : альманах. — 2014. — № 2 (81).
  7. Лифтон Б.-Дж. Гл. 18: Пани Стефа // Король детей: Жизнь и смерть Януша Корчака = Lifton B.-J. The king of children: The Life and Death of Janusz Korczak / пер. с англ. И. Гуровой и В. Генкина. — М. : Текст, 2004. — 400 с. — ISBN 5-7516-0479-2.
  8. Лифтон, гл. 18: Пани Стефа, 2004
  9. а б в Veerman, 1990, с. 15
  10. Макеев С. Моськи, Юзьки и Януш Корчак // Совершенно секретно. — М., 2006. — № 5 (204).
  11. а б Лифтон, гл. 37: Последний марш…, 2004
  12. Лифтон Б.-Дж. Гл. 37: Последний марш. Шестое августа 1942 // Король детей: Жизнь и смерть Януша Корчака = Lifton B.-J. The king of children: The Life and Death of Janusz Korczak / пер. с англ. И. Гуровой и В. Генкина. — М. : Текст, 2004. — 400 с. — ISBN 5-7516-0479-2.
  13. Wyniki wyszukiwania (pl). Процитовано 2016-01-06. 
  14. M.P. 1947 nr 103 poz. 685 (pl). ISAP. Kancelaria Sejmu RP. Процитовано 2016-01-06. 
  15. Wilczyńska St. Słowo do dzieci i wychowawców = Слово детям и педагогам / Stefania Wilczyńska ; wybór i oprac. B. Puszkin, M. Ciesielska. — Warszawa : Ośrodek Dokumentacji i Badań Korczakianum; Muzeum Historyczne m.st. Warszawy, 2004. — 262 p. — (Z Kręgu Korczaka. Tematy, Ludzie, Dokumenty). — ISBN 9788388477157.
  16. Czy Warszawa uhonoruje Stefanię Wilczyńską? (pl). Izrael.org.il. 2013-05. Архів оригіналу за 2016-01-09. Процитовано 2016-01-09. 
  17. Kicińska, 2015
  18. Einat, 2015
  19. Бурек Я. (2015-03-23). Вышла в свет книга о Стефании Вильчинской. Виртуальный Штетл. Архів оригіналу за 2016-03-05. Процитовано 2016-01-09. 

Література[ред. | ред. код]

Книги
Статті

Посилання[ред. | ред. код]