Стефан Грабінський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стефан Грабінський
пол. Stefan Grabiński
Stefan Grabinski.jpg
Стефан Грабінський. 1920–1930 роки.
Ім'я при народженні Stefan Grabiński
Псевдо Stefan Żalny
Народився 26 лютого 1887(1887-02-26)
Кам'янка-Бузька
Помер 12 листопада 1936(1936-11-12) (49 років)
Львів
·туберкульоз
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаПольща Польща
Національність поляк
Діяльність прозаїк, драматург, критик, педагог
Alma mater Філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Мова творів польська
Роки активності 19081936
Напрямок література жахіть
Жанр повість, оповідання, п'єса, есей
Magnum opus «Демон руху» / Demon ruchu

CMNS: Стефан Грабінський на Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ст́ефан Грабі́нський (пол. Stefan Grabiński; 26 лютого 1887(18870226), Кам'янка-Струмилова — 12 листопада 1936, Львів) — польський письменник, представник жанру жахіть у польській літературі першої половини XX століття, званий «польським По» і «польським Лавкрафтом».

Життєпис[ред. | ред. код]

Стефан Грабінський народився 26 лютого 1887 року в сім'ї голови повітового суду Діонізія Грабінського і вчительки гри на піаніно Євгенії Грабінської (в дівоцтві — Чубек). Його дитячі й підліткові роки минули в Луці біля Самбора, а звідти після батькової смерті родина переїхала до Львова.

Закінчивши ліцей бернардинів у 1905 році, Грабінський вступив на філологічний факультет Львівського університету, де вивчав польську літературу й класичну філологію. Слухав лекції, зокрема, Вільгельма Брунхальського та Йозефа Калленбаха. Там він познайомився зі Станіславом Котом, Юліушем Кляйнером, Тадеушем Сінком, Станіславом Лемпіцьким і Стефаном Верчинським.

Ще в студентські роки у Грабінського виявилася спадкова хвороба — кістковий туберкульоз, від якого рано померли його батько, брат і сестра[1]. Ця обставина, а також властива письменникові ще з дитинства велика побожність значно вплинули на розвиток його творчості й на формування світогляду.

Здобувши вищу освіту, з 1911 по 1914 рік він викладав польську мову та літературу у двох львівських гімназіях — громадській і приватній. У 1914–1915 роках викладав у Відні. 1917 року Грабінський одружився з вчителькою музики Казимерою Корвін-Гонсьоровською й переїхав на педагогічну роботу до Перемишля. Мав з нею двох дочок. У цьому місті подружжя підтримувало діяльність театру «Фредреум». 1921 року Грабінський ініціював публікацію збірки віршів його на той час уже покійної сестри Марії Чайковської Życia mego kwiat / «Квітка мого життя» як додатку до драми «Темні сили». Цього ж року він розійшовся з жінкою й перебрався до Львова[2]. На той час у письменника починається криза творчості, його, попри недавні літературні успіхи, стали забувати. 1927 року Грабінський побував в Італії, а 1929-го — в Румунії. Цього ж року в письменника туберкульоз набрав відкритої форми, почалися кровотечі. Довелося покинути роботу й переїхати на село. Там почалася скрута через витрати на ліки й на нове житло. Критик Єжи Пломенський і письменник Кароль Іжиковський, друзі Грабінського, посприяли тому, що 1931 року він одержав Львівську літературну премію. У цьому ж році Грабінський на короткий час переїжджає до Львова, а тоді через загострення хвороби оселяється в санаторії для легеневих хворих, у курортному селищі Брюховичі. Там письменник помер у злиднях, на руках у матері. Мало хто із знайомих його відвідував. Поховали Грабінського на Янівському цвинтарі у Львові.

Творчість[ред. | ред. код]

Стефан Грабінський.

Грабінський знаний передусім як майстер малої прози, знавець проблем із галузі парапсихології, магії та демонології. Він цікавився кіномистецтвом, зокрема популярною тоді течією — німецьким експресіонізмом, стежив за розвитком сучасної літератури та філософії. Письменника надихали думки Анрі Берґсона та Вільяма Джеймса, а також творчість його улюбленого автора — Едґара Аллана По, якому він присвятив есей Książę fantastów / «Князь фантастів» (1931).

Грабінський дебютував у 1908-му, коли часопис Nasz Kraj опублікував його оповідання Szalona zagroda / «Несамовита садиба». Наступного року Грабінський під псевдонімом «Стефан Жальний» видав своїм коштом збірку оповідань «З винятків. У сутінку віри», яку критики вважали маловартісною. Став відомий у 1918 році своєю другою книжкою «На трояндовому узгір'ї». Тоді ж розпочав співпрацювати з краківським літературно-мистецьким тижневиком Maski. Здобув славу завдяки «Демонові руху» (1919, Краків) — циклу оповідань жахіть, який ґрунтується на мотивах залізниці, залізничних станцій і поїздів. Ця збірка вийшла ще у Львові (1922) й Варшаві (1929). Заохочений успіхом, автор за короткий час опублікував наступні збірки, частину яких становили тематичні цикли: «Безумний прочанин» (1920), «Страхітлива оповідь» (1922), «Книга вогню» 1922) і «Пристрасність» (1930). Друкувався у варшавських, лодських, краківських, перемишльських та львівських видавництвах, а також у тодішніх масових часописах («Goniec Krakowski», «Gazeta Kaliska», «Słowo Polskie», «Robotnik», «Nowa Reforma», «Kurier Lwowski», «Wiek Nowy», «Pion») i літературних («Wiadomości Literackie», «Głos Literacki», «Maski», «Pro Arte», «Zdrój», «Lwowskie Wiadomości Muzyczne i Literackie»).

Менш цінними в художньому плані вважаються повісті Грабінського. «Саламандра» (1924), «Тінь Бафомета» (1926), «Монастир і море» (1928) та «Острів Ітонґо» (1934) викликали незначний розголос і дошкульну критику, а після Другої світової війни їх визнали анахронічними.

Грабінський також написав три п'єси («Вілла над морем», «Поминальна субота» й «Привиди»), які інсценізовано в театрах Варшави, Львова i Кракова. Прем'єри перших двох відбулися, відповідно, 9 березня 1920 року у варшавському Малому театрі та 31 жовтня 1921 року в краківському Театрі імені Юліуша Словацького[2].

Характеристика творчості[ред. | ред. код]

Стефан Грабінський.

Стефан Грабінський створив своєрідний пізнаваний літературний стиль, який має в основі традиційну реалістичну оповідь з елементами поезії в прозі. Його твори характерні фіктивними прізвищами й географічними назвами, що легко запам'ятовуються й створюють відповідний настрій.

Сюжет більшості творів письменника побудовано за усталеною схемою: у звичайному, повсякденному житті літературного героя дають себе знати незвичайні й таємничі явища, які зрештою в несподіваному фіналі призводять до кардинальної внутрішньої зміни цього героя або ж — значно частіше — до його загибелі. Місцем дії служать переважно провінційні містечка, глухі залізничні станції й занедбані, покинуті будинки.

Творчості Грабінського притаманні докладність і дбайливість в описуванні подробиць (наприклад, в оповіданнях із циклу «Демон руху» фігурують фахові терміни, пов'язані із залізницею), а також класичні риси реалістичної прози — правдиве відображення дійсності й психології людини. Водночас автор застосовує засоби, що створюють атмосферу кошмару та жахіть, уміло нарощує напругу.

Найпопулярніші в оповіданнях Грабінського мотиви — це проблема самоусвідомлення, патологічні зміни дійсності реального світу та паралельних світів, життя після смерті, видатні досягнення науки та паранауки, надприродні причини божевілля, демонізм жінок (мотив фатальної жінки).

Артур Гутникевич[pl] звернув увагу, що всі фантастичні ідеї Грабінського ґрунтуються на плюралістичній, неоплатонівській концепції дійсності, на уявленні про особливу силу думки й творчої дії та на вірі в динамічну концепцію буття, натхненній доктринами Фрідріха Ніцше й Анрі Берґсона.

Ставлення до Грабінського[ред. | ред. код]

За винятком періоду короткочасної популярності, викликаної «Демоном руху», Грабінський усе життя був маловідомим і недооціненим літератором. Тогочасні критики, призвичаєні до панівної реалістичної та натуралістичної школи, переважною більшістю не сприймали й не розуміли новаторства його «жахітливих оповідей». Одними з небагатьох прихильників Грабінського були Вілям Гожица, Єжи Пломенський і Кароль Іжиковський — популяризатор творів письменника і його приятель.

У Польщі творчістю Грабінського знову зацікавилися вже після Другої світової війни. У 1949 році Юліан Тувім видав збірку польської фантастики й помістив у неї два оповідання Грабінського[1]. Дуже багато для популяризації творів письменника зробив історик літератури Артур Гутникевич, автор монографії Życie i twórczość Stefana Grabińskiego (1959) / «Життя і творчість Стефана Грабінського» i редактор тритомника Dzieła wybrane (1980) / «Вибрані твори» письменника. У 1975 році видавництво Wydawnictwo Literackie опублікувало в серії «Stanisław Lem poleca» / «Станіслав Лем радить» збірку оповідань Грабінського Niesamowite opowieści / «Несамовиті оповіді» з післямовою самого Станіслава Лема. Любителем творчості Грабінського був критик і теоретик фантастичної літератури Марек Видмух.

З початку 1980-х років настав спад зацікавлення постаттю і творчістю письменника. У пізніші часи творчість Стефана Грабінського пропагує Павел Дунін-Вонсович, видавець першого після Другої світової війни повного видання «Демона руху».

З перспективи феміністичної критики творчість Грабінського інтерпретувала Кристина Клосінська.

Пошанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • У 2012 році, до 125-ліття від дня народження Стефана Грабінського, кілька перемишльських культурно-наукових, громадських та освітніх організацій і комерційних підприємств започаткувало проект GRoza — GRoteska — GRabiński / «Жахіття — Гротеск — Грабінський», у рамках якого відбулися літературні й мистецькі заходи, покликані пропагувати твори у жанрі жахіть. Проект охопив міста Краків, Катовіце, Тарнув, Перемишль (Польща) і Львів (Україна).
  • 2012 року аудиторію № 51 в І Перемишльському загальноосвітньому ліцеї імені Юліуша Словацького названо іменем Стефана Грабінського.
  • 2013 року засновано Премію польської літератури жахіть імені Стефана Грабінського (пол. Nagroda Polskiej Literatury Grozy imienia Stefana Grabińskiego).

Твори[ред. | ред. код]

Збірки оповідань[ред. | ред. код]

  • Z wyjątków. W pomrokach wiary (1909) — «З винятків. У сутінку віри»
  • Na wzgórzu róż (1918) — «На трояндовому узгір'ї»
  • Demon ruchu (1919) — «Демон руху»
  • Szalony pątnik (1920) — «Безумний прочанин»
  • Niesamowita opowieść (1922) — «Страхітлива оповідь»
  • Księga ognia (1922) — «Книга вогню»
  • Namiętność (1930) — «Пристрасність»

Повісті[ред. | ред. код]

  • Salamandra (1924) — «Саламандра»
  • Cień Bafometa (1926) — «Тінь Бафомета»
  • Klasztor i morze (1928) — «Монастир і море»
  • Wyspa Itongo (1936) — «Острів Ітонґо»
  • Motywy docenta Ponowy (не закінчена, рукопис) — «Мотиви доцента Понови»

П'єси[ред. | ред. код]

  • Willa nad morzem (Ciemne siły) (1921) — «Вілла над морем» («Темні сили»)
  • Zaduszki (рукопис) — «Поминальна субота»
  • Larwy (Manowiec) (рукопис) — «Ларви» («Манівець»)

Теоретичні роботи[ред. | ред. код]

  • Zagadnienie oryginalności w twórczości literackiej (1925) — «Проблема оригінальності у літературній творчості»
  • O twórczości fantastycznej. Jej geneza i źródła (близько 1928, машинопис) — «Про творчість у галузі фантастики. Її генезис і джерела»

Переклади творів[ред. | ред. код]

Ще за життя Грабінського два його оповідання перекладено італійською мовою.

Оповідання Грабінського в німецькомовних перекладах Шарлотти Екерт і Курта Кельма вийшли в Німеччині, у серії Bibliothek des Hauses Usher (1953).

1991 року опубліковано російськомовні переклади творів письменника — зокрема «Кочегар» і «Сигналы». 2002 року — двотомник «Избранные произведения в 2 томах» / Пер. И. Колташевой, Н. Смироновой, Л. Ермиловой. — М.: Энигма, 2002.

У 1993 році з Грабінським, завдяки англомовним перекладам Мирослава Липинського, ознайомилися в Сполучених Штатах і назвали цього письменника «польським По». Його вибрані оповідання вийшли там у двох виданнях — The Dark Domain (1993) i The Motion Demon (2005).

2003 року опубліковано O Demónio do movimento — переклад «Демона руху» португальською мовою, який виконав Войцех Хархаліс.

Крім того, твори Грабінського перекладено французькою, італійською, чеською, словацькою та українською мовами.

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • «Білий упир» (Сажотрусівська оповідка), «Сигнали», «Коханка Шамоти». — «Всесвіт», 1994, № 5-6. Переклали Христина Юревич, Андрій Квятковський і Володимир Павлів
  • «Духи старого Львова» (збірка оповідань). — Л.: ЛА «Піраміда», 2001
  • «Смалюх» (Оповідання) / Переклад Юрія Винничука // Потойбічне: Українська готична проза ХХ ст. — Львів: Піраміда, 2005 — с. 211–218
  • Те саме // Антологія української готичної прози. У 2 томах. Том 2. — Харків: Фоліо, 2014 — с. 221–229
  • «Погляд» (Оповідання) / Переклад Мирослави Баліцької // Потойбічне: Українська готична проза ХХ ст. — Львів: Піраміда, 2005 — с. 219–229
  • Те саме // Антологія української готичної прози. У 2 томах. Том 2. — Харків: Фоліо, 2014 — с. 230–241
  • «Чад» (Оповідання) / Переклад Юрія Винничука // Потойбічне: Українська готична проза ХХ ст. — Львів: Піраміда, 2005 — с.229-236
  • Те саме // Антологія української готичної прози. У 2 томах. Том 2. — Харків: Фоліо, 2014 — с. 242–250
  • «Саламандра» (Містична повість) / Переклад Юрія Винничука // Дніпро, 2011, № 7 — с. 8-49

Екранізації[ред. | ред. код]

  • Kochanka Szamoty (Польща, 1927, режисер Леон Тристан), на основі оповідання Kochanka Szamoty[3]
  • Ślepy tor (Польща, 1967, режисер Ришард Бер)[4]
  • Pożarowisko (Польща, 1968, режисер Ришард Бер)[5]
  • Dom Sary (Польща, 1985, режисер Зиґмунт Лех), на основі оповідання W domu Sary[6]
  • Problemat profesora Czelawy (Польща, 1985, режисер Зиґмунт Лех), на основі оповідання Problemat Czelawy[7]
  • Nikt nie jest winien (1986, режисер Ришард Заторський), на основі оповідання Willa nad morzem[8]
  • Szamota's Mistress (США, 1998, режисер Джозеф Парда) на основі оповідання Kochanka Szamoty[9]
  • Szamotas Geliebte (Німеччина, 1999, режисер Гольґер Мандель), на основі оповідання Kochanka Szamoty[10]
  • Ultima Thule (Німеччина, 2001, режисер Гольґер Мандель)[11]
  • Podróż na wschód (Польща, 2011, режисери Томаш Будзинський і Лукаш Янковський), на основі оповідання Maszynista Grot[12]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Artur Hutnikiewicz, 1980, Stefan Grabiński i jego dziwna opowieść. / Stefan Grabiński, Utwory wybrane. Tom I: Nowele, Kraków, Wydawnictwo Literackie, ISBN 83-08-00249-8.
  • Stanisław Lem, 1975, Posłowie. / Stefan Grabiński, Niesamowite opowieści, Kraków, Wydawnictwo Literackie.
  • Andrzej Niewiadowski, Antoni Smuszkiewicz, 1990, Leksykon polskiej literatury fantastycznonaukowej, Poznań, Wydawnictwo Poznańskie, ISBN 83-210-0892-5.
  • Stefan Otceten, 1986, Autorzy antologii polskiej noweli fantastycznej. / Polska nowela fantastyczna. Tom piąty — Niezwykły kryształ, Warszawa, Wyd. Wydawnictwa «Alfa», s. 352–353, ISBN 83-7001-109-8.
  • Krzysztof Varga, 1999, Kochanek upiorów. / Stefan Grabiński, Demon ruchu, Warszawa, Lampa i Iskra Boża, s. 137–142, ISBN 83-86735-49-X.
  • Barbara Zwolińska, 2002, Wampiryzm w literaturze romantycznej i postromantycznej. Na przykładzie «Opowieści niesamowitych» Edgara Allana Poego, «Poganki» Narcyzy Żmichowskiej oraz opowiadań Stefana Grabińskiego, Gdańsk, Wydawnictwo Uniwersytetu Gdańskiego, ISBN 83-7326-088-9.
  • Krystyna Kłosińska, 2004, Stefana Grabińskiego Kochanka Szamoty, czyli o tym, jak mężczyzna rodzi kobietę. / Fantazmaty. Grabiński — Prus — Zapolska, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, ISBN 83-226-1410-1.
  • Eliza Krzyńska-Nawrocka, 2012, Ciemne terytoria. Człowiek i świat w prozie Stefana Grabińskiego, Kraków, Agharta, ISBN 978-83-933028-4-0

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1931 — Львівська літературна премія

Зовнішні джерела[ред. | ред. код]

Інтернет-сторінки
Твори онлайн
Стаття Стефана Грабінського O maszyniście Grocie
Статті в електронних мас-медіа про Стефана Грабінського

Примітки[ред. | ред. код]