Стефан Корицінський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стефан Корицінський
POL COA Topór.svg
Великий канцлер коронний
1653 — 1658
Попередник: Андрій Лещинський
Наступник: Миколай Пражмовський
 
Освіта: Яґеллонський університет і Старий Левенський університет[d]
Народження: 1617(1617)
невідомо
Смерть: 4 липня 1658(1658-07-04)
Піскова Скала, Польща
Національність: поляк
Громадянство: Річ Посполита
Віросповідання: католик
Династія: Корицінські

Сте́фан Кориці́нський (пол. Stefan Koryciński; 1617(1617)4 липня 1658) — військовик, урядник та державний діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Корицінських гербу Топор. Великий канцлер коронний (16531658)[1], сенатор. Великий підканцлер коронний (4 лютого 16521656), стольник краківський (16431652). Каштелян освенцимський (16471658). Староста вольбромський, ойцовський, варшавський, рабштинський і ковальський.

Біографія[ред. | ред. код]

Навчався в університетах Кракова1628), Левена й Амстердаму1633). 19 лютого 1639 року одружився із Анною Петронелою Гембицькою — небогою єпископа Петра Гембицького, що став його покровителем. У 1641, 1645, 1646, 1648, 1649 і 1652 роках був послом на сейм від Краківського воєводства. 1648 року підтримав на королівський престол кандидатуру Яна ІІ Казимира. Брав учась у придушенні козацького повстання Хмельницького, командував приватним відділом у битві під Берестечком (1651). 1653 року в обозі під Жванцем приймав присягу від кримських татар хана Ісляма ІІІ Герая на вірність Речі Посполитій. Під час Північної війни зі шведами супроводжував короля Яна ІІ Казимира до Сілезії. З 1 березня 1656 року керував Львівським королівським монетним двором. В червні 1656 року як один із королевських комісарів приймав капітуляцію шведів у Варшаві. Виступав проти союзу з Московією, намагвся зірвати підписання Віленського перемир'я. Помер у Пєсковій Скалі, Польща.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Z dziejów i tradycji Srebrnego Wieku: studia i materiały / pod red. Jerzego Pietrzaka. — Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1990. — S. 24.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]