Стечишин Мирослав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стечишин Мирослав
Народився 24 липня 1883(1883-07-24)
Глещава, Теребовлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 18 листопада 1947(1947-11-18) (64 роки)
Вінніпег, Канада
Діяльність журналіст, редактор, громадський діяч

Мирослав Стечишин (24 липня 1883, Глещава, Теребовлянського повіту, Галичина — 18 листопада 1947, Вінніпег) — громадський, політичний і церковний діяч, журналіст, брат Юліяна і Михайла, з 1902 в Канаді. Після еміграції з Галичини до Канади в 1902 році Стечишин працював чорноробом і був соціалістичним діячем. Пізніше він брав активну участь в українській громаді Вінніпегу, Манітоба.

Стечишин працював редактором таких газет, як «Робочий Народ» (Вінніпег), «Новини» (Едмонтон), «Народна Воля» і «Хата» (Скрентон), і особливо «Український голос» (Вінніпег). Був учасником створення Української Соціал-Демократичної Партії (Канади) у 1910 році, співзасновник Союзу Українців Самостійників, товариства «Взаїмна Поміч» (його директор 1925—1935), Конґресу Українців Канади у 1940 році, довголітній директор Колеґії св. Андрія у Вінніпезі, член Консисторії Української греко-православної Церкви та інших організацій, член Комітету Українців Канади; секретар дипломатичної місії УНР у Вашингтоні.

Раннє життя та еміграція[ред. | ред. код]

Стечишин народився в Глещаві, Галичина — селі за 10 кілометрів на схід від Теребовлі — тоді у складі Австро-Угорщини. Він є старшим братом Миколи та Юліана Стечишиних, які також емігрували до Канади: Микола (Майкл) став автором і суддею окружного суду в Саскачевані, а Юліан (Джуліан) став редактором, громадським лідером, автором і чоловіком Савелі Стечишин.[1] У Галичині Стечишин був членом Української радикальної партії та прихильником аграрних лівих рухів.[2]

Стечишин емігрував до Канади в 1902 році, у віці 19 років.[1] Спочатку він прибув до Вінніпегу, Манітоба, а потім провів своє перше літо в Канаді як сезонний робітник на Канадській тихоокеанській залізниці в Пайлот-Батті, Саскачеван.[3] Перебуваючи там, Стечишин отримав знання та натхнення, щоб згодом написати новелу «Пілот Б'ютт», названу на честь міста, у якій розповідається про важку історію молодого українського іммігранта на ім'я Павло, який знайшов роботу чорноробом на станції реанімації «Пілот Б'ютт».[4]

Переїхавши потім у 1903 році до Каліфорнії, Стечишин проводив час у Каспарі та в комуні Агапія Гончаренка біля Гейворда.[1] У «Каспарі» в 1903 році він написав «Пілот Б'ютт», який був опублікований через рік у «Журавлі» в Скрентоні, штат Пенсільванія (де він пізніше проживе кілька років).[5]

Соціалістичний діяч[ред. | ред. код]

Стечишин (ліворуч) і Матвій Попович у редакції « Робочого народу» у Вінніпезі

У 1905 році Стечишин повернувся до Канади, переїхавши цього разу до Британської Колумбії. Разом з Павлом Кратом, Томою Томашевським і Василем Головацьким він став лідером українського соціалістичного руху в передвоєнній Канаді.[6] Як і інші, Стечишин був пов'язаний з радикальними та соціалістичними рухами в Галичині, зокрема з Українською радикальною партією, і був етичним соціалістом[en][2].

У 1907 році Стечишин був частиною організації товариства «Боротьба» у Ванкувері, Британська Колумбія.[1] Перебуваючи в Британській Колумбії, Стечишин сприяв українській імміграції до провінції, писав про це в українській пресі та листувався із зацікавленими потенційними іммігрантами.[3]

Як соціалістичний активіст він критично ставився до церкви, особливо щодо рівня життя деяких священнослужителів у порівнянні з мирянами.[3]

Після повернення до Вінніпегу (Манітоба) Стечишин став редактором «Робочого народу», української газети при Соціалістичній партії Канади у Вінніпезі. Він обіймав цю посаду з 1909 по 1912 рік, перш ніж покинути організацію через нібито фінансові зловживання.[6][7] У 1910 р. український соціалістичний рух відокремився від Соціалістичної партії Канади і став Федерацією Українських Соціал-Демократів у Канаді; редагував партійний тижневик «Червоний прапор».[8] Як провідний член цієї нової партії, Стечишин критично ставився до відсутності автономії, наданої Соціалістичною партією Канади її українській фракції.[2]

Український громадський діяч[ред. | ред. код]

Брати Стечишини (праворуч Мирослав), 1922 рік

З 1913 по 1915 рік Стечишин редагував нову газету Національної асоціації Альберти «Новини» в Едмонтоні (провінція Альберта).[1]

До 1915 року він та інші залишили український соціалістичний рух, який ставав більш радикальним і класово-орієнтованим (а не аграрним), натомість віддаючи перевагу більш поміркованим українським групам.[2] Хоча Стечишин спочатку критикував церкву під час свого голосно-соціалістичного періоду, згодом Стечишин відмовився від своєї позиції, коли приєднався до церкви.[3]

Потім Стечишин переїхав на кілька років до Сполучених Штатів, де редагував «Народну волю» в Скрентоні, штат Пенсільванія.[1] У 1920 році був секретарем дипломатичної місії частково визнаної Української Народної Республіки в столиці США Вашингтоні.[1]

Повернення до Вінніпегу[ред. | ред. код]

З 1921 по 1947 рік він був редактором «Українського голосу», знову у Вінніпезі, Манітоба.[9] На початку 1920-х років був активним учасником руху українських шкіл «Рідна школа» в Манітобі.[10] У 1927 р. разом із братами та декількома іншими був співзасновником Спілки Української Самопомочі та її директором до 1935 р.[9]

Протягом останніх десятиліть перебування у Вінніпезі Стечишин був активним в українській громаді міста. У 1940 році Стечишин був членом-засновником Конґресу Українців Канади (тоді Комітету українців Канади), працюючи в його початковій виконавчій раді.[11] Разом зі своїми братами він брав участь у проєкті, що створив Коледж Святого Андрія, Манітоба, який було засновано в 1946 році, і він також служив у консисторії Української Православної Церкви Канади.[1]

Стечишин помер 18 листопада 1947 року у Вінніпезі, Манітоба.[1]

Праці[ред. | ред. код]

  • «Пілот Батт» (1904)[3][4]
  • «Союз українців самостійників у Канаді»
  • «Об'єднання українського народу» (1933)
  • «Самостійність, соборність, федерація» (1942)
  • «Радянська Україна у світлі радянської конституції і практики» (1945).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Stechishin, Myroslaw. www.encyclopediaofukraine.com. Процитовано 7 квітня 2022.
  2. а б в г Martynowych, Orest; Kazymyra, Nadia (1982). Political Activity in Western Canada, 1896-1923. A Heritage in transition : essays in the history of Ukrainians in Canada. Toronto, Ont.: McClelland and Stewart. ISBN 0-7710-5388-6. OCLC 9683133.
  3. а б в г д Balan, Jars (1984). Salt and braided bread : Ukrainian life in Canada. Toronto: Oxford University Press. ISBN 0-19-540472-6. OCLC 11911491.
  4. а б Identifications : ethnicity and the writer in Canada. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta. 1982. ISBN 0-920862-15-2. OCLC 9654077.
  5. Slavutych, Yar (1982). Ukrainian Literature in Canada. A Heritage in transition : essays in the history of Ukrainians in Canada. Toronto, Ont.: McClelland and Stewart. ISBN 0-7710-5388-6. OCLC 9683133.
  6. а б Hinther, Rhonda L. (2018). Perogies and politics : Canada's Ukrainian left, 1891-1991. Toronto. ISBN 978-1-4875-1115-9. OCLC 1026492053.
  7. Robochyi narod. www.encyclopediaofukraine.com. Процитовано 7 квітня 2022.
  8. Daschko, Yuri (1982). The Ukrainian Press in Canada. A Heritage in transition : essays in the history of Ukrainians in Canada. Toronto, Ont.: McClelland and Stewart. ISBN 0-7710-5388-6. OCLC 9683133.
  9. а б Yuzyk, Paul (1982). Religious Life. A Heritage in transition : essays in the history of Ukrainians in Canada. Toronto, Ont.: McClelland and Stewart. ISBN 0-7710-5388-6. OCLC 9683133.
  10. Swyripa, Frances (1982). The Ukrainians and Private Education. A Heritage in transition : essays in the history of Ukrainians in Canada. Toronto, Ont.: McClelland and Stewart. ISBN 0-7710-5388-6. OCLC 9683133.
  11. Gerus, Oleh W. (1982). The Ukrainian Canadian Committee. A Heritage in transition : essays in the history of Ukrainians in Canada. Toronto, Ont.: McClelland and Stewart. ISBN 0-7710-5388-6. OCLC 9683133.

Джерела[ред. | ред. код]