Стилістика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мовознавство
Мови світу
Загальне мовознавство (також Теоретична лінгвістика)
Фонетика
Фонологія
Граматика
Морфологія
Синтаксис
Лексикологія
Семантика
Лексична семантика
Статистична семантика
Структурна семантика
Прототипна семантика
Прагматика
Прикладна лінгвістика
Засвоєння мови
Психолінгвістика
Соціолінгвістика
Антропологічна лінгвістика
Генеративна лінгвістика
Когнітивна лінгвістика
Математична (комп'ютерна) лінгвістика
Дескриптивна (синхронічна) лінгвістика
Стилістика
Приписова лінгвістика
Корпусна лінгвістика
Перекладознавство
Історична лінгвістика
Порівняльна лінгвістика
Етимологія
Історія лінгвістики
Список лінгвістів
Невирішені проблеми

Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Стилістика також досліджує еволюцію стилів у зв'язку з історією літературної мови, мову художнього твору в її еволюції, експресивні засоби мови, фігури та тропи.

Історія[ред.ред. код]

Стилістика розвинулася у 19 — 20 століттях з риторики, яка виникла в античній Греції й Римі як мистецтво судово-вікового красномовства. Теоретичні підстави греко-римської риторики, спершу в їх латинсько-польській бароковій версії, були запроваджені у шкільне навчання по братських школах. У 17 столітті в Київській Академії виникли компілятивні рукописні підручники латинською мовою (найдавніший збережений 1637; спершу з польськими практичними прикладами). З поетик 18 ст. виділяються:

  • поетика Т. Прокоповича (рукопис лекцій з 1705 — 06 «De arte rhetorica», видана друком 1786);
  • поетика М. Довгалевського (1736 — 37), Г. Сломинського (1744 — 45);
  • поетика Ю. Кониського (1746 — 47).

Пізніші поетики спираються й на латинсько-німецькі (Й. Ґ. Гайнеке) та російські («Риторика» М. Ломоносова, 1748) зразки (рукопис «Риторика» монастиря в Нямці). Перебрані з риторики поняття (гол. з ділянки «прикрашання» мови: евфонії, ритміки, римування, фігур, тропів) залишаються основним стрижнем стилістики і досі. Їх елементи включала вже «Граматика» М. Смотрицького (1619). Такі елементи традиційної риторичної стилістики, сполучені з правилами віршування і поетикою (наприклад, Аполлоса-Андрія Байбакова «Правила піитическіе», 1774), увійшли в середньошкільні навчальні програми 19 — 20 ст.ст. У такому дусі складені галицькі підручники зі стилістики початку 1920-их pp. В. Домбровського («Українська стилістика і ритміка», «Українська поетика»).

Настанова на народну мову та новотвори в її дусі і, отже, боротьба проти церковнослов'янських, російських, польських і німецьких кальок у публіцистичному, діловому й науковому стилях, «галицько-наддніпрянська» мовна дискусія початку 20 ст. і поширення сфер ужитку української мови з постанням української держави — все це призвело до студій стилістики українського фолкльору й авторів 19 ст., що писали в дусі народної мови, як і до дослідження немистецьких стилів, які від народної мови віддалялися, — в першу чергу на Центральній Україні у 1920-их pp. (О. Курило, О. Синявський, М. Гладкий, М. Сулима, С. Смеречинський, Б. Ткаченко Й ін.), рідше за її межами (І. Огієнко, В. Сімович, О. Панейко та ін. — тут із скеруванням проти галицьких діалектизмів й провінціалізмів), скрізь із настановою на менше чи більше поміркований мовний пуризм. Разом з репресіями початку 1930-их pp. на цьому відтинку української культури прийшов в УРСР русифікаційний курс, який з деякими полегшеннями 1939 — 41 та 1960-их pp. триває й досі. Дослідження мистецьких стилів обмежено мовою авторів, офіційно рекомендованих; припинилася боротьба за очищення стилів стандартної літературної мови від русизмів, а головну атаку спрямовано проти українських діалектизмів і так званих архаїзмів та за якнайбільше наближення мови до зрусифікованих норм, які бездискусійно накидають нормативісти з Інституту Мовознавства (І. Білодід, В. Русанівський та ін.). Про обговорення істотних проблем стилістики не було й мови на спеціальних наукових конференціях (із стилістики української мови у Чернівцях, із «культури мови» в Києві 1963), ні в збірниках статей зі стилістики, так званих «культури мови» (серія «Питання мовної культури» 1 — 4, продовжена як «Рідне Слово» 5 — 8, а. далі «Культура слова» 9 — 13, 1967 — 77). Почавши з 1950-их років помітне пожвавлення дослідів у ділянці статистичних метод дослідження стилів (В. Перебийніс й ін.). Створені підручники української стилістики (В. Ващенко, А. Коваль, І. Чередниченко), том «Стилістика» в курсі «Сучасна українська літературна мова» за редакцією І. Білодіда мають переважно нормативний характер. Методологічно вони сильно залежать від концепцій В. Віноградова, але сприйнятих дуже спрощено.

У ділянці дослідів немистецьких стилів, зокрема й позалексично-синтаксичних їх елементів (так зване «мовлення») характеризовано стиль преси (М. Жовтобрюх, П. Дудик й ін.), діалогу й монологу (Д. Баранник, П. Дудик), науковий (Алла Коваль), фоностилістику (П. Тимошенко, В. Ващенко, О. Масюкевич, В. Перебийніс), використання граматичних паралельних форм (В. Ващенко), стилістичні функції словотвору (Д. Баранник), лексики й фразеології (М. Пилинський, В. Мельничайко, Н. Тарасенко, Б. Антоненко-Давидович) та синтакси (В. Ващенко, І. Чередниченко, В. Чернецький). Праці про стиль давніх авторів рідкі (О. Синявський, І. Свенціцький, А. Генсьорський, А. Ніженець, Л. Батюк, Є. Марковський, В. Крекотень, В. Сич, В. Микитась, В. Колосова, П. Яременко,— на еміграції: Д. Чижевський, славісти-чужинці Б. Ґрешель та ін.).

Хто кого досліджував[ред.ред. код]

Щодо стилістики поодиноких письм. і творів, з пізніших письм. досліджувано в різні періоди стилі:

І. Котляревського
М. Семенів , Н. Янко-Триницька, Ю. Шевельов, П. Плющ, К. Баценко, П. Дудик, М. Северін;
Є. Гребінки
А. Деркач;
Г. Квітки-Основ'яненка
З. Веселовська, О. Гончар, О. Скорик,
М. Вовчка
П. Доценко, І. Проценко, Н. Титаренко й ін.;
Т. Шевченка
Т. Сікіринський, М. Сулима. О. Синявський, Л. Стеценко, П. Плющ, В. Цебенко, К. Дорошенко, Леонід Булаховський, В. Ільїн, В. Ващенко, Т. Зайцева, О. Деркач, П. Петрова, В. Моренець, І. Білодід, М. Гнатюк, Л. Добржанська, Ю. Івакін й ін.;
А. Свидницького
М. Хращевський;
І. Тобілевича
П. Горецький, П. Плющ, Г. Удовиченко, Д. Баранник;
П. Мирного
І. Грицютенко;
І. Нечуя-Левицького
Г. Іжакевич, Ф. Жилко;
П. Грабовського
Н. Яценко;
І. Франка
А. Бурячок, З. Франко, Ф. Жилко, Я. Закревська, А. Коваль, М. Онишкевич, І. Ощипко, І. Петличний, Л. Полюга, О. Сербенська, З. Терлак, І. Ціхоцький;
Л. Глібова
В. Мариниченко;
Лесі Українки
М. Сулима, Г. Аврахов, І. Білодід, П. Тимошенко, М. Бойко, Н. Давиденко, І. Олійник, С. Шаховський й ін.
О. Кобилянської
В. Лимаренко, М. Станівський та ін.;
М. Коцюбинського
Л. Іванов, К. Дорошенко, І. Білодід, Н. Калиниченко, М. Костенко, Д. Кроть, Л. Паламарчук, О. Пивоваров, П. Рева, М. Богдан, С. Єрмакова й ін.;
А. Тесленка 
М. Сулима, С. Криворучко, А. Сизько;
М. Черемшини 
І. Петличний;
Л. Мартовича
А. Григорук;
П. Тичини 
Ю. Шевельов, М. Леонова, Е. Павленко, В. Масальський, В. Шадура;
М. Рильського
Г. Майфет, І. Білодід, В. Борщевський, О. Давидова, Г. Колесник, С. Крижанівський;
В. Сосюри 
Ю. Бурляй;
П. Панча 
А. Коваль;
І. Микитенка
О. Ізюмов, М. Сиротюк;
О. Вишні
М. Осипів;
А. Головка
В. Лимаренко, В. Фургайло, Н. Гретченко;
Ю. Яновського
Я. Гордон, І. Білодід;
М. Бажана
В. Карпова;
О. Корнійчука 
Н. Каганович, Д. Баранник, К. Кисельов, Г. Удовиченко;
І. Кочерги
М. Калиниченко;
О. Довженка
І. Білодід;
Л. Первомаиського
С. Василевський, А. Супрун;
А. Малишка
І. Білодід, А. Батурський;
О. Гончара
І. Білодід, І. Семенчук;
М. Стельмаха
М. Бойко, Н. Москаленко, П. Тимошенко й ін.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Курило О. Паралельні форми в українській мові, їх значення для стилю. К. 1923;
  • Курило О. Уваги до сучасної укр. літ. мови. К. 1925;
  • Огієнко І. Укр. стилістичний словник. Жовква 1924;
  • Гладкий М. Наша газетна мова. X. 1928;
  • Гладкий М. Мова сучасного укр. письменства. Х.-К. 1930;
  • Ткаченко Б. Нарис укр. стилістики, випуск 1-5 лекцій з основ мовознавства. X. 1930;
  • Синявський О. (ред.). Культура укр. слова. Х.-К. 1931;
  • Матвієнко О. Стилістичні паралелі. Проти пуризму. X. 1932;
  • Смеречинський С. Нариси з укр. синтакси у зв'язку з фразеологією та стилістикою. X. 1932;
  • зб. За якість художньої мови. X. 1934;
  • Каганович Н. Стилістичні особливості пролет. публіцистики. К.X. 1934;
  • Плющ П. Зб. вправ з стилістики. К. 1938;
  • Білодід І. Питання розвитку радянської художньої прози (переважно післявоєнного періоду 1945-50 pp.). К. 1955;
  • Скрипник Л. Особливості, мови і стилю укр. радянської художньо-іст. прози. К. 1958;
  • Ващенко В. Стилістичні явища в українській мові. X. 1958;
  • зб. Дослідження з української мови. К. 1958;
  • Коваль Алла. Практична стилістика сучасної української мови. К. 1960;
  • Баранник Д., Гай Г. Драматичний діалог. Питання мовної композизиції. К. 1961;
  • Чередниченко І. Нариси з заг. стилістики сучасної української мови. К. 1962;
  • Дудик П., Туркін В. Культура мови лектора. К. 1963;
  • Жовтобрюх М. Мова укр. преси. К. 1963;
  • зб. Про культуру мови. К. 1964;
  • Ощипко І. Практична стилістика сучасної укр. літ. мови. Синтаксис. Л. 1965;
  • Колесник Г. Слово мудре, крилате, пристрасне. К. 1965;
  • Коваль А. Культура української мови. К. 1966;
  • Бутрин М. Мова і стиль укр. письм. Бібліографічний покажчик літератури за 1953-64 pp. Л. 1966;
  • зб. Статистичні та структурні лінґвістичні моделі. К. 1966;
  • зб. Статистичні параметри стилів. К. 1967;
  • зб. Українське усне літ. мовлення. К. 1967;
  • Іванченко Р. Рукопис у редактора. X. 1967;
  • зб. Методи структурного дослідження мови. К. 1968;
  • Баранник Д. Усний монолог. Дніпропетровське 1969;
  • зб. Усне побутове літ. мовлення. К. 1970;
  • Коваль А. Наук. стиль сучасної укр. літ. мови. Структура наук. тексту. К. 1970;
  • Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К. 1970;
  • Жовтобрюх М. Мова укр. періодичної преси. К. 1970;
  • зб. Теоретичні проблеми лінґвістичної стилістики. К. 1972;
  • Горбач О. Рукописна ц.-слов. Риторика з другої пол. 18 ст. монастирської бібліотеки в Нямц у Румунії. Рим 1972;
  • «Сучасна укр. літ. мова», т. V, Стилістика за ред. І. Білодіда. К. 1973;
  • зб. Структура мови і статистика мовлення. К. 1974;
  • Коваль А. Культура ділового мовлення. Писемне та усне ділове спілкування. К. 1974;
  • Нитченко Д. Елементи теорії літератури і стилістики. Мельбурн 1975;
  • зб. Питання теорії мови в зарубіжному мовознавстві. К. 1976;
  • Пилинський М. Мовна норма і стиль. К. 1976;
  • Зарицький М. С. Стилістика сучасної української мови: посібник для студентів вузів. К.: Парламентське видавництво, 2001.
  • Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник, 2003

Посилання[ред.ред. код]

Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.