Стишовіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кристалічна структура стишовіту.

Стишовіт (рос. стишовит, англ. stishovite, нім. Stishovit m) – мінерал, щільна модифікація оксиду кремнію (кремнезему), гр. рутилу.

Назва – за прізв. рад. дослідника С.М.Стишова (E.C.T.Chao, J.J.Fahey, J.Litler, 1962).

Син. – стиповерит.

Опис[ред. | ред. код]

Формула: SiO2.

Сингонія тетрагональна. Дитетрагонально-дипірамідальний вид. Форми виділення: субмікроскопічні волокнисті аґреґати, голчасті, рідше пластинчасті кристали. Тв. 7,0-7,5. Густина 4,35. Це на 64 % більше, ніж у кварцу, та на 45 % більше густини іншої ущільненої модифікації кремнезему – коеситу. С. може бути одержаний штучно при дії великого тиску (понад 160 тис. атм.) і т-ри 1200-1400оС на звичайний оксид кремнію, а також зустрічається у метеоритній речовині. Гіпотетично може утворюватися на глибинах бл. 100 км.

Поширення[ред. | ред. код]

Знайдений в пісковиках метеоритного кратера Каньйон Диявола (штат Аризона, США), у Баварії (ФРН), Сибіру (РФ). Супутні мінерали: коусит, лешательєрит, шоковий кварц.

Штучне одержання[ред. | ред. код]

До недавнього часу єдині відомі випадки стишовіта у природі сформувалися при дуже високих ударних тисках (> 100 кбар, або 10 ГПа) та температурах (> 1200 ° С), що виникають під впливом метеорита на кварцову породу. В діамантах знайдені фрагменти стишовіту,[1]. Постшистовітові фази були виявлені в мантійних породах надвисокого тиску[2] . Стішовіт також може бути синтезований шляхом дублювання цих умов у лабораторії або ізостатично, або через шок (див. Шоковий кварц)[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Wirth, R.; Vollmer, C.; Brenker, F.; Matsyuk, S.; Kaminsky, F. (2007). Inclusions of nanocrystalline hydrous aluminium silicate "Phase Egg" in superdeep diamonds from Juina (Mato Grosso State, Brazil). Earth and Planetary Science Letters 259 (3–4): 384. Bibcode:2007E&PSL.259..384W. doi:10.1016/j.epsl.2007.04.041. 
  • Liu, L.; Zhang, J.; Greenii, H.; Jin, Z.; Bozhilov, K. (2007). Evidence of former stishovite in metamorphosed sediments, implying subduction to >350 km. Earth and Planetary Science Letters 263 (3–4): 180. Bibcode:2007E&PSL.263..180L. doi:10.1016/j.epsl.2007.08.010. Архів оригіналу за 2010-07-17.  Проігноровано невідомий параметр |dead-url= (довідка)
  • J. M. Léger, J. Haines, M. Schmidt, J. P. Petitet, A. S. Pereira & J. A. H. da Jornada (1996). Discovery of hardest known oxide. Nature 383 (6599): 401. Bibcode:1996Natur.383..401L. doi:10.1038/383401a0.