Стойко Степан Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стойко Степан Михайлович
Стойко Степан Михайлович.jpg
Народився 14 березня 1920(1920-03-14) (98 років)
c. Кричево, Чехословаччина Чехословаччина
Alma mater Львівський національний аграрний університет
Галузь фітогеографія, ботанічна географія, геосозологія
Заклад Інститут екології Карпат НАН України у Львові, Україна
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор біологічних наук
Нагороди Державна премія України в галузі науки і техніки — 2005

Степа́н Миха́йлович Сто́йко (нар. 14 березня 1920, с. Кричево (нині Тячівського району Закарпатської області) — доктор біологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005). Академік Лісівничої академії наук України (ЛАНУ)[1].

Біографія[ред.ред. код]

Степан Стойко народився 14 березня 1920 р. у родині священика в с. Кричево, нині Тячівського району Закарпатської області України.

1938 року закінчив у Хусті класичну гімназію і його призначили на посаду вчителя в гірському селі Новоселиця. Уже в гімназії чеський професор Антонін Шірмер прищепив йому любов до природи, яка супроводжує його ціле життя.

Після закінчення Другої світової війни у 1945 р. Степана Стойка призначили референтом відділу соціального забезпечення в Народній Раді Закарпатської України в Ужгороді, звідки він одержав скерування на навчання до Львова.

Упродовж 1945—1949 років Степан Стойко навчався на лісогосподарському факультеті Львівського сільськогосподарського інституту, здобув кваліфікацію «Інженер лісового господарства». Після закінчення навчального закладу молодого спеціаліста скерували на роботу до Ужгородського лісгоспу, де він два роки працював інженером лісового господарства й лісничим.

1951 року відбулася доленосна в науковому аспекті для Степана Стойка зустріч із академіком Петром Погребняком, який приїхав на Закарпаття в наукову експедицію, і молодому фахівцеві доручили супроводжувати його заповідними місцями. Академік Погребняк, який тоді очолював Інститут лісу АН УРСР, запропонував молодому спеціалістові вступити до аспірантури інституту. Під його керівництвом С Стойко у 1955 р. захистив кандидатську, а 1969 р. — докторську дисертації про дубові ліси Карпатської гірської системи.[2]

Протягом 19551966 років Стойко працював доцентом на кафедрі ботаніки і дендрології Львівського лісотехнічного інституту, читав курс «Ботаніка». У 1962 році йому присвоєне звання доцента кафедри ботаніки і дендрології Львівського лісотехнічного інституту. У 1966—1970 роках був на посаді старшого наукового співробітника у Львівському відділенні Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного АН УРСР, а протягом наступних 4 років завідував відділом охорони природних екосистем у Державному природознавчому музеї АН УРСР.

У 1970 році одержав науковий ступінь доктора біологічних наук за спеціальністю — «ботаніка» в Інституті ботаніки АН УРСР (Київ). У 1980 році рішенням ВАК йому було присвоєно вчене звання професора.

У 19742000 роках був завідувачем відділу охорони природних екосистем в Інституті екології Карпат НАН України, а з цього часу працює головним науковим співробітником Інституту екології Карпат НАН України. За сумісництвом з 1972 до 2000 року працював на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка на кафедрах фізичної географії, раціонального використання природних ресурсів і охорони природи. Читав курс «Охорона природи» та спецкурс «Охорона природи в зарубіжних країнах». Під його керівництвом захищено 12 кандидатських дисертацій.

На запрошення зарубіжних навчальних закладів виступав з лекціями в Агрономічному університеті імені Менделя (Брно, Чехія), Університеті імені Етвеша в (Будапешт, Угорщина), в Кельнському університеті (Кельн, Німеччина).

Професор Стойко є членом редколегії низки фахових часописів («Науковий вісник НЛТУ України», «Наукові праці Лісівничої академії наук України»).

Степан Стойко — один з ініціаторів видання «Зеленої книги України» (1987), в якій обґрунтував синфітосозологічний індекс оцінки раритетних фітоценозів та описав понад 40 рідкісних лісових синтаксонів.

Тривалий період він очолював Президію Львівської обласної організації Українського товариства охорони природи (УТОП) та Наукову раду Львівського будинку вчених. Також був членом Ради Українського ботанічного товариства та заступником голови Ради з проблем біосфери Західного наукового центру.

Професор Стойко володіє чеською, словацькою, угорською, польською мовами.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Наукова діяльність професора пов'язана з лісовою геоботанікою, екологією та заповідною справою Карпат, Розточчя та Західного Поділля, де досліджував реліктові локалітети смереки, дуба скельного, липи широколистої, тиса ягідного, яловцю козачого, які збереглися з раннього і середнього голоцену і мають значення для з'ясування польодовикової історії розвитку лісів. За допомогою фітоценохорологічних та геоботанічних методів дослідив висотну диференціацію рослинного покриву в Українських Карпатах, де виділив 10 висотних рослинних поясів та визначив два варіанти поясності — на південно-західному та північно-східному макросхилах. Результати багаторічних досліджень підсумовані в монографії «Дубові ліси Українських Карпат: екологічна характеристика, відтворення, охорона» (2009).

Професор Стойко — автор 10 наукових і науково-популярних монографій та 400-х наукових праць. Наукова спадщина вченого багатогранна та охоплює різні галузі природничих наук. Переважна більшість праць присвячена карпатському регіону. Вагомий внесок зроблено в історію науки — це дослідження спадщини видатних українських і зарубіжних вчених — В. І. Вернадського, П. С. Погребняка, А. Златніка.

Опублікував самостійно і в співавторстві більше двадцяти наукових монографій, науково-популярні книги, підручники, понад 400 наукових праць. Серед них такі: «Заповідники і пам'ятники природи Українських Карпат»(Львів, 1966), «Карпати очима допитливих» (Львів, 1976), «Карпатам зеленіти вічно» (Ужгород, 1977), «Охорона природи Українських Карпат і прилеглих територій» (1980), «Флора і рослинність Карпатського заповідника» (Київ, 1982), «Життя і творчість В. І. Вернадського на Україні» (Київ, 1984), «Заповідні екосистеми Карпат»(1991), «Основи соціоекології» (Київ, 1995), «The East Carpathian biosphere reserves» (Біосферний резерват «Східні Карпати») (1999), «Система охорони природи у верхів'ї басейну Дністра»(Львів, 2004), «Раритетний фітогенофонд західних регіонів України (Созологічна оцінка й наукові засади охорони)» (Львів, 2004), «Ужанський національний природний парк. Поліфункціональне значення» (Львів, 2007), «Заповідні території Львівщини» (Львів.2008),

Визнання[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Почесні звання[ред.ред. код]

Медалі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Стойко, С. М. Дубовые леса Карпатской горной системы. Автореферат дисс. докт. биол. наук: 094. Ботаника.-Институт ботаники АН УССР. -Киев, 1969. -56 с.
  • Стойко, С. М. Карпатам зеленіти вічно / Степан Михайлович Стойко . — Ужгород: Карпати, 1977 . — 175 с.
  • Стойко, С. Скарбниця знань про український ліс / С. Стойко, І. Ковальчук, Л. Копій // Вісник Національної академії наук України. — 2008. — № 9. — С. 46-48.
  • Стойко, С. М. Сучасні види антропогенного впливу на життєве середовище / С. М. Стойко, І. Б. Койнова // Український географічний журнал. — 2012. — № 1. — С. 50-57.
  • Лісівнича академія наук України: Довідник / За редакцією професора Ю. М. Дебринюка. — Львів: Камула, 2010. — 340 сторінок. ISBN 978-966-433-049-4

Посилання[ред.ред. код]