Стоунхендж
Координати: 51°10′43″ пн. ш. 1°49′34″ зх. д. / 51.1788444° пн. ш. 1.8261889° зх. д.
| Стоунхендж, Ейвбері та прилеглі археологічні об'єкти | |
|---|---|
| Stonehenge, Avebury and Associated Sites [1] | |
| Світова спадщина | |
 | |
| 51°10′43″ пн. ш. 1°49′34″ зх. д. / 51.1788444° пн. ш. 1.8261889° зх. д. | |
| Країна |
 Велика Британія |
| Тип | Культурний |
| Критерії | i, ii, iii |
| Об'єкт № | 373 |
| Регіон | Європа і Північна Америка |
| Зареєстровано: | 1986 (10 сесія) |
  | |
|
| |
| Стоунхендж у Вікісховищі? | |
Стоунхе́ндж або Стоунгендж (англ. Stonehenge, від староанглійського Stan Hengues — «Висячі Камені») — мегаліт (кромлех), що складається з кількох кіл із велетенських (до 8,5 м висотою) каменів. Розташований в Англії на горбистій пустці поблизу міста Солсбері (графство Вілтшир) за 130 км на південний захід від Лондона на Солсберійській рівнині. Тричі перебудовувався між 3500 і 1100 роками до н. е.
Зміст
Загальний опис[ред. | ред. код]
Стоунхендж I був кільцевим ровом з двома валами і, можливо, слугував кладовищем. По колу вздовж зовнішнього валу розташовані 56 маленьких похоронних «ямок Обрі», названих так на честь Джона Обрі, який першим описав їх у XVII столітті. На північний схід від входу до кола стояв величезний семиметровий П'ятковий камінь.
При будівництві Стоунхенджа II була прокладена земляна алея між П'ятковим каменем і входом. Були зведені два кільця з 80 величезних кам'яних брил блакитного кольору, які, ймовірно, доставлялися за 320 км з Південного Уельсу. На завершальному етапі будівництва була проведена перестановка мегалітів. Блакитні камені замінили кільцевою колонадою з 30 трилітів, кожен з яких складався з двох вертикальних каменів і горизонтальної плити, що спиралася на них. Усередині кільця була встановлена підкова з п'ятьох окремо стоячих трилітів.
У цілому Стоунхендж є спорудою з 82 п'ятитонних мегалітів, 30-ти кам'яних блоків вагою по 25 тонн і висотою понад 4 м. Зверху на них покладені плити-перемички довжиною 3,2 м. У центрі стояли 5 так званих трилітів — величезних П-подібних каменів, вага яких досягає 50 тонн. Складені кам'яні блоки утворюють арки, які служили колись покажчиком сторін світу. До недавнього часу науковці припускали, що цей монумент споруджений у 3100 році до нашої ери племенами, що жили на Британських островах, для спостереження за Сонцем і Місяцем.
У 20-х роках 20 століття геолог X. Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва.
Астроном Фред Гойл, вивчивши всі геометричні особливості Стоунхенджа, визначив, що творці цієї споруди знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. За висновками інших дослідників, ямки, що розташовані всередині кола, яке утворюється кам'яними блоками, точно позначають траєкторію Полюса світу 12-30 тисяч років тому. 1998 року учені-астрономи відтворили за допомогою комп'ютера первинний вид Стоунхенджа і провели різні дослідження. Виявилося, що ця стародавня споруда є не лише сонячним і місячним календарем, як гадали раніше, але є й точною моделлю Сонячної системи в поперечному розрізі[джерело?]. Згідно з цією моделлю, сонячна система складається не з дев'яти, а з дванадцяти планет, три з яких розташовані за орбітою Нептуна, а ще одна — між орбітою Марса і Юпітером, де зараз розташовується пояс астероїдів. У принципі, ця модель підтверджує припущення сучасної астрономічної науки і повністю узгоджується з уявленнями багатьох стародавніх народів, які також вважали, що в нашій сонячній системі є дванадцять планет.
Особливістю всіх стародавніх мегалітів є їх незвичайно висока сейсмостійкість. Дослідження показали, що при їх будівництві використовувалися спеціальні платформи, що пом'якшували або повністю гасили підземні поштовхи. На таких платформах споруджено більшість стародавніх споруд. Окрім того, такі фундаменти практично не дають «усадки ґрунту», яка неминуче відбувається при сучасному будівництві.
Після проведення ретельних досліджень стало зрозуміло, що зведення цього величезного «мегаліта» стародавніми племенами потребувало величезних знань з астрономії, математики, геології і архітектури. Також потрібні були знання технологічних прийомів, що дозволяли невеликій групі людей зводити цю споруду.[2][3]
На північ від Стоунхеджа, в районі Огборн, біля населеного пункту Ейвбері, знайдено ще більш грандіозний об'єкт. Це велетенське коло, обмежене кам'яним частоколом із вертикально розташованих монолітних плит. У середині великого кола розташовані ще два, теж окреслені каменями. Основне коло перетинає алея, також із кам'яних брил. З обох боків вона розсікає всю споруду, виходячи на протилежний край великого кільця. Контури кілець добре видно, попри те, що на місці стародавньої споруди побудовано житловий масив. Деякі камені з Ейвбері за своїми розмірами більші за брили Стоунхенджа. Площа цієї споруди також значно більша.
Недалеко від цих споруд над долиною височіє пагорб висотою 45 метрів — це Сільбурі Гілл. Він насипаний вручну і є найбільшим штучним курганом в Європі. Пагорб має конусоподібну ступінчасту форму.
У 2010 році поблизу пам'ятки було виявлено залишки дерев'яного аналога мегалітичної споруди. Нова знахідка являє собою округлий рів із заглибленнями приблизно метрового діаметру, які колись тримали дерев'яні стовпи. Діаметр усього кола становить 25 метрів — лише на 5 метрів менше від Стоунгенджу. Дослідники вважають, що ця споруда постала приблизно в той час, що і Стоунгендж[4].
Видобування й обробка каменів Стоунхенджу[ред. | ред. код]
Найбільші камені Стоунгенджу вирубані з міцного пісковику (т. зв. сарсену), сягають у довжину 7 м і важать близько 45 т. Центральне коло складається з 17 вертикальних сарсенових блоків (уламки каменів і западини від ям свідчать, що їх кількість сягала 30), поверх яких було укладене кільце з каменів-перемичок. Усередині кола з вертикальних блоків розташовано 5 найбільших трилітів і 82 брили блакитного кольору вагою 4 — 5 т, які розробляли у віддалених каменоломнях, імовірно, в Південному Уельсі.
Археологами на території пам'ятки виявлені типові гірничі знаряддя у вигляді кирки з оленячого рогу, якими викопували ями під блоки та концентричні рви. Гіпотези щодо призначення Стоунгенджу пов'язують його зі святилищем, місцем культових поховань і навіть з давньою астрономічною обсерваторією. В кожному разі сакральні уявлення давніх племен служили важливим стимулом для організації робіт по розробці різноманітних гірських порід, їх транспортуванню та монтажу, для постановки й вирішення складних гірничих, транспортних і механічних завдань.
Місце видобутку всіх каменів Стоунгенджа точно не встановлено. У 20-х роках ХХ століття геолог X. Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень, які розташовані більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва, що вимагало великих зусиль. Нещодавно англійські археологи знайшли каменоломню, в якій давні майстри обробляли камені — вона знаходиться в Уельсі на горбах Преселі (графство Пембрукшир, південно-західний Уельс). Знайдена печера з обробленими кам'яними стовпами — такими як у Стоунхенджі та заготовки для них. Геохімічний аналіз породи підтвердив ідентичність знахідок каменям Стоунгенджа[джерело?].
Легенди[ред. | ред. код]
За місцевою легендою, гігантські блакитні камені мають цілющу силу, вони з'явилися на цій землі завдяки чарівнику Мерліну, чародію при дворі короля Артура, який переніс їх з Ірландії. Походження величезного П'яткового каменя пов'язане вже з іншою легендою. Говорять, одного разу диявол побачив серед каменів ченця, що ховається. Перш ніж нещасний встиг сховатися, диявол кинув в нього величезним валуном, який придавив йому п'яту.
Довгий час руїни Стоунхенджа асоціювалися з жрецьким культом стародавніх кельтів-друїдів, хоча фахівці цей зв'язок заперечують.
Екзотичні версії[ред. | ред. код]
На думку валлійського вченого Брайана Джона, люди не будували Стоунхендж – валуни приніс з собою до Англії льодовик, а кола, в яких вони розташовані, є результатом багаторазового замерзання і танення вічної мерзлоти під час льодовикового періоду.
«Коли льодовик відступив, то залишив принесені камені, а то, що вони лежать по колу – всього лише химерна випадковість», – підкреслює вчений.[5]
Галерея[ред. | ред. код]
- Стоунхендж до і після реставрації. Вигляд із північного заходу
Стоунхендж. Акварель Лукаса де Гіра (Lucas de Heere), 1573-1575 рр.
Стоунхендж в літнє сонцестояння, 1700 р.
Початок XIX ст.
1911 р.
2004 р.
2010 р.
Подібні знахідки[ред. | ред. код]
- Археологи знайшли в Казахстані стародавнє святилище, що нагадує окремими плитами Стоунхендж.[джерело?]
Див. також[ред. | ред. код]
- Гебеклі-Тепе
- Український «Стоунхендж» у Буцькому каньйоні
- Баальбекська тераса
- 9325 Стоунхендж — астероїд, названий на честь споруди[6].
- Лучник з Еймсбері
- Терношорська Лада
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ (англ.) W.T. Wallington's Forgotten Technology.
- ↑ (англ.) Michigan man moves massive blocks in his backyard using simple contraptions.
- ↑ Олекса Семенченко. Британія: археологічне відкриття на місці доісторичної пам'ятки Стоунгендж//Радіо Свобода, 2 серпня 2010
- ↑ Стоунхендж побудували не люди. Архів оригіналу за 23 травень 2018. Процитовано 22 травень 2018.
- ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Вів'єн Каммінг. Загадка Стоунхенджа близька до розв'язання? // BBC Україна, 19 липня 2017
- Таємниці Стоунхенджа(укр.)
Література[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Stonehenge |
- Н. Ю. Безпалова (2002). Стоунхендж. Архітектура. Дитяча енциклопедія. Харкiв: Фолiо. Архів оригіналу за 4 квітень 2017. Процитовано 3 квітень 2017.
- Chippindale, C, Stonehenge Complete (Thames and Hudson, London, 2004) ISBN 0-500-28467-9
- Stonehenge English Heritage — General information
- Гарій Бурганський, Ростислав Фурдуй. Загадки давнини. Білі плями в історії цивілізації (науково-художнє видання). Київ: Веселка. 1988. 192 с.
