Стоунхендж
Координати: 51°10′44″ пн. ш. 1°49′35″ зх. д. / 51.17889° пн. ш. 1.82639° зх. д.
| Стоунхендж Stonehenge, Avebury and Associated Sitesa Світова спадщина ЮНЕСКО |
|
|---|---|
 |
|
| Країна |  Велика Британія |
| Тип | |
| Критерії | i, ii, iii |
| Ідентифікатор | 373 |
| Регіонb | |
|
Історія реєстрації |
|
| Зареєстроване: | 1986 сесія |
|
a Назва, як офіційно зазначено у списку |
|
Стоунхе́ндж, Стоунге́ндж (англ. Stonehenge, від староанглійського Stan Hengues — «Висячі Камені») — кромлех, що складається з декількох кілець із гігантських (до 8,5 м висотою) каменів. Розташований в Англії на горбистій пустці поблизу міста Солсбері (графство Вілтшир) за 130 км на південний захід від Лондона на Солсберійській рівнині. Тричі перебудовувався між 3500 і 1100 роками до н. е.
Зміст
Загальний опис[ред. • ред. код]
Стоунхендж I був кільцевим ровом з двома валами і, можливо, слугував кладовищем. По колу вздовж зовнішнього валу розташовані 56 маленьких похоронних «ямок Обрі», названих так на честь Джона Обрі, який першим описав їх в XVII столітті. На північний схід від входу в кільце стояв величезний, семиметровий П'ятковий камінь.
При будівництві Стоунхенджа II була прокладена земляна алея між П'ятковим каменем і входом. Були зведені два кільця з 80 величезних кам'яних брил блакитного кольору, які, ймовірно, доставлялися за 320 км з Південного Уельсу. На завершальному етапі будівництва була проведена перестановка мегалітів. Блакитні камені замінили кільцевою колонадою з 30 трилітів, кожен з яких складався з двох вертикальних каменів і горизонтальної плити, що спиралася на них. Усередині кільця була встановлена підкова з п'яти окремо стоячих трилітів.
В цілому Стоунхендж є спорудою з 82 п'ятитонних мегалітів, 30 кам'яних блоків, вагою по 25 тонн і висотою понад 4 м. Зверху на них поклали плити-перемички довжиною 3,2 м. В центрі стояли 5 П-подібних величезних так званих трилітів, каменів, вага яких досягає 50 тонн. Складені кам'яні блоки утворюють арки, які служили колись бездоганним покажчиком сторін світу. До недавнього часу науковці припускали, що цей монумент споруджений в 3100 році до нашої ери племенами, що жили на Британських островах, для спостереження за Сонцем і Місяцем.
В 20-х роках 20 століття геолог X. Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень, які знаходилися більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва. В кінці 1994 року професор Уельського університету Девід Боуен за допомогою новітнього методу визначив вік Стоунхенджа. Виявилось, що він становить 14 000 років.
Астроном Фред Хойл, вивчивши всі геометричні особливості Стоунхенджа, визначив, що творці цієї споруди знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. За висновками інших дослідників, ямки, що знаходяться усередині кола, яке утворюється кам'яними блоками, точно позначають траєкторію Полюса світу 12-30 тисяч років тому! У 1998 році учені-астрономи відтворили за допомогою комп'ютера первинний вид Стоунхенджа і провели різні дослідження. Їх висновки стали шокуючим. Виявляється, цей стародавній моноліт є не тільки сонячним і місячним календарем, як гадали раніше, але є і точною моделлю Сонячної системи в поперечному розрізі. Згідно з цією моделлю, сонячна система складається не з дев'яти, а з дванадцяти планет, три з яких розташовані за орбітою Нептуна, а ще одна — між орбітою Марса і Юпітером, де зараз розташовується пояс астероїдів. У принципі, ця модель підтверджує припущення сучасної астрономічної науки і повністю узгоджується з уявленнями багатьох стародавніх народів, які також вважали, що число планет в нашій сонячній системі рівне дванадцятьом.
Особливістю всіх стародавніх мегалітів є їх незвичайно висока сейсмостійкість. Дослідження показали, що при їх будівництві використовувалися спеціальні платформи, що пом'якшували або повністю гасили підземні поштовхи. На таких платформах споруджено більшість стародавніх споруд. Окрім того, такі фундаменти практично не дають «усадки ґрунту», яка неминуче відбувається при сучасному будівництві.
Після проведення ретельних досліджень стало зрозуміло, що зведення цього величезного «мегаліта» стародавніми племенами потребувало величезних знань з астрономії, математики, геології і архітектури. Також потрібні були знання технологічних прийомів, що дозволяли невеликій групі людей зводити цю споруду.[1][2]
На північ від Стоунхеджа, в районі Огборн, біля населеного пункту Ейвбері, знайдено ще більш грандіозний об'єкт. Це гігантське коло, обмежене кам'яним частоколом із вертикально розташованих монолітних плит. В середині великого кола знаходяться ще два, теж окреслені каменями. Основне коло перетинає алея, також із кам'яних глиб. З обох сторін вона розсікає всю споруду, виходячи на протилежний край великого кільця. Контури кілець добре видно, попри те, що на місці стародавньої споруди побудовано житловий масив. Деякі камені з Ейвбері за своїми розмірами більші глиб Стоунхенджа. Площа цієї споруди також значно більша.
Недалеко від цих споруд над долиною височіє пагорб висотою 45 метрів — це Сільбурі Хілл. Він насипаний вручну і є найбільшим штучним курганом в Європі. Пагорб має конусоподібну ступінчату форму.
Стоунхендж, Сільбурі Хілл та Ейвбері створюють рівносторонній трикутник, сторона якого дорівнює 20 км. Очевидно, що всі три об'єкти складали частину чогось одного цілого. Вчені встановили, що Сільбурі Хілл та Ейвбері споруджені за 2000 років до Стоунхенджа.
Видобування і обробка каменів Стоунгенджу[ред. • ред. код]
Найбільші камені Стоунгенджу вирубані з міцного пісковику (т. зв. сарсену), сягають у довжину 7 м і важать близько 45 т. Центральне коло складається з 17 вертикальних сарсенових блоків (уламки каменів і западини від ям свідчать, що їх кількість сягала 30), поверх яких було укладене кільце з каменів-перемичок . Всередині кола з вертикальних блоків знаходяться 5 найбільших трилітів і 82 брили блакитного кольору вагою 4 – 5 т, які розробляли у віддалених каменоломнях, імовірно в Південному Уельсі.
Археологами на території пам’ятки виявлені типові гірничі знаряддя у вигляді кирки з оленячого рогу, якими викопували ями під блоки та концентричні рви. Гіпотези щодо призначення Стоунгенджу пов’язують його зі святилищем, місцем культових поховань і навіть з давньою астрономічною обсерваторією. В кожному разі сакральні уявлення давніх племен служили важливим стимулом для організації робіт по розробці різноманітних гірських порід, їх транспортуванню та монтажу, для постановки й вирішення складних гірничих, транспортних і механічних завдань.
Зауважимо, що до сьогодні точно не встановлено місце видобутку всіх каменів Стоунгенджа. У 20-х роках ХХ століття геолог X. Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень, які знаходилися більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва, що вимагало неймовірних зусиль. Нещодавно англійські археологи знайшли каменоломню, в якій давні майстри обробляли камені – вона знаходиться в Уельсі на горбах Преселі (графство Пембрукшир, південно-західний Уельс). Знайдена печера з обробленими кам'яними стовпами – такими як у Стоунхенджі і заготовки для них. Геохімічний аналіз породи підтвердив ідентичність знахідок каменям Стоунгенджа.
Легенди[ред. • ред. код]
За місцевою легендою, гігантські блакитні камені мають цілющу силу, вони з'явилися на цій землі завдяки чарівнику Мерліну, чародію при дворі короля Артура, який переніс їх з Ірландії. Походження величезного П'яткового каменя пов'язане вже з іншою легендою. Говорять, одного разу диявол побачив серед каменів ченця, що ховається. Перш ніж нещасний встиг сховатися, диявол запустив в нього величезним валуном, який придавив йому п'яту.
Довгий час руїни Стоунхенджа асоціювалися з жрецьким культом стародавніх кельтів-друїдів, хоча фахівці цей зв'язок заперечують.
Галерея[ред. • ред. код]
- Стоунхендж до і після реставрації. Вигляд із північного заходу
-
Початок XIX ст.
-
1911 р.
-
2004 р.
Див. також[ред. • ред. код]
- Гебеклі-Тепе
- Український «Стоунхендж» у Буцькому каньйоні
- Баальбекська тераса
- 9325 Стоунхендж — астероїд, названий на честь споруди[3].
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ (англ.) W.T. Wallington's Forgotten Technology.
- ↑ (англ.) Michigan man moves massive blocks in his backyard using simple contraptions.
- ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3
Посилання[ред. • ред. код]
Література[ред. • ред. код]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Stonehenge |
 |
Світова спадщина ЮНЕСКО |
- Все о чудесах света. Атлас-справочник. Сн.-Петербург, СЗКЄО, 2007, стор. 104–105. ISBN 978-5-9603-0081-0
- Chippindale, C, Stonehenge Complete (Thames and Hudson, London, 2004) ISBN 0-500-28467-9
- Stonehenge English Heritage — General information
- Гарій Бурланський, Ростислав Фундуй. Загадки давнини. Білі плями в історії цивілізації (науково-художнє видання). Київ: Веселка. 1988. 192 с.
