Стравінський Ігор Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стравінський Ігор Федорович
рос. Игорь Фёдорович Стравинский
Igor Stravinsky Essays.jpg
Основна інформація
Дата народження 5 (17) червня 1882(1882-06-17)
Місце народження Оранієнбаум, Російська імперія
Дата смерті 6 квітня 1971(1971-04-06)
Місце смерті Нью-Йорк, США
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Франція Франція
Flag of the United States.svg США
Професія композитор
Нагороди
Q: Цитати у Вікіцитатах
commons: Файли у Вікісховищі

І́гор Фе́дорович Страві́нський (*5 (17) червня 1882(18820617), Оранієнбаум, Петербурзька губернія, Російська імперія — †6 квітня 1971, Нью-Йорк, США) — композитор і диригент українського козацького походження[1][2]. Син співака Федора Гнатовича Стравінського.

Біографія[ред.ред. код]

Рід Стравінських походить з Волині[1]. За словами директора музею в Устилузі Володимира Терещука, герб Стравінських успадкував елементи герба гетьмана Івана Сулими. У родині гордилися приналежністю до цього старовинного українського роду. Сам композитор писав: «Наше прізвище було Сулима-Стравінські, однак коли Росія анексувала частину Польщі, то «Сулима» з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища». Цю втрату він компенсував, охрестивши свого сина Святославом-Сулимою.[3]

Батько композитора, співак Федір Стравінський, був родом з Чернігівської губернії. Спершу навчався в Ніжинському ліцеї, дебютував на сцені Київського оперного театру (1873), у Києві співав до 1876. Тут 24 травня 1874 обвінчався з киянкою Ганною Холодовською, яка походила з козацького роду Холодовських. З 1876 співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга.

В Російській імперії[ред.ред. код]

Stravinskyi.jpg

Народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З дитячих років вчився грі на фортепіано у А. П. Снеткової і Л. А. Кашперової.

У 1900-1905 навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету.

У 1903-1908 брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. У 1906 одружився на своїй двоюрідній сестрі, випускниці Київського інституту шляхетних дівчат Катерині Носенко, з якою мав двох синів (1907, 1910) та двох дочок (1908, 1913).

У 1909 на прем'єрі «Феєрверку» познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Пізніше на його замовлення написав низку балетів, що були поставлені у «Російських сезонах» в Парижі. Зокрема в родовому маєтку в Устилузі, де щоліта з 1907 до 1914 року жив і працював композитор, були створені блискучі балети «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913), які принесли композиторові світову славу.

За межами Російської імперії[ред.ред. код]

З 1910 тривалий час жив за кордоном. Через хворобу дружини з 1914 оселився у Швейцарії, а після початку першої світової війни вже не повертався на батьківщину понад 50 років. Родина Стравінських жила в знімних будинках, спершу в Кларане у диригента Ернеста Ансерме, друга та однодумця композитора. Навесні 1915 року родина переїздить до міста Моржі, що поблизу Лозанни.

У Швейцарії значною роботою Стравінського стала «Історія солдата», поставлена під орудою Ернста Ансерме. Прем'єра «Історії солдата» відбулася в Лозанні 29 вересня 1918, а за два роки вистава була представлена на сцені Женевської опери.

З 1920 жив у Франції, де співпрацював з виробником механічних піаніно Pleyel, переклад для цього інструмента низку власних творів. У 1934 прийняв французьке громадянство.

З 1939 — в США1945 — американське громадянство). Вів широку концертну діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 відбулися авторські концерти в Москві та Ленінграді.

Помер 6 квітня 1971 від серцевої недостатності. Похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд зі своєю дружиною.

Стиль[ред.ред. код]

Творчість вирізняється образно-стилістичною різноманітністю, проте підпорядкованою в кожен творчий період своїй стрижневій тенденції.

У т. зв. російський період (1908 — початок 20-х років), найкращими творами якого є балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні сцени «Весілля» (1917, остаточний варіант 1923), Стравінській виявляв особливу цікавість до давньоруського і сучасного йому українського фольклору, до ритуальних і обрядових образів, до балагану, лубка. В музеї Ігоря Стравінського в Устилузі знаходиться світлина, подарована фондом Пауля Захера з Базеля (Швейцарія), на якій Стравінський записує українського лірника на порозі свого будинку в Устилузі в період роботи над «Весною Священною ». У ці роки формуються принципи музичної естетики Стравінського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні елементи музичної мови — «поспівковий» тематизм, вільний метроритм, остинатність, варіантний розвиток тощо.

У наступний, т. зв. неокласицистський період (до початку 1950-х рр.) російську тематику змінила антична міфологія, істотне місце зайняли біблійні тексти. Стравінській звертався до різних стильових моделей, освоюючи прийоми і засоби європейської музики бароко (опера-ораторія «Цар Едіп», 1927), техніку старовинного поліфонічного мистецтва («Симфонія псалмів» для хору і оркестру, 1930) та ін. Названі твори, а також балет зі співом «Пульчинелла» (на теми Дж. Б. Перголезі, 1920), балети «Поцілунок феї» (1928), «Орфей» (1947), 2-а і 3-а симфонії (1940, 1945), опера «Пригоди гульвіси» (1951) — не стільки високі зразки стилізації, скільки яскраві оригінальні твори (використовуючи різні історико-стилістичні моделі, композитор відповідно до своїх індивідуальних якостей створює сучасні за звучанням твори).

Пізній період творчості (з середини 1950-х рр.) характеризується переважанням релігійної тематики («Священний спів», 1956; «Заупокійні співи», 1966, та ін.), посиленням ролі вокального елементу (слова), вільним використанням додекафонної техніки (проте в рамках властивого Стравінському тонального мислення). За всієї стилістичної контрастності творчість Стравінського вирізняється єдністю, наявністю стійких елементів, що виявляються в творах різних років. Стравінській належить до провідних новаторів 20 століття. Він одним з перших відкрив нові музично-структурні елементи у фольклорі, асимілював деякі сучасні інтонації (наприклад, джазові), вніс багато нового в метроритмічну організацію, оркестрове письмо, трактування жанрів. Найкращі твори Стравінського істотно збагатили світову культуру і справили вплив на розвиток музики 20 ст.

За своє творче життя Ігор Стравинський віддав належне захопленню неокласицизмом, авангардною музикою, але врешті-решт дійшов до духовної. Переломною для нього стала «Меса» (1948). 1956 завершені «Священні піснеспіви», 1966 — «Заупокійні піснеспіви».

Стравінський і Україна[ред.ред. код]

Поштова марка України із зображенням І. Ф. Стравінського

Для сучасної української музичної спільноти актуальними є дослідження духовних зв'язків Ігоря Стравінського з українською культурою. Значну частину своїх творів Стравінський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі. Райським куточком для своєї творчості Ігор Стравінський називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського. Він приїжджав сюди до родини. Тут зустрів своє кохання, жінку, з якою поєднав долю, — киянку Катерину Носенко. Дочка лікаря і землевласника Гавриїла Носенка і Катерини Холодовської, двоюрідна сестра І. Ф. Стравінського (їхні матері були сестрами), була першою дружиною (з 1906) і стала матір'ю чотирьох дітей композитора, в тому числі художника Федора Стравінського (1907-1989), композитора і піаніста Святослава Сулима-Стравінського (1910-1994 ).

Після одруження 1906 року Ігор Стравінський розробив проект, за яким на околиці Устилуга був побудований його власний дім. Разом з братом Гурієм він посадив липову алею, яка й нині милує око відвідувачів музею композитора і вихованців музичної школи, розміщеної в його будинку.

Щоліта з 1907 до початку Першої світової війни композитор писав свої твори в Устилузі. В Устилузі він написав перший твір — фантазію для оркестру «Феєрверк», над яким напружено працював півтора місяця. Загалом же в Устилузі композитор працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко відома «Весна священна».

5 Міжнародний фестиваль "Стравінський та Україна", Устилуг, 17 червня 2008 р.

У 1994 році у Луцьку вперше проведено міжнародний фестиваль «Стравінський та Україна», у програмі якого були концерти, а також наукова конференція, на якій чи не вперше в Україні розглядалося питання духовного зв'язку Ігоря Стравінського із українською культурою. У 2005 було проведено другий, а в 2006 — третій міжнародний фестиваль. У червні 2010 року в Луцьку та Устилузі проходив уже VII музичний фестиваль «Стравінський та Україна». У 2011 році цей фестиваль відбувся увосьме.

У 1990 в м. Устилуг Волинської області відкрито перший у світі музей видатного композитора.

Список творів[ред.ред. код]

Балети[ред.ред. код]

Жар-птиця для симфонічного оркестру 1910
Петрушка для симфонічного оркестру 1911
Весна священна для симфонічного оркестру 1913
Соловей для голосу-соло, хору та оркестру 1914
Байка про Півня,
Лисицю, Кота та Барана
для 4 солістів та камерного оркестру 1916
Історія солдата для камерного оркестру та три розповідача 1918
Пульчинелла для камерного оркестру та солістів 1920
Свадебка для 4 фортепіано, ударних, хору і солістів 1923
Аполон Мусагет для струнного оркестру 1928
Поцілунок Феї для симфонічного оркестру 1928
Персефона для симфонічного оркестру 1933
Гра в карти для симфонічного оркестру 1936
Балетні сцени для симфонічного оркестру 1944
Орфей для камерного оркестру 1947
Аґон для камерного оркестру 1957

Опери[ред.ред. код]

Соловей 1914
Байка (див. Балети) 1916
Мавра 1922
Едіп-цар 1927
Персефона для чтеця, солістів, камерного оркестру 1933
Babel 1944
Пригоди гульвіси (рос. похождения повесы) 1951
Всесвітній потоп 1962

Оркестрові твори[ред.ред. код]

Симфонія мі-бемоль мажор для симф. оркестру 1907
Фантастичне скерцо для симф. оркестру 1908
Феєрверк для симф. оркестру 1908
Пісня солов'я для симф. оркестру 1917
4 етюди для симф. оркестру 1918
Симфонія для духових 1920
Сюїта з балету «Пульчинелла» для симф. оркестру 1920
Сюїта № 1 для камерного оркестру 1921
Сюїта № 2 для камерного оркестру 1925
Концерт для фортепіано та духових 1923-24/1950
Капричіо для фортепіано з оркестром 1929/1949
Концерт для скрипки з оркестром in D 1931
Сюїта з балету «Поцілунок Феї», для симф. оркестру 1934
Прелюдія для джаз-бенду 1937
Концерт in Es «Dumbarton Oaks» для камерного оркестру 1938
Симфонія in C для симф. оркестру 1940
Полька для циркового слона для симф. оркестру 1942
Danses Concertantes для камерного оркестру 1942
4 норвезькі настрої для симф. оркестру 1942
Ода для симф. оркестру 1943
Scherzo à la Russe для оркестру (версія для Paul Whiteman's band) 1944,
Симфонія в трьох частинах для симф. оркестру 1945
«Ебонітовий» концерт для кларнета і джаз-бенду 1945
Концерт in D для струнного оркестру 1946
Танго для камерного оркестру 1940/1953
Greeting Prelude для симф. оркестру 1955
«Movements» для фортепіано з оркестром 1958/1959
8 інструментальних мініатюр для 15 виконавців (оркестровка Les Cinq Doigts) 1963
Варіації пам'яті Aldous Huxley для симф. оркестру 1963/1964

Фортепіанні твори[ред.ред. код]

Тарантела 1898
Скерцо 1902
Соната фа-дієз мінор 1903-4
4 етюди Op.7 1908
Весна священна, переклад для двох ф-но 1913
Вальс квітів, для двох ф-но 1914
Trois pièces faciles для двох ф-но 1915
Souvenir d'une Marche Boche for piano 1915
Cinq pièces faciles для двох ф-но 1917
Вальс для дітей 1917
Piano-Rag-Music (Регтайм) 1919
Хорал 1920
Les Cinq Doigts 1921
Соната 1924
Серенада 1925
Концерт для двох ф-но 1935
Танго 1940
Соната для двох ф-но 1943
2 ескізи для сонати 1967

Камерні твори[ред.ред. код]

Три п'єси для струнного квартету 1914
Pour Pablo Picasso, для кларнета 1917
Канон для двох валторн 1917
Дует для двох фаготів 1918
Сюїта з Історії солдата для скрипки, кларнета і ф-но 1919
Три п'єси для кларнета 1919
Концертино для струнного квартету 1920
Октет для духових 1923
Duo Concertant для скрипки і фортепіано 1932
Пастораль для скрипки і фортепіано 1933
Італійська сюїта (із Пульчинели) для скрипки, віолончелі і ф-но 1933/1934
Елегія для альта соло 1944
Септет 1953
Епітафія для флейти, кларнета і арфи 1959
Подвійний канон для струнного квартету пам'яті Raoul Dufy 1959
Monumentum Pro Gesualdo Di Venosa (arrangement) для камерного ансамблю 1960
Fanfare for a New Theatre для двох труб 1964

Хорові твори[ред.ред. код]

(рос. "Звездоликий") для чоловічого хору й оркестру 1912
Pater Noster 1926
Симфонія псалмів для хору і оркестру 1930
Меса 1948
Кантата для сопрано, тенора, жіночого хору, 2 флейт, гобою, англ. ріжка, віолончелі 1953-1954
Canticum Sacrum 1955
Threni 1958
A Sermon, a Narrative and a Prayer 1961
Anthem (The dove descending breaks the air) для хору a capella 1962
Авраам і Ісаак 1963
Introitus 1965
Requiem Canticles 1966

Вокальні твори[ред.ред. код]

  • Фавн і пастушка для мецо-сопрано та оркестру Op. 2 (1907)
  • Пастораль сопрано без слів та фортепіано (1907)
  • Дві мелодії для мецо-сопрано та фортепіано Романс "Маргаритки"Op.6 (1908)
  • Дві поеми Поля Верлена для баритона та фортепіано або оркестру Op.9 (1910/1951)
  • Дві поеми К. Бальмонта для голосу і фортепіано або маленького оркестру (1911/1954)
  • Три поезії з японської лірики для голосу, фортепіано і камерного оркестру (1913)
  • Три маленьких пісні для голосу і фортепіано (або маленького оркестру) (1913/1930)
  • Небилиці для голосу, флейти, гобоя, кларнета, фагота, скрипки, альта, віолончелі і контрабаса (1914)
  • Berceuses du Chat для контральто і трьох кларнетів (1916)
  • Три казки для дітей для голосу і фортепіано (1917)
  • Чотири російські селянські пісні для жіночого голосу без акомпанементу (1917)
  • Berceuse для голосу і фортепіано (1918)
  • Чотири російські пісні для голосу і фортепіано (1918/1919)
  • Petit ramusianum harmonique single voice or voices (1938)
  • Три пісні з Вільяма Шекспіра для мецо-сопрано, флейти, кларнета і альта (1953)
  • Чотири російські пісні для мецо-сопрано, флейти, арфи і гітари (1954, версія Quatre chants russes та Три казки для дітей)
  • In Memoriam Dylan Thomas (Dirge Canons and Song) (1954)
  • Elegy for J.F.K. для баритона і трьох кларнетів (1964)
  • Сова і кіт для сопрано і ф-но (1966)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — c.50-51.
  2. VIP-Стравінський, газета «День»
  3. Стравінський — українець, а не росіянин. Український тижневик Міст. 2012-06-14. Процитовано 2016-12-05. 
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Стравинский И. Ф. Хроника моей жизни. Л., 1963
  • Стравинский И. Ф. Диалоги. Воспоминания… Л., 1971
  • Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.1: 1882–1912. М., 1998
  • Дитячі роки Ігоря описані в книзі для дітей «Лариса Денисенко про Анжеліну Ісідору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндґрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ» / Л. Денисенко. — К. : Грані-Т, 2008. — 128 с.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-188-9
  • Балабко О. В. «Київ, Іринінська, Лифарям…». Повість за листами митця — Чернівці: Букрек, 2011. — 236 с.: іл.