Страйк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Стра́йк — організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог.

Страйк на ВАТ «Прилуцький завод «Білкозин»
Страйк на ВАТ «Прилуцький завод «Білкозин»

Страйк, одна з форм розв'язання конфлікту між працюючими і працедавцями, яка полягає в тимчасовому колективному припиненні праці з метою домогтися поліпшення умов праці або протесту проти їх зміни (на гірше), проти запровадження механізації й автоматизації праці (це призводить до масового Звільнення працюючих), солідарності з іншими страйкуючими тощо. Форми страйку різноманітні: повне або часткове припинення праці, праця за правилами (формальне виконання обов'язків), уповільнення праці, сидячий та італійський страйк (різке зниження темпу праці, а то й цілковите її припинення при залишенні на робочих місцях). Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві чи в одному районі), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства і заг. (генеральні), що охоплюють всю країну.

Страйки часто супроводжуються демонстраціями, пікетуванням (охороною) підприємств від штрейкбрехерів, захопленням підприємств працюючими. Все це призводить до сутичок з поліцією і може обернутися на бунт, а то й на збройне повстання, особливо в умовах тоталітарного режиму.

Нинішні страйки не є класовими конфліктами і в промислово розвинених країнах переважно не зумовлені крайніми життєвими потребами, якими вони були на початку 20 ст. і в 19 ст. Тепер страйкують не тільки робітники й службовці заводів, а й державні службовці, адвокати, лікарі і навіть поліцейські, домагаючись підвищення зарплати для зрівняння з працівниками ін. галузей господарства, а то й тому, що підприємці якоїсь галузі за даної кон'юнктури мають великі зиски.

Хоч економічні моменти відігравали і відіграють домінуючу роль, в історії страйків, були й є страйки, які поєднують екон. і політ. мету, або й такі, де політ. мета переважає, оскільки політ. партії завжди намагаються мати на страйки свій вплив. Але не зважаючи на свою початкову стихійність, страйки були колискою організованості працюючих по найму і, зокрема, спричинили виникнення професійних спілок, що потім перебрали на себе роль посередників поміж працедавцями і працюючими та, зокрема, й саму організацію і керування С. Нині С., що виникають без санкції відповідної профспілки, вважаються дикими С. (вони бувають малоуспішними).

Україна в Російській Імперії[ред.ред. код]

В Україні (як і в усій тодішній Російській Імперії) перші стихійні С. мали характер бунтів. До скасування кріпаччини (1861) селяни-кріпаки, які працювали на дьогтьових, поташних, селітрових, горілчаних, соляних, суконних та ін. поміщицьких і казенних підприємствах, на оборону своїх прав застосовували різноманітні форми боротьби: подання скарг, відмова виконувати роботу, втеча з підприємства, руйнування чи підпал пром. підприємства, побиття фабричної адміністрації. Особливо помітним на той час було повстання у 1798 робітників і посесійних селян Глушківської мануфактури, в якому взяло участь бл. 9 000 осіб, що вимагали підвищення винагороди і полегшення фабричної панщини. Повстання було придушене військом, а його керівники заслані на каторжні роботи. Відомі виступи вільнонайманих друкарів Києво-Печерської Лаври (1805; їм підвищено платню) та робітників-селян Писарівської (1817) та Машівської (1823) суконних мануфактур.

Першим значним організованим виступом робітників по сел. реформі 1861 був страйк на Грудецькому цукровому зав. (Кам'янець Подільський пов.) у 1868. За того ж часу С. відбувалися переважно. на інтенсивній тоді будові залізниць." Усього протягом 1860 — 94 відбулося 149 °C. і заворушень, у яких взяло участь 44 000 осіб, тоді як протягом лише одного наступного п'ятиріччя (1895 — 99) відбулося 212 °C. з участю 120 100 працюючих. С., спершу часто місц. й спонтанні, набирали з часом, не зважаючи на терор поліції, дедалі масовішого характеру. Заг. С. на півдні Рос. Імперії (вимоги підвищення платні і введення 8-годинного робочого дня) у липні-серпні 1903 охопив майже всю Україну; одночасно страйкувало бл. 150000 робітників; при придушенні С. було бл. 100 убитих, 500 поранених і понад 2 000 заарештованих. За революції 1905 — 07 °C. були охоплені майже всі міста України.

Піднесення страйкового руху мало місце за першої світової війни. За УНР відбувся заг.-укр. С. залізничників, інспірований і керований комуністами.

На окрему увагу заслуговують сел. С. і заворушення. Найвизначнішим з них було сел. заворушення у Полтавській і Харківській губ. 1902. Причиною їх були обтяжливі викупні платежі, численні податки і масове безземелля. Вони були придушені військом, 836 селян засуджено на різні строки ув'язнення, з селян стягнено на користь поміщиків 800 000 карб. контрибуції. Це заворушення викликало ряд ін. сел. заворушень у Київ., Чернігівській, Катеринославській та ін. губ.

Західна Україна[ред.ред. код]

На Західній Україні (в Галичині, на Буковині й Закарпатті) до С. дійшло щойно з 1870-их pp. Через недостатню індустріалізацію і нечисленність міськ. робітництва це були насамперед. сел. С. Спершу спорадичні і неорганізовані акції с.-г. робітників і сіль. бідноти за покращення винагороди за працю на панських маєтках, 1902 набрали форму масового С., організованого укр. політ. партіями (страйкувало бл. 200 000 осіб — перший масовий сел. С. в Європі) і змусили поміщиків до поступок. Менші сел. С. виникли 1901 — 02 на Закарпатті і Буковині та новий С. у Галичині 1906 (докладніше див. Селянські страйки в Галичині на поч. 20 ст.). Пізніші С. не набирали вже такої сили. З сел. С. споріднені місц. С. ліс. робітників (ними були селяни) за підвищення платні.

Перші С. міськ. робітників на Зах. Укр. Землях датуються 1870-ми роками (С. львівських друкарів, пекарів тощо); за п'ятиріччя 1895 — 99 в Галичині відбулося 35 °C. з участю 3 350 осіб (числа для Центр. і Сх. земель: 212 і 121 000). Ін. більші С. — Бориславський (1904), будівельників на Буковині (1904).

У 1920 — 30-их pp. кількість С. на західно-українських землях (у кордонах Польщі, Румунії й Чехо-Словаччини) була незначна і мала місц. значення. Слаба індустріалізація й аґрарне перенаселення, заг. зубожіння, екон. кризи (1921 — 23 і 1929 — 33) і безробіття не давали шансів на успіхи С. Деякі з них: С. залізничників у Галичині 1921 (ними були переважно поляки і С. був частиною заг.-поль.), С. на кількох зав. у Львові (1929, 1936), с.-г. С. в кількох пов. (1937), С. ліс. робітників на Закарпатті.

СРСР[ред.ред. код]

В СРСР страйки офіційно не визнавалися як форма розв'язання конфлікту між працюючими й працедавцем і кваліфікувалися як ворожі антирадянські виступи. У трудовому законодавстві про них немає згадки; т. ч. вони офіц. не заборонені. Згідно з радянською пропагандою, в СРСР відсутня соц. база для виникнення страйкового руху, бо ніби «сама держава захищає права трудящих, висловлюючи в своїх законах інтереси народу» (Статут профспілок СРСР). Т. ч. сов. профспілки офіц. відмовилися від страйків.

Все ж С. в СРСР бувають, лише не як розрахована організована акція тиску працюючих на працедавця, а як крайня спонтанна акція протесту проти особливо дошкульних надуживань влади. Випадки С. в СРСР влада ретельно приховує з міркувань престижу. Методи ліквідації С. бувають мирні і військ. Мирні — працедавець-держава погоджується задовольнити всі вимоги страйкарів. Але згодом ці поступки зводяться нанівець ін. заходами держави, а організаторів С. пізніше репресують під різними претекстами. Коли ж вимоги страйкарів через будь-які причини не задовольняються і С. перекидаються на ін. підприємства та починаються демонстрації протестів, тоді С. придушують силою.

Після смерті Сталіна хвиля страйків прокотилася у концтаборах: у Норильську (7 травня — 2 серпня 1953), на Воркуті (липень-серпень 1953), у Темір-Тау та інших місцях; у них брало участь багато українців. Основні вимоги страйкарів: зменшення робочого дня з 12 до 9 годин, припинення морення голодом в'язнів, видалення з таборів стукачів і сексотів, скасування лімітів на листування і побачення з рідними, гарантії від пострілів охорони на в'язнів та ін. Всі ці страйки і заворушення придушено військовою силою з великою кількістю жертв.

Новочеркаський страйк (1962) почався на електровозобудівному заводі й поширився на інші підприємства з тієї причини, що декретоване в усьому СРСР підвищення цін на м'ясо і масло збіглося з місцевим зниженням відрядних розцінок на 30%. Страйк придушено військовою силою. У результаті 70 — 80 осіб убито і багато поранено. Родини убитих і поранених, а також багатьох інших демонстрантів вивезено без суду на Сибір; 9 осіб засуджено до розстрілу, багато інших на ув'язнення.

Робітничий бунт у Прилуках Чернігівської області (1967) був викликаний тим що 8 жовтня натовп із 500 чоловік напав на міський відділ міліції. Причина: провокаційні чутки про те, що міліціонери вбили громадянина, який фактично вмер від прогресуючого менінгіту. Зброя не застосовувалась, жертв не було, 10 чоловік притягнуті до кримінальної відповідальності.

Тому що С. в СРСР суворо караються, вони виникають лише у випадках крайнього розпачу. Але працюючі на свою оборону мають ін. засіб, який за своєю ефективністю не поступається С., — це плинність робочої сили. Вона полягає в тому, що кожен, не задоволений чимось, на праці (низька зарплата, брак житла, дитячих ясел, погане ставлення адміністрації), може її залишити і шукати собі ін. Цей засіб працюючі в СРСР використовують дуже широко, особливо в тих районах СРСР, де немає безробіття. У промисловості СРСР протягом року міняють працю 10 — 12 % робітників спискового складу. На підшукання нової праці витрачається в сер. бл. 30 днів. За даними сов. екон. літератури, різні втрати СРСР в результаті плинности робочої сили в промисловості складають річно 100 млн чол.-днів. А за тими ж даними 6 пром.-розвинутих країн (США, Англія, Франція, Федеративна Респ. Німеччина, Італія і Японія) разом мали втрат від С. в 1960 — 50 млн, а в 1962 — 55 млн чол.-днів.

Література: Туган-Барановский М. Основи лолитической экономии. П. 1915; Стадник А., Прохоренко М. Профсоюзы Украины до великой октябрьской социалистической революции. М. 1959; З історії зах.-укр. земель, 1 — 2 тт. К. 1960; Hayenko F. The Fluctuation of Manpower in the USSR. Bulltin, ч. 9. Мюнхен 1964; Hayenko F. Trade Unions and Labor in the Soviet Union. Мюнхен 1965; Історія робітничого класу Укр. РСР, тт. 1 — 2. К. 1967.

Україна[ред.ред. код]

Право на страйк як форму вільного волевиявлення громадян гарантоване Конституцією України. У той же час, існують певні обмеження щодо участі в страйку (так, страйкувати не можуть, зокрема, працівники правоохоронних органів).

З іншого боку, примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій в Україні передбачає кримінальну відповідальність.

Джерела[ред.ред. код]