Струмилін Станіслав Густавович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струмилін Станіслав Густавович
Peter Mikhailovich StrumiloPetrushkevich.jpg
Народився 17 (29) січня 1877
Дашківці, Сосонська волость, Літинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 25 січня 1974(1974-01-25)[1] (97 років)
Москва, РРФСР, СРСР[1]
Поховання Новодівоче кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність економіст
Відомий економіка
Alma mater Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет
Науковий ступінь доктор економічних наук[d]
Членство Академія наук СРСР
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Сталінська премія Орден Леніна Герой Соціалістичної Праці Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Ленінська премія
Медаль «За трудову доблесть»

Струмилін Станіслав Густавович (справжнє прізвище — Струмилло-Петрашкевич; 29(17).01.1877—25.01.1974) — учений у галузі економіки, статистики, управління народним господарством, демографічного прогнозування, економічної історії. Під його кер-вом була розроблена перша у світі система матеріальних балансів. Дійсний член АН СРСР (1931). Герой Соціалістичної Праці (1967).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в с. Дашківці (нині село Літинського району Вінницької обл.). Сім'я походила з давнього шляхетського роду. 1896 став студентом Петербурзького електротехнічного інституту, звідки його тричі відраховували за революційну діяльність. Активно працював у «Союзі боротьби за визволення робітничого класу». У січні 1901 був заарештований охранкою і після 13-місячного тюремного ув'язнення висланий у Вологду (нині місто в РФ) на 3 роки. Після втечі опинився в Парижі (Франція), де працював у друкарні. 1903 повернувся в Росію для нелегальної роботи, але знову був заарештований і після річного тюремного ув'язнення засланий на 10 років. Навесні 1905 вдруге втік із заслання. 1906 і 1907 був делегатом IV і V з'їздів Російської соціал-демократичної робітничої партії (у Стокгольмі (Швеція) і Лондоні (Велика Британія)). 1914 С. вдалося закінчити економічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. За працю «Договір позички в давньоруському праві» йому присвоїли науковий ступінь.

Після Лютневої революції 1917 С. — член Петроградської ради робітничих депутатів. Працював завідувачем відділу статистики Петроградського обласного комісаріату праці. Був організатором і очолив відділ статистики у Вищій раді народного господарства. 1921—37 і 1943—51 працював у Держплані РСФРР/СРСР. Роботу в Держплані поєднував з науковою і педагогічною діяльністю, беручи участь у роботі кафедр Московського університету (1921—23), Інституту народного господарства (1929—30), Планового інституту ім. Г.Кржижановського (1931—50). 1931 обраний дійсним членом АН СРСР. У роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45 був одним з організаторів Комісії АН СРСР по мобілізації ресурсів Уралу, Західного Сибіру і Казахстану для потреб оборони. Протягом 1942—46 працював заступником голови Ради філіалів і баз АН СРСР.

Після війни[ред. | ред. код]

Після війни продовжував працювати в АН СРСР, керуючи сектором народного господарства в Інституті економіки АН СРСР. У наступні роки, займаючи низку державних посад, працював одночасно в Московському економічному інституті та в Інституті економіки АН СРСР. 1948—74 перебував на науково-педагогічній роботі в Академії суспільних наук при ЦК КПРС. 1957 у віці 80-ти років вийшов на пенсію, однак продовжував вести наукову діяльність. 1958 за монографію «Історія чорної металургії в СРСР» одержав Ленінську премію.

С. був основоположником досліджень з економіки праці в СРСР. Йому належать ґрунтовні демографічні дослідження. Він надавав історичну перспективу кожній економічній проблемі, яку розглядав.

Перу С. належать понад 700 праць. Найбільші з них — «Богатство и труд» (1905), «Проблемы экономики труда» (1925), «Рабочий быт в цифрах» (1926), «Очерки советской экономики» (1928), «Промышленный переворот в России» (1944), «История черной металлургии в СССР» (1954), «Очерки экономической истории России» (1960), «Избранные произведения» (т. 1—8, 1963—68), «Проблемы экономики труда» (1982).

Як людина був простим і добрим у спілкуванні з усіма. Виховав 16 чужих дітей, які стали йому рідними.

Лауреат Держ. премії СРСР (1942) і Ленінської премії (1958).

Помер на 97-му році життя. Похований у Москві, де 1983 йому було споруджено пам'ятник.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Струмилин Станислав Густавович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Джерела та література[ред. | ред. код]