Стівен Вілсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стівен Вілсон
Steven-Wilson (cropped).jpg
Основна інформація
Дата народження 3 листопада 1967(1967-11-03)[1] (54 роки)
Місце народження Кінгстон-на-Темзі, Кінгстон-на-Темзі, Великий Лондон, Англія, Велика Британія
Роки активності 1983 — тепер. час
Громадянство Велика Британія
Віросповідання атеїзм
Професії інженер, гітарист, звукорежисер, співак, автор пісень, музичний продюсер, Мультиінструменталіст, студійний музикант, музикант
Жанри прогресивний рок, прогресивний метал, альтернативний рок і попмузика
stevenwilsonhq.com
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі
Steven Wilson, на ZMF 2018 в Фрайбург Німеччина

Стівен Джон Вілсон (англ. Steven John Wilson, нар.3 листопада 1967(19671103), Кінгстон-апон-Темс) — англійський музикант, співак, автор пісень і продюсер, найбільше пов'язаний з жанром прогресивного рока. В даний час має сольну кар'єру, проте став відомим як засновник, фронтмен, гітарист і автор пісень групи Porcupine Tree, а також член інших груп, включаючи Blackfield.

За 30-річну музичну кар'єру, Вілсон створив багато музики і отримав визнання критиків.[2] Він здобув чотири номінації нагороди Греммі, двічі з Porcupine Tree, та по одній номінації з гуртом Storm Corrosion[en] і як соло артист. В 2015 році Вілсон отримав три нагороди Progressive Music Awards[en] в Лондоні за його внесок до жанру, і він був названий «королем прог-року» (англ. the king of prog rock).[3] Проте, його робота лишається далеко від мейнстриму (широко поширеної музики).[4] Видання Дейлі телеграф описало його як «найуспішніший британський артист, якого ви ніколи не чули».[5][6]

Сольно випустив п'ять студійних альбомів і 5 міні-альбомів. Вихід шостого альбому The Future Bites запланований на 29 січня 2021 року. Повністю унікальне і єдине лімітоване видання альбому було продане за 10 000 фунтів стерлінгів у Чорну п’ятницю в листопаді 2020 року. Кошти від продажу пішли до благодійної організації Music Venue Trust[en] на підтримку британських музичних майданчиків, що постраждали від пандемії COVID-2019.[7]

Концерт в Києві 2019 року, Жовтневий палац. (Стівен Вілсон в центрі)

В березні 2019 року в Жовтневому палаці відбувся перший сольний концерт Стівена Вілсона в Україні.[8]

Життя і творчість[ред. | ред. код]

Раннє життя та перші гурти[ред. | ред. код]

Стівен Вілсон народився 1967 року у Кінгстон-апон-Темс, що неподалік від Лондону. Коли Стівену було 6 років, його сім'я переїхала на схід Англії, до Гемел-Гемпстеду, де через пару років Вілсон і виявив свій інтерес до музики.[9] На Різдво його батьки зробили подарунок у вигляді платівок один одному. Мати отримала альбом Pink Floyd «The Dark Side of the Moon», а батько  — альбом «Love to Love You Baby» Донни Саммер. Вони постійно грали в їх сім'ї, що й сформувало його музичні смаки. Помітивши зацікавленість сина музикою, батьки змушували його навчитись грати на гітарі, але йому це не подобалось. Однак, коли йому було 11, він знайшов на горищі класичну гітару на нейлонових струнах і почав експериментувати з нею. Через рік його батько, що за професією був інженером-електроніком, змайстрував для сина магнітофон для багатоканального запису і вокодер, тож Стівен продовжив експерименти, але вже з можливостями студійного запису.[10][11]

1982 року Стівен Вілсон і його троє шкільних друзів (Том Дуссек (англ. Tom Dussek), Саймон Вокінгс (англ. Simon Vockings) і Марк Гордон (англ. Mark Gordon) заснували прог-рок гурт Karma. Паралельно з цим, Вілсон, якому було 15 років, разом з клавішником Вокінгсом записує свій перший альбом «Prayer for the Soul» і називає проект Altamont. Вони виконують пісні у жанрі електроніки і краут-року на вірші однокласника Алана Даффі (англ. Allan Duffy)[10]. Альбом вийшов у вересні 1983 на касеті під лейблом Даффі Acid Tapes, проте пізніше запис було знищено на прохання Вілсона.[12] У 2002 році тиражем в 300 копій було випущено другу платівку проекту, «Untitled», що включає в себе записи 1983—1984 рр.[13]

Karma записує перший демо-запис «The Joke's On You» і випускає його у жовтні 1983, а у 1985 — «The Last Man To Laugh», другий. Вони давали концерти по Гартфордширу, але гурт припиняє своє існування у 1986 році.[14]

Вілсон приєднується до гурту Pride of Passion як клавішник, замінюючи Брайена Джеллімена (екс-Marillion). На той час, гурт складався з бас-гітариста Діза Міннітта (англ. Diz Minnitt, екс-Marillion), гітариста Найджела Спенвейна (Nigel Spennewyn) і барабанщика Гранта Глімора (Grant Gilmour). Згодом, гурт перейменувався у Blazing Apostles, міняє жанри виконання і розпадається у 1987 році.[15][16][17]

1987—1990: початок Porcupine Tree та No-Man[ред. | ред. код]

1986 року Вілсон записує трек «From a Toyshop Window» і пізніше того ж року додає цю пісню, вказавши виконавця No Man Is An Island (Except The Isle Of Man), до збірки «Exposure», яку видає тиражем 700 копій[18].[19] Наступного року до проекту долучився вокаліст і автор-виконавець Тім Баунесс. Перша пісня, яку вони сворили разом називалась «Faith's Last Doubt»[10]. В кінці 1987 року її було включено до наступної збірки Вілсона «Double Exposure»[20].[21][22]

Але Вілсон, натхненний психоделічним і прог-роком 60-70-х, того ж 1987 року разом Малколмом Стоксом (англ. Malcolm Stocks) заснував ще один проект, що отримав назву Porcupine Tree. Вважаючи, що слухачів не зацікавить реальна біографія, вони сфабрикували детальний життєпис гурту, включно з інформацією про учасників і назви альбомів, а також про такі вигадані події, як зустріч на рок-фестивалі 70-х років тощо. Все це було написано на 8 сторінках буклету, що йшов з першим альбомом. Купивши студійне обладнання, Стівен почав працювати над матеріалом для цього проекту.[23]

Стівен Вілсон у 1989 році

У 1988 році у No Man Is An Island проходить перша студійна сесія, після якої до проекту долучається скрипаль Бен Коулман (англ. Ben Coleman)[24]. У 1989 році учасником гурту стає гітарист Стюарт Благон (англ. Stuart Blagden) і у Лондоні відбувається їх перший концерт.[22] Вже в травні цього року виходить їх перший подвійний сингл «The Girl From Missouri». Пізніше того ж року Стюарт Благон покидає гурт і учасники скорочують назву до No-Man.[21]

Перший демо-альбом Porcupine Tree «Tarquin's Seaweed Farm», тиражем в 50 копій і тривалістю 80 хвилин, побачив світ у 1989 році, та містив ранню версію пісні «Radioactive Toy».[23] Одна з копій потрапила до Річарда Аллена (англ. Richard Allen), дописувача британського журналу Encyclopaedia Psychedelica[en] і співредактора журналу психоделічного гаражного року Freakbeat, який розмістив рецензію на альбом в обидвох часописах. Хоча Аллену й не все сподобалось з наданого матеріалу, в основному альбом отримав позитивний відгук.[21]

Стівен Віслон у 1997 році на фестивалі Strawberry Fair[en]

2019-сьогодення: The Future Bites[ред. | ред. код]

Докладніше: The Future Bites

26 травня 2019 року Вілсон підтвердив у своєму акаунті Instagram, що триває процес написання та запису його шостого студійного альбому. Очікувалося, що він вийде в 2020 році[25]. Альбом продюсував Девід Костен (англ. David Kosten)[26], також відомий як Faultline[en], що робить майбутній альбом Вілсона другим, який не буде продюсуватися ним самим. 21 жовтня 2019 року Вілсон оголосив про турне «The Future Bites Tour», своє найбільше і найамбітніше шоу на сьогодні.[27] Його планували виконати на великих аренах у Великій Британії, Франції, Німеччині, Нідерландах та Польщі у вересні 2020 року. 24 грудня 2019 року Вілсон оголосив, що його шостий студійний альбом близький до завершення і пообіцяв подальші новини на початку 2020 року.[28]

5 березня 2020 року Вілсон розпочав тизер-кампанію у своїх інтернет-каналах, зосередившись на темах споживацтва, брендування товарів та маніпулятивних соцмереж.[29] Кількома днями пізніше, Вілсон опублікував обкладинку «Personal Shopper» з датою 12 березня на ній.[30]

12 березня було оприлюднено перший сингл «Personal Shopper»[31], назву альбому The Future Bites і дату його виходу — 12 червня 2020 року.[31] Однак 22 квітня дату виходу The Future Bites перенесено на 29 січня 2021 року через логістичні/творчі проблеми, з якими стикається музична індустрія на тлі пандемії COVID-19.[32]

У травні 2020 року Вілсон випустив «The Album Years» — аудіо-подкаст, який веде разом зі своїм партнером по No-Man, Тімом Боунессом[en]. Подкаст був дуже успішним після випуску, очоливши чарти по всьому світу на Apple Podcasts.[33]

22 вересня Вілсон оновив список пісень у The Future Bites і випустив новий сингл «Eminent Sleaze», разом із випуском відео, створеним компанією Crystal Spotlight.[34]

29 жовтня вийшло відео на пісню «King Ghost» — третій сингл з майбутнього альбому. Його режисером виступив Джесс Коуп (англ. Jess Cope).[35]

24 листопада Вілсон випустив четвертий сингл «12 Things I Forgot», що супроводжувався оголошенням про випуск повністю унікального, єдиного видання «The Future Bites», ціною 10 000 фунтів стерлінгів, всі кошти від продажу якого підуть благодійній організації Music Venue Trust[en] на допомогу британським музичним закладам, які постраждали від пандемії COVID-19.[36] Це видання було продано в день випуску, 27 листопада 2020 року.[7]

У грудні вийшов студійний альбом проекту Blackfield «For The Music» і соло-мініальбом «The B-Sides Collection», що включав 3 нові композиції («Eyewitness», «In FLoral Green», «Move Like A Fever») та ремікс пісні «King Ghost».[37]

Музичний стиль[ред. | ред. код]

Вплив[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Стівену Вілсону подобається «загадковість» відносно свого особистого життя, привівши у приклад гурти Radiohead, Pink Floyd і Tool.[38] Однак у нього є обліковий запис в Instagram, через який він публікує особисті новини та просуває власну музику.

У різних інтерв'ю Вілсон казав, що жертвує сім'єю заради музики. Проте у вересні 2019 року він одружився з ізраїльтянкою Ротем (англ. Rotem), згодом поділившись весільним знімком в Instagram.[39] В інтерв'ю виданню Louder роком пізніше Вілсон прокоментував, що його попередня партнерка була «дуже приватною особою», однак досі «не є тою людиною, яка збирається публікувати фотографії, на яких робитиме прання або щось інше», а щодо сім'ї уточнив, що не досяг би того, що має зараз, якби мав сім'ю всі ці роки.[40] У його дружини є дві дівчинки, яких Вілсон удочерив. Фото разом з дочками з написом «З Днем батька» з'явилося в інстаграмі Вілсона у червні 2020-го.[41]

Вілсон — вегетаріанець[42], не курить та не вживає наркотики.[42][43] Регілійні погляди — атеїстичні. Він захоплений темою релігії і сильний критик організованої релігії[en].[44][45] Однак він вірить у не нав'язування своїх поглядів, але висловлює їх через історії та персонажів.

« Я думаю, що це все, що ти можеш зробити як артист. Не проповідуй своїй аудиторії, а просто відображай світ з усіма його вадами та радостями.
Оригінальний текст (англ.)
I think that is all you can do as an artist. Not preach to your audience but just reflect the world with all its flaws and joys
«

— Стівен Вілсон, 2015[46]

Дискографія[ред. | ред. код]

Altamont[12]
* 1983 — Prayer for the Soul
  • Сторона А
    # Назва Тривалість
    1. «Altamont»   16:43
    2. «Watching Statues»   2:50
    3. «The Tell Tale Heart»   9:12
    Сторона Б
    # Назва Тривалість
    1. «Split Image»   7:17
    2. «Prayer For The Soul»   16:04
* 2002 — Untitled
  • Сторона А
    # Назва Тривалість
    1. «Sutton Hoo»   19:27
    Сторона Б
    # Назва Тривалість
    1. «Testament»   12:19
    2. «Glow»   6:00
Karma[14]
* 1983 — The Joke's On You
  • Сторона А
    # Назва Тривалість
    1. «Intruder D'Or»   3:53
    2. «Tigers In The Rain»   7:45
    3. «Small Fish»   4:48
    Сторона Б
    # Назва Тривалість
    1. «Nine Cats»   15:30
* 1985 — The Last Man To Laugh
  • Сторона А
    # Назва Тривалість
    1. «Where Is The End If There Is No Beginning?»   9:25
    2. «A Peace Of Earth And Good Swill To All Pigs (Part 1 and 2)»   20:59
    Сторона Б
    # Назва Тривалість
    1. «Counterparts»   30:00
Porcupine Tree
Incredible Expanding Mindfuck
  • 1996 — I.E.M.
  • 1999 — An Escalator to Christmas
  • 2001 — Arcadia Son
  • 2001 — I.E.M. Have Come for Your Children
Bass Communion
Cover Version
  • 2003 — Cover Version («Thank U», Alanis Morissette)
  • 2004 — Cover Version II («The Day Before You Came», ABBA)
  • 2005 — Cover Version III («A Forest», The Cure)
  • 2006 — Cover Version IV («The Guitar Lesson», Momus[en])
  • 2008 — Cover Version V («Sign O The Times», Prince)
  • 2010 — Cover Version VI («Lord of the Reedy River», Donovan)
Соло кар'єра

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Jeff Wagner, Steven Wilson. Передмова // Mean Deviation: Four Decades of Progressive Heavy Metal. — 2010. — 364 с. — ISBN 978-0979616334.
  • Theo Travis[en]. Двічі навколо світу: Блоги туру Стівена Вілсона 2012—2013 років = Twice Around The World: Steven Wilson Tour Blogs 2012—2013. — 2014. — 136 с. (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Англійською
Російською
Іншими мовами

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ČSFD — 2001.
  2. Humphries, Stephen (21 вересня 2010). Outcast from the Mainstream: An Interview with Steven Wilson. PopMatters (англійською). Архів оригіналу за 24 вересня 2013. Процитовано 4 серпня 2017. 
  3. Singer Steven Wilson crowned prog rock king. www.bbc.co.uk (BBC News). 4 September 2015. Архів оригіналу за 4 September 2015. Процитовано 21 вересня 2015. 
  4. Simpson, Dave (24 серпня 2017). Steven Wilson: the prog rocker topping the charts without anyone noticing. theguardian.com (англійською). The Guardian. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 28 серпня 2019. 
  5. Steven Wilson reveals the stories behind his album To the Bone - track by track and interview (video). The Daily Telegraph (англійською). 15 серпня 2017. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 16 серпня 2017. 
  6. J Salmeron (26 жовтня 2013). Kill Your iPod: An Interview with Steven Wilson. ww.metalblast.net. Bremen, Germany (опубліковано 22 November 2013). Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 4 серпня 2017. 
  7. а б says, Alan Blevin. Steven Wilson's 'Ultra Deluxe' edition The Future Bites sells instantly | superdeluxeedition (англійською). Процитовано 27 листопада 2020. 
  8. Концерт Стивена Уилсона в Киеве - репортаж. unian.net (російською). УНІАН. 3 березня 2019. Процитовано 4 березня 2019. 
  9. Rosen, Steven (14 грудня 2011). Steven Wilson: 'Porcupine Tree Was Gonna Be A One-Off Thing'. Ultimate Guitar Archive (англійською). Архів оригіналу за 8 січня 2012. Процитовано 22 березня 2016. 
  10. а б в Tartaglia, 2010.
  11. Porcupine Tree (англійською). Free Williamsburg. Архів оригіналу за 4 May 2008. Процитовано 13 квітня 2008. 
  12. а б Häberle, 2015, с. 35.
  13. Häberle, 2015, с. 37.
  14. а б Häberle, 2015, с. 126.
  15. Jerry Ewing (26 січня 2011). Steven Wilson: The Power Behind Porcupine Tree. loudersound.com (англійською). Louder. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019. 
  16. Barroso, Koldo (August 2006). Interview - Diz Minnitt of Marillion. TheMarqueeClub.net (англійською). Архів оригіналу за 24 грудня 2006. Процитовано 15 вересня 2010. 
  17. Collins, Graham (2014). About HISTORY (англійською). Архів оригіналу за 9 жовтня 2010. Процитовано 6 березня 2019. 
  18. Exposure (Vinyl, LP, Compilation). discogs.com. Discogs. Процитовано 23 березня 2019. 
  19. Häberle, 2015, с. 210.
  20. Double Exposure (Vinyl, LP, Album). discogs.com. Discogs. Процитовано 24 березня 2019. 
  21. а б в Steven Wilson - Albumrock, 2009
  22. а б Smith, 2006, p. 20
  23. а б Sander, 1999.
  24. Smith, 2006, p. 2
  25. Steven Wilson's New Year Update 2019. Steven Wilson (англійською). 31 грудня 2018. Процитовано 29 липня 2019. 
  26. Geoff Ford (19 січня 2021). Steven Wilson, Profound Words On The State Of 21st Century Consumerism » Northern Life. northernlifemagazine.co.uk (англійською). Процитовано 22 січня 2021. 
  27. Prog, Jerry Ewing2019-10-21T11:22:55Z. Steven Wilson announces 2020 tour dates. Prog Magazine (англійською). Процитовано 21 жовтня 2019. 
  28. SW End of Year Update 2019. Steven Wilson (англійською). 24 грудня 2019. Процитовано 3 січня 2020. 
  29. March 2020, Scott Munro05. Steven Wilson teases new project The Future Bites. Prog Magazine (англійською). Процитовано 10 березня 2020. 
  30. Steven Wilson on Instagram: "STEVEN WILSON x @THEFUTUREBITES // PRODUCT DROP "PERSONAL SHOPPER" // 12-03-20 9AM GMT". Instagram (англійською). Процитовано 10 березня 2020. 
  31. а б Steven Wilson Announces New Album 'The Future Bites'. Clash Magazine (англійською). Процитовано 18 березня 2020. 
  32. Peacock, Tim (22 квітня 2020). Steven Wilson New Album The Future Bites Delayed Until January 2021. uDiscover Music (англійською). Процитовано 22 квітня 2020. 
  33. May 2020, Jerry Ewing22. Steven Wilson and Tim Bowness launch new podcast. Prog Magazine (англійською). Процитовано 23 травня 2020. 
  34. September 2020, Prog22. Steven Wilson goes retro pop on his new single Eminent Sleaze. Prog Magazine (англійською). Процитовано 22 вересня 2020. 
  35. Peacock, Tim (29 жовтня 2020). Watch The Video For Steven Wilson's New Track, King Ghost. uDiscover Music (англійською). Процитовано 27 листопада 2020. 
  36. November 2020, Jerry Ewing24. Steven Wilson announces unique one-off charity box set. Prog Magazine (англійською). Процитовано 27 листопада 2020. 
  37. Steven Wilson comparte ahora gratis las 'caras B' de su próximo álbum 'The Future Bites'. rock-progresivo.com (іспанською). 7 грудея 2020. Процитовано 22 січня 2021. 
  38. Jeff (1 січня 2008). Porcupine Tree interview (01/2008). metalstorm.net (англійською). Процитовано 22 січня 2021. 
  39. Steven Wilson on Instagram: "Happiest day of my life marrying the love of my life! #happiestdayofmylife #beautifulbridesmaids #thewilsons Thank you @klaraforce for the…". Instagram (англійською). Процитовано 7 грудня 2019. 
  40. Ed Mitchell (27 жовтня 2020). Steven Wilson 2020 The Future Bites interview. loudersound.com (англійською). Louder. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 22 січня 2021. 
  41. Steven Wilson on Instagram: " #happyfathersday". Instagram.com. Процитовано 12 грудня 2020. 
  42. а б Shaikh, Nabeela (3 лютого 2016). Steven Wilson: 'Being an Artist is All About Being Selfish'. Rolling Stone India. Архів оригіналу за 17 лютого 2016. Процитовано 6 червня 2016. 
  43. Ray, Randy (11 березня 2013). Steven Wilson: Standing on the Branches of a Giant Tree. www.jambands.com. с. 4. Архів оригіналу за 19 червня 2016. Процитовано 6 червня 2016. 
  44. Prasad, Anil (2012). Steven Wilson - Art as a mirror. Innerviews. Архів оригіналу за 3 May 2012. Процитовано 6 травня 2012. 
  45. Jahlmar, Joakim (23 березня 2001). Specials - Steve Wilson Interview. Borås, Sweden: Dutch Progressive Rock Page. Архів оригіналу за 4 May 2004. Процитовано 10 березня 2008. 
  46. Steven Wilson. www.dprp.net. Amsterdam, Netherlands: Dutch Progressive Rock Page. 21 січня 2015. Архів оригіналу за 10 липня 2015. Процитовано 17 серпня 2017. 

Посилання[ред. | ред. код]