Стіна Пам'яті (Байкова гора)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Відновлення Стіни Пам'яті, 18.05.2018
Володимир Мельниченко, один з авторів Стіни Пам'яті
Стіна Пам'яті і крематорій, початок 1980-х років
Об'ємний горельєф Стіни Пам'яті, 1981

Стіна Пам'яті — монументальна композиція, об'ємний горельєф на Байковому цвинтарі у Києві, пам'ятка радянського модернізму.

Історія[ред. | ред. код]

Художники-монументалісти Володимир Мельниченко й Ада Рибачук перед тим, як приступити до праці, вивчали сакральну есхатологію, поховальні обряди й символіку. Над самою композицією митці працювали протягом 13 років з 1968 до 1981 років.

У грудні 1981 року монумент практично закінчили. Залишалося тільки пофарбувати фігури технікою енкаустики.

Павло Загребельний, який побачив монумент, написав:

«Предки наші вийшли з могил, фрески зійшли зі стін Київських Соборів і набули об’ємності, тілесності, історія поєдналася з нашим життям сущим – стала великим мистецтвом і вічною красою».

У січні 1982 року з'явився наказ Міністерства культури УРСР про припинення художніх робіт. За однією версією, основну роль у знищенні Стіни зіграв Авраам Мілецький, посварившись із художниками. Архітектор особисто подбав, щоб художня комісія з образотворчого мистецтва й експертна рада з монументальної скульптури визнали стіну «чужою принципам соціалістичного реалізму». За іншою, перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, особисто оглянувши стіну, обурився неслов'янськими носами у фігур.[1][2]

У березні монумент почали бетонувати. Протягом трьох місяців на майже готовий горельєф вилили 300 самоскидів цементного розчину.[1]

У добу незалежності України громадськість вимагала очистити від бетону скульптури. У 1992 році Міністерство культури України, а також Держбуд і Рада Спілки архітекторів засудили вчинений акт вандалізму, припинили дію всіх рішень про ліквідацію рельєфів Стіни Пам'яті й рекомендували відтворити її.[2]

18 травня 2018 року відкрили фрагмент монументального комплексу. На церемонію відновлення прибув один з авторів Стіни Володимир Мельниченко.[3][4]

Опис[ред. | ред. код]

Стіна Пам'яті розташована в парку Пам'яті, поруч із видатною пам'яткою неомодернізму — крематорієм у формі розкритих пелюсток або порталів, побудованим за проектом архітектора Авраама Мілецького.[1]

Горельєф завдовжки 213 метрів, заввишки від 4,5 до 16 метрів і загальною площею понад 2 000 м². Монументальна композиція присвячувалася темі смерті й скорботи.[2] Стіна має форму стрічки, в якій розгортаються сцени зі світової історії та міфології — від міфу про Прометея до Другої світової війни та повоєнної доби.

Як зазначають дослідники, «проект стіни передбачає рух по периметру смерті, в ході якого… змінюються картини архетипічних образів… На початку подорожі уздовж стіни — Жінка-берегиня, Жінка-дощ. Вона уособлює послання зверху вниз, … як покрова, що складається з променів, які освячують страждання і наповнюють змістом сльози. У ході проходження стіни учасник поховання покликаний пройти психотерапевтичні стадії проживання втрати. Його особисте горе за допомогою експресивних пластичних та візуальних образів трансформується в алхімії творчості, стає безособовим. Есхатологічні світові теми: Ікар і Прометей, Весна, Райдуга, Квітучий сад, Любов, Творчість, Материнство, Знання, Людина і Звір, Подвиг — усі вони як би „розмагнічувати“ сенс індивідуального, особистого страждання учасника похоронної процесії, умиротворяли його з реальністю. Приватне — стиралося, розсіювалося, переплавлялось завдяки символічним агрегаторам колективного горя, страждання, боротьби і болю … До кінця шляху залишався лише очищений колективний досвід смерті. Відчуття власної втрати витіснялося переживанням загальнолюдських смислів. Пристрасть і лють, вкладені художниками в стіну, діяли подібно вогню. У міру пересування уздовж стіни почуття глядача, немов керамічний виріб, піддавалися послідовному „випалу“ в деяких трансперсональних „печах“, щоб до межі прийти висохлим від сліз, одухотвореним, укріпленим і внутрішньо міцним. „Ми“ символічно згорає у вогні печей Бабиного Яру, Майданека та Аушвіца саме для того, щоб набути мудрості і співчуття. І тут, в фіналі подорожі уздовж стіни, нас чекає фігура людини з розпростертими руками, що обрисами нагадує хрест або крила. Ця фігура знаменувала перемогу Життя, всупереч, а можливо, і завдяки Смерті. У назві „Стіна Пам'яті“ мова не про індивідуальну краплю пам'яті, а про океан пам'яті людства».[1]

Фільм «Стіна»[ред. | ред. код]

1988 року на тему комплексу «Стіна Пам'яті» на Байковому кладовищі І. Гольдштейном відзнято фільм «Стіна»[5]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мельниченко В. Крик птаха III. Ада. Неспинна та нескорена. — Київ : АДЕФ-Україна, 2011. — 356 с. — ISBN 978-966-187-094-8.
  • Рибачук А., Мельниченко В. Бабино літо. Крик птаха VI. — Київ : АДЕФ-Україна, 2014. — 208 с. — ISBN 978-617-7156-28-3.