Стінна ящірка мальтійська
| Стінна ящірка мальтійська | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Podarcis filfolensis (Bedriaga, 1876) | ||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| Podarcis filfolensis Lacerta muralis var. filfolensis | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Стінна ящірка мальтійська, Мальтійська ящірка, або фільфлійська[1] (Podarcis filfolensis)[2] — вид ящірок родини справжніх ящірок (Lacertidae). Один із 28 видів роду[3][4]. Ендемік Італії (Мальта з прилеглими островами). Мешканець середземноморських гірських та прилеглих рівнинних ландшафтів. Вид охороняється Бернською конвенцією[5] та Директивою Європейського Союзу 92/43/ЄС «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори».
Видова назва походить від назви типової місцевості — невеликого острова Фільфла, розташованого за 5 км на південь від Мальти.
Ящірка середнього розміру, до 25 см завдовжки (L. + L.cd.). Довжина тіла від кінчика морди до клоаки (L.) до 8,5 см. Хвіст (L.cd.) вдвічі перевищує довжину тулуба з головою. Самці трохи більші за самиць. Дорослі ящірки порівняно з особинами із споріднених видів виглядають дещо кремезнішими. Голова висока, пірамідальна[6][7].
Ящірка з надзвичайно мінливим забарвленням, у тому числі смугастим і сітчастим. Кольори спини включають коричневий, жовтий, сірий, зелений, чорний та синій. Загальний фон варіює від сірого і коричневого до зеленого. Уздовж спини зазвичай тягнуться 3 ряди добре виражених неправильної форми дрібних темних плям, які утворюють поздовжні смуги. На боках тіла темний сітчастий малюнок. Черево може бути білим, жовтим, помаранчево-чорним або навіть синім[2][6][7].
Ендемік Італії, поширений виключно на Мальтійському архіпелазі. За межами природного ареалу завезений на о. Лампедуза, але сучасний стан популяції залишається неясним[5][6][2][7].
Населяє різноманітні відкриті середземноморські ландшафти, від рівня моря до середньогір'їв, віддаючи перевагу сухим і кам'янистим ділянкам з розрідженою рослинністю. Не уникає сільськогосподарських угідь та населених пунктів (у тому числі міст), де часто трапляється на занедбаних ділянках та узбіччях доріг, в парках, садах і виноградниках, у розвалинах, на кам'яних огорожах та стінах будівель. На деяких островах мешкає серед колоній морських птахів[5][6][7].
На Мальті та окремих островах у межах ареалу є досить звичайним видом стінних ящірок. Добре лазить по камінню, скелях та деревах, але рідше інших видів стінних ящірок, менших за розміром. Під час обігріву на сонці і теплому камінні здатна сильно сплющувати тіло. Активна протягом року[5][6].
Стінна ящірка мальтійська належить до яйцекладних плазунів. У період розмноження самці ревно охороняють свої індивідуальні ділянки, оглядаючи їх із високих предметів. Парування відбувається в квітні — травні. Самиці в липні відкладають одну або дві кладка з 1—4 овальних яєць. Молодь зазвичай з'являється в кінці літа[6].
Харчується різними безхребетними, переважно комахами, але також може їсти фрукти, квітки та дрібних хребетних тварин, включно з власними дитинчатами[6][7].
Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»[5]. Але в окремих районах Мальти та на окремих прилеглих островах спостерігається тенденція до зниження чисельності популяції виду, що потребує запровадження охоронних заходів. Основними загрозами є щури та деякі інвазійні види рептилій. Тому, стінна ящірка мальтійська занесена до Додатку ІІ Бернської конвенції (охоронна категорія: вид підлягає особливій охороні)[5] та Директиви Європейського Союзу 92/43/ЄС «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори» (Додаток IV. Види рослин і тварин, що становлять особливий інтерес для Європейського Союзу, які потребують суворих заходів охорони)[1][5].
Один із 28 видів роду стінних ящірок (Podarcis)[4].
Незважаючи на невелику територію проживання виду, станом на 2024 рік описано 5(6) підвидів, які відрізняються забарвленням і розмірами та мешкають на одному або декількох сусідніх островах. Більшість з них, на думку європейських герпетологів, недійсні з огляду на генетичні дані[2][6]:
- Podarcis filfolensis filfolensis — номінативний підвид, мешкає на о. Фільфла. Найбільша з ящірок виду, має темне чорнувате забарвлення з блакитними і зеленими плямами;
- Podarcis filfolensis generalensis — мешкає на о. Гоцо (Грибна скеля на західному узбережжі). Відрізняється червоним черевом і блакитними боками;
- Podarcis filfolensis kieselbachi — мешкає на островах Святого Павла. Забарвлення різне: коричневе, сіре, з чорними плямами і помаранчевим черевом;
- Podarcis filfolensis laurentimulleri — мешкає на островах Ліноза і Лампіоне;
- Podarcis filfolensis maltensis — мешкає на островах Мальта, Гоцо і Коміно. Забарвлення, як правило, зеленувате, іноді плямисте.
Шостий підвид, як вважають, існує на острові Комінотто.
- ↑ а б Оселищна концепція збереження біорізноманіття: базові документи Європейського Союзу / За ред. : О. О. Кагала, Б. Г. Проця. — Львів: ЗУКЦ, 2012. — 278 с. (с. 80)
- ↑ а б в г The Reptile Database: Podarcis filfolensis
- ↑ RepFocus: Podarcis
- ↑ а б The Reptile Database: Podarcis
- ↑ а б в г д е ж Podarcis filfolensis у Червоному списку МСОП
- ↑ а б в г д е ж и Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (pp. 300—301)
- ↑ а б в г д Даревский И. С., Орлов Н. Л. Редкие и исчезающие животные. Земноводные и пресмыкающиеся: Справ. пособие. — М. : Высш шк., 1988. — 463 с. (с. 269—270)
- Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 111). — ISBN 5-98092-007-2
- Даревский И. С., Орлов Н. Л. Редкие и исчезающие животные. Земноводные и пресмыкающиеся: Справ. пособие. — М. : Высш шк., 1988. — 463 с. (с. 269—270). — ISBN 5-06-001429-0
- Оселищна концепція збереження біорізноманіття: базові документи Європейського Союзу / За ред. : О. О. Кагала, Б. Г. Проця. — Львів: ЗУКЦ, 2012. — 278 с. (с. 80). — ISBN 978-617-655-027-3
- Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 р. (pp. 304—305). ISBN 978-1-4081-5459-5
