Суассонська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Суассонська область
457 р. – 486
Map of Gaul, 476 AD.png
Територія Суассонської області після падіння Західної римської імперії


Столиця Новідун
Мова(и) латинська
Релігія Політеїзм, Християнство
Військовий магістр
 - 457464 Егідій
 - 464486 Сіагрій
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Суассонська область

Суассонська область — автономія в складі Західної Римської імперії в Північній Галлії, пізніше самостійне державне утворення.

Історія[ред. | ред. код]

Утворення автономії та правління Егідія[ред. | ред. код]

Область Суассон виникла за правління імператора Західного римської імперії Майоріана. Намагаючись втримати залишки римських володінь в Галлії, Майоріан призначив військовим магістром досвідченого полководця Егідія, наділивши його широкою владою над провінцією. Майоріан та Егідій відновили римське становище в більшості Галлії, але зі смертю імператора в 461 році становище римлян в центрі та на півдні погіршилася. Ці провінції були приєднані вестготами і бургундцями в 462—477 роках, що спричинило ізоляцію римських територій в Суассоні[1].

Залишившись без підтримки імперії, Егідій заручився підтримкою франків та аланів, дозволивши їм оселитися на сході та півдні автономії. В союзі з королем салічних франків Хільдеріком І римляни розбили вестготів під Орлеаном в 464 році.

Взимку 464 року в розпал війни з саксами Егідій помер в таборі на Соммі за нецілком зрозумілих обставин під час епідемії чуми, існує думка, що він був отруєний. Після його смерті командування римськими військами в Північній Галлії і влада над Суассонською областю перейшли до коміта Павла, а після смерті останнього її успадкував син Егідія Сіагрій[2].

Правління Сіагрія та захоплення області франками[ред. | ред. код]

З початком правління Сіагрія Суассон почав вести окрему від Західної Римської імперії політику. Племенам франків і аланів було дозволено оселитися в землях на кордонах області в обмін на їх лояльність та допомогу у війні з германськими королівствами. Хоча Сіагрій все ще носив титул військового магістра, германці називали його «королем римлян», а Суассон, відповідно, «Королівством римлян»[3].

У 476 році Суассон відмовився визнати владу Одоакра, що усунув останнього імператора Західної Римської імперії, а Сіагрій відправив посланців до Східної Римської Імперії, щоб отримати іх підтримку та визнання його наступним імператором. Однак, Флавій Зенон підтримав законність влади Одоакра.

У 481 році помер король франків Хільдерік І, а новим королем став його син Хлодвіг, що розпочав війну проти області та після тривалих бойових дій, розгромив Сіагрія в битві при Суассоні у 486 році. Сіагрій зумів втекти, але скоро був схоплений вестготами та виданний франкам, які стратили його у 487 році. Таким чином, Суассон втратив свою незалежність та став частиною королівства франків, а пізніше Нейстрії.

Територія Західної Римської імперії (фіолетовий) на початку 476 року

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Penny., MacGeorge, (2002). Late Roman warlords. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0199252440. OCLC 50334028. 
  2. Carrol, A. (2009-07-29). In Pursuit of the People. Political Culture in France, 1934-1939. French History 23 (3). с. 415–416. ISSN 0269-1191. doi:10.1093/fh/crp066. Процитовано 2018-10-14. 
  3. Carrol, A. (2009-07-29). In Pursuit of the People. Political Culture in France, 1934-1939. French History 23 (3). с. 415–416. ISSN 0269-1191. doi:10.1093/fh/crp066. Процитовано 2018-10-19.