Судакський десант

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Судакський десант
Smyshlenyy.jpg
Есмінець «Кмітливий»
Дата: 628 січня 1942
Місце:
Результат: повна загибель десанту
Сторони
СРСР СРСР Румунія Румунія
Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР СРСР
Козлов Дмитро Тимофійович
Октябрьський Пилип Сергійович
Третій Рейх Третій Рейх
Еріх фон Манштейн
Військові сили
СРСР СРСР
близько 2300 чоловік[1]
Румунія Румунія
1 бригада Третій Рейх Третій Рейх
2 піхотні полки — до 6000 чоловік[2]
Втрати
СРСР СРСР
приблизно 2000 вбитими
7 протитанкових, 5 гірських гармат, 14 мінометів
Румунія Румунія
Третій Рейх Третій Рейх вбитими загалом та пораненими біля 1000


Судакський десант — військова десантна операція, відбулась в часі з 16 по 27 січня 1942 року, радянський десант, висаджений в Криму біля міста Судак. Мети, поставленої радянським керівництвом, не було досягнуто, особовий склад зазнав значних втрат; командування флотське та фронтове не здійснило ніяких заходів щодо врятування вцілілих. Згідно різних джерел, відійти до партизанських загонів вдалося від 350 до 500 вцілілих червоноармійців.

Передуючі обставини[ред. | ред. код]

По завершенні Керченсько-Феодосійської операції командування Кавказького фронту — командував генерал-лейтенант Дмитро Козлов — вимагає від керівництва Чорноморського флоту (віце-адмірал Пилип Октябрьський) здійснення відволікаючого десанту поблизу Судака, який мав відвести на себе частину уваги від радянських військ, котрі відступали з районів Керчі та Феодосії.

Завданням десанту було зайняття Судацької долини та села Таракташ, розбиття сил противника в районі Отузи — у співдії з Коктебельською радянською групою, та біля Старого Криму — з силами, що знаходилися там. Загальне керівництво десантом мав здійснювати контр-адмірал Лев Владимирський[3].

Десантування передової групи 6 січня та головного десанту[ред. | ред. код]

Формування десанту відбувалося в Новоросійську, в ніч з 5 на 6 січня 1942 року була висаджена перша група десанту в селі Новий Світ біля мису Чеканний (Чеканин-Кая) — це було 218 вояків зі складу 226-го гірсько-стрілецького полку — з сторожового катера та есмінця «Способний»; десантовані змогли непоміченими переміститися в нацистське запілля[4]. При спробі захопити німецьку комендатуру в Новому Світі загинув командир групи та кілька бійців, ще кілька — зазначають радянські джерела — було захоплено та розстріляно допоміжними загонами кримських татар. Вцілілі десантники відійшли до лісу, де 11 січня при прочісуванні місцевості 51 з них був полонений (в інших джерелах — 39); решта групи переховувалася в лісі до приходу головних сил, не проявляючи себе[5].

12 січня при прочісуванні була виявлена радянська десантована розвідгрупа, 2 розвідники загинули в бою, 3 вдалося відійти, 2-х було полонено.

16 січня вцілілі бійці першого десанту з'єдналися із силами головного десанту в Судаку; в цьому відтинку операції звертає увагу на себе надзвичайне нехтування до життя бійців — ця група була передовим загоном десанту, план якого навіть не був ще напрацьований — його затвердили лише 10 січня, після чого власне й почалися підготування до головних десантних дій.

Увечері головні сили десанту виходять на вказане місце, по шляху були виявлені нацистською авіацією, беруть несправжній курс на Севастополь, маневр вдався[6]. В ніч на 16 січня висаджуються головні сили десанту безпосередньо в Судацькій бухті — із складу 226-го гірсько-стрілецького полку 63-ї гірськострілецької дивізії 44-ї армії (командував майор Г. Н. Селіхов) — 1750 бійців з 4 гірськими 76-мм гарматами[7].

Десантування відбувалося за шторму силою в 7 балів та ураганному вітрі — з крейсера «Червоний Крим», есмінців «Кмітливий» та «Шаумян», канонерського човна «Червоний Аджаристан», 6 катерів зразка «морський мисливець» — за артилерійської підтримки лінкора «Паризька комуна» та есмінців «Бездоганнний» (командир — капітан 3-го рангу Е. А. Козлов) й «Железняков». В операції також було задіяно 2 підводні човни — Щ-201 та М-55, котрі виконували роль плавучих маяків. З есмінців «Кмітливий» та «Шаумян» були висаджені відволікаючі десантні групи в Новому Світі та східніше гори Алчак[8]. Також було висаджено 4 десантні групи по 7-12 бійців.

В Судаку знаходилися румунські частини, які після артилерійського обстрілу втекли, до вечора радянські десантники зайняли Новий Світ, Кучук Таракташ (Новий Таракташ) та Біюк Таракташ (Великий Таракташ). Німецькі сили в місце дії десанту перекидають 8 гармат 22-го зенітного батальйону, 6 гармат з 560-го протитанкового батальйону та 3 гармати з 4-го румунського артилерійського полку.

Однак головне завдання десанту — сприяння наступу радянських військ біля Феодосії — втрачало сенс, оскільки 15 січня підрозділи 11-ї нацистської армії Еріха фон Манштейна перейшли до наступу та 17 січня Феодосія червоними силами була полишена[9].

Подальші дії десанту та його загибель[ред. | ред. код]

Сили десанту займають кругову оборону — по одній роті перекрили дороги на Алушту та Грушівку, ще одна рота з 2 гарматами зайняла позиції навколо Судака. Головні сили полку рушили на Феодосію, де потрапили під удар німецьких військ; 19 січня Манштейн кидає проти радянських сил частини, що вивільнилися під Феодосією.

З 19 січня десантники мали контакти із партизанами, які зідйснили кілька нападів на німецькі сили в районі Судака; з того ж дня позиції десантників Люфтваффе почало завдавати ударів по десантних позиціях.

Полковий авангард був оточений та в повному складі загинув у бою під селом Отузи — там було 2 румунські роти, румунський ескадрон та 1 німецька саперна рота[10]; решта сил десанту до 22 січня оборонялася біля перевалу Сінор під майже безперервним артилерійським обстрілом. Вночі з 23 на 24 січня рештки десантного загону знімаються з позицій та укріплюються східніше Великого Таракташа; в часі з 16 по 23 січня десант діяв взагалі без будь-якої підтримки зі сторони головних радянських сил.

Незважаючи на загрозливі обставини для десанту, радянське військове керівництво приймає рішення не забирати десантників, а ще й посилити; 23 січня есмінець «Бадьорий» довіз в Судак набої та забрав 40 поранених[11]. Це було пов'язане з тим, що німецькі сили знову зайняли Феодосію та витіснили радянські частини на Ак-Монайські позиції. До того часу з десантниками були бійці першого батальйону 818-го полку 236-ї стрілецької дивізії на чолі з воєнкомом Г. С. Чаловим, відрізані від основних сил німецьким контрнаступом[12].

Вночі на 24 січня у Судаку висаджується 554-й гірськострілецький полк 138-ї гірськострілецької дивізії 44-ї армії, командиром був майор С. І. Забродоцький (в деяких джерелах — Забродоцький С. Г., Забродський) — загалом 1326 чоловік при 2 гарматах та кількох мінометах, та 150 вояків з роти морської піхоти Чорноморського флоту[13]. До загону висадки входили крейсер «Червоний Крим», есмінець «Шаумян», тральщик число 16, 4 сторожові катери; в загоні кораблів артилерійської підтримки знаходилися есмінці «Бездоганний» та «Кмітливий». Загальне керівництво операцією здійснював капітан 1-го рангу В. А. Андреєв — начальник штабу ескадри Чорноморського флоту.

Саме десантування відбувалося при штормовому вітрі та за мінусової температури, за таких умов 250 чоловік з крейсера «Червоний Кавказ» не змогли висадитися, в тому ж часі було евакуйовано 200 поранених; однак ця підмога була запізнілою та не могла зарадити становищу.

26 січня до двох німецьких полків та 4-та румунська гірська бригада капітана Томеску починають головний наступ за підтримки танків та авіації, в ході якого десант зазнав значних втрат. Радянське військове керівництво ж не робило ніяких дій з порятування десанту, 27 січня червоноармійці полишили Судак; по різних даних, від 350 до 500 бійців — серед них і командир полку Саліхов — змогли відійти до партизанів[14].

По нацистській звітності, станом на 28 січня при ліквідації десанту було зібрано 770 трупів вбитих червоноармійців, полонено — 876, значна частина з них були поранені, усі вони були розстріляні. Протягом кількох наступних днів нацистські підрозділи захоплювали та знищували розрізнені залишки десанту[15].

28 січня до Судака підходить загін кораблів Чорноморського флоту з черговим десантним поповненням — та знову без зв'язку із десантом. Командир загону, помітивши пересування на березі сил противника, відмінив висадку, загін повертається в Новоросійськ.

1 лютого до Другого партизанського загону прийшло 110 вояків із десанту, яких вів лейтенант Виноградов та технік-лейтенант Агеєв.

Німецькі та румунські втрати у боях проти Судакського десанту склали 874 людей вбитими; румунська бригада втратила убитими 260, 63 — пропалими безвісти, 571 поранений, про кількість поранених в нацистських частинах дані відсутні. Було захоплено радянських 7 протитанкових, 5 гірських гармат, 14 мінометів.

В деяких джерелах зазначається, що на німецькому боці брали участь збройні формування кримських татар[16] — до 1000 чоловік — роти самооборони, їх втрати склали приблизно 400 вбитими та пораненими.

Інші кримські татари приєдналися зі зброєю в руках до десанту та вивели його залишки до партизанів, що знаходилися біля гори Перчем[17].

Дослідження причин загибелі та вшанування десанту[ред. | ред. код]

Події, що відбувалися в різних частинах Криму, зокрема, в Судаку, у січні 1942 року, були спричинені нездатністю командування радянських фронту та флоту організувати успішні операції в той час[18]. Про це засвідчує й цілковита плутанина у радянських донесеннях щодо дій десанту.

Такі дослідники, як А. Широкорад та В. Гончаров, вбачають, катастрофічний перебіг десанту в ненормальності ситуації, коли Чорноморський флот був переданий в оперативне підпорядкування Кавказьким фронтом. Армійське керівництво вимагало допомоги сухопутним військам, в тому числі й висадкою десантів, на прикладі десанту в Судаку видно, що поставлені завдання часто були неможливими до виконання. З іншого боку, командування флоту не піднімало питання до рівня Ставки ВГК та проводило завідомо приречені десанти, такі, як Євпаторійський.

Майор Селіхов з січня по червень 1942 року очолював 2-й партизанський загін та одночасно керував зведеним загоном колишніх десантників; загинув в бою у лютому 1943 року[19]. На вшанування пам'яті учасників десанту в Судаку споруджено на місці братської могили десантників та червоних партизанів Курган Слави; 1974 року там встановлено пам'ятник. Також було встановлено пам'ятний знак в місці висадки десанту — на міській набережній, та пам'ятник на братській могилі десантників в Новому Світі.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]