Судець Володимир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Олександрович Судець
Vladimir Sudets.jpg
Народження 10 (23) жовтня 1904(1904-10-23)
Нижньодніпровськ
Смерть 6 травня 1981(1981-05-06) (76 років)
Москва
Поховання
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Освіта Військова академія Генерального штабу (Росія)
Роки служби 19251981
Партія КПРС
Звання SA AF F9Mars 1974 h.svg Маршал авіації
Війни / битви Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Герой Монгольської Народної республіки
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня
Орден Суворова II ступеня Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Орден Сухе-Батора Орден Червоного Прапора (Монголія) Орден Червоного Прапора (Монголія)
Орден Британської імперії (військовий)
Орден Заслуг (Угорщина)
Кавалер ордена «За військові заслуги» (Болгарія)
Судець Володимир Олександрович у Вікісховищі?

Суде́ць Володи́мир Олекса́ндрович (10 (23) жовтня 1904(19041023) — 6 травня 1981) — радянський військовий діяч, Герой Радянського Союзу (1945). Народний герой Югославії (1964). Маршал авіації (з 1955).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в с. Нижньодніпровськ (нині у складі м. Дніпро) в сім'ї суднобудівника. В 1921 році закінчив механіко-технічну школу. Працював на заводі в Запоріжжі. У Червоній армії з 1925 року. Після навчання у військово-технічній школі Військово-повітряних сил (1927) служив авіамеханіком у будівельній частині Військово-повітряних сил Київського військового округу. У 1929 році закінчив школу льотчиків, у 1931 — курси вдосконалення командного складу при Качинській авіаційній школі льотчиків, у 1933 — курси вдосконалення командного складу при Військово-повітряній інженерній академії імені М. Жуковського. В 1933—37 роках служив у Монгольській Народній Республіці інструктором-радником командира авіаційної бригади, командиром авіаційної групи Військово-повітряних сил. Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років[1].

Упродовж 1941—45 років — командир 4-го дальнього бомбардувального авіаційного корпусу, командувач Військово-повітряними силами 51-ї армії в Криму, Приволзького військового округу, командувач 1-ї бомбардувальної авіаційної армії та 17-ї повітряної армії. Керовані Судцем авіаційні частини брали участь у боях на Південному фронті, Північно-Західному фронті, Брянському фронті, Воронезькому фронті, Західному, Волховському, Ленінградському, Калінінському фронтах і Третьому Українському фронті[1].

Після Другої світової війни в 1946—49 роках був начальником Генерального штабу, заступником Головнокомандувача Військово-повітряними силами СРСР. У 1950 році закінчив Військову академію Генерального штабу. Продовжував службу на посадах начальника Липецьких вищих офіцерських льотно-тактичних курсів (1950—53), командувача 26-ю повітряною армією в Білоруському військовому окрузі (1953—55), командувача дальньою авіацією (1955—62), Головнокомандувача військами Військово-повітряних сил СРСР, заступника міністра оборони СРСР (1962—66), військового інспектора в Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР (із 1966)[1].

Автор низки наукових праць із питань застосування авіації за нових умов озброєння[1].

Почесний громадянин міст Тирасполь (1964) та Запоріжжя (1970)[1].

Нагороджений 4-ма орденами Леніна, 5-ма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-го й 1-го ступенів, Кутузова 1-го ступеня та інншими нагородами. Удостоєний звання Народного героя Югославії (1964) та Героя Монгольської Народної Республіки (1971)[1].

Помер у м. Москва, похований на Новодівичому кладовищі[1].

Його ім'я носить Ставропольське вище військове авіаційне інженерне училище (РФ)[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Поїздник І. І. СУДЕЦЬ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка, 2012. — Т. 9. — С. 888—889. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання[ред. | ред. код]

УКРАЇНСЬКІ ПОЛКОВОДЦІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Офіційний веб-сайт Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. 

Література[ред. | ред. код]