Судивой Волімонтович
| Судивой Волімонтович | |
|---|---|
 родовий герб Задора | |
| староста (намісник) ковенський | |
| 1431 — 1432 | |
| Монарх | Свидригайло Ольгердович |
| канцлер князівський | |
| 1441 — 1444 | |
| Монарх | Казимир IV Ягеллончик |
| Наступник | Михайло Кезгайлович |
| намісник смоленський | |
| 1445 — 1447 | |
| Попередник | Семен Ямонтович |
| Наступник | Петро Сенька Гедигольдович |
| староста (намісник) ковенський | |
| 1447 — 1459 | |
| каштелян віленський | |
| 1451 — 1458 | |
| Попередник | Петро Сенька Гедигольдович |
| Наступник | Добеслав Кезгайлович |
| Народився |
початок XV століття |
| Помер |
після 1459 |
| Відомий як | державний діяч |
| Країна | Велике князівство Литовське |
| Батько | Волімонт Бушковичd |
| Діти | Станко Судивоєвич |
| Рідня | Ян Кезгайлович, Михайло Кезгайлович, Добеслав Кезгайлович |
Судивой Волімонтович, також Судзи(і)вой Волі(и)мунтович (нар. поч. XV століття — пом. після 1459) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, староста (намісник) ковенський (1431-1432, 1447-1459), канцлер князівський (1441-1444), намісник смоленський (1445-1447)[1], каштелян віленський (1451-1458)[2]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився, ймовірно, на початку XV століття у сім'ї литовського боярина Волімонта Бушковича[be], належав до одного з найбагатших литовських родів Волімонтовичів. Писався у документах «із Дзєволтува» (тепер — Дельтува[lt] біля Укмерге) — імовірно саме там і народився[3]. Мав 6 братів — Явнута, Румбольда, Кезгайла, Шедібора[be], Гудигерда[be-tarask] та Сегебута[4]. Із дружиною невідомого імені мали сина Станка (Станіслава), пізнішого маршалка господарського і засновника роду Станкевичів (Станковичів), та доньку невідомого імені, дружину Івашка (Яна) В'яжевича[pl], троцького воєводи[3].
Вперше згадується у документах навесні 1431 року як староста ковенський, брав участь у посольстві великого князя Свидригайла до великого магістра Тевтонського ордену Пауля фон Русдорфа у Марієнбурзі. Цього ж року разом із братами брав участь у Луцькій війні, підписав перемир'я з Польщею 1 вересня 1431 року у Чарторийську[3]. Був також серед підписантів Христмемельського договору з Тевтонським орденом 15 травня 1432 року[5], брав участь у польсько-орденських переговорах у серпні цього ж року[3].
Після державного перевороту у Великому князівстві Литовському 1 вересня 1432 року та приходу до влади Сигізмунда Кейстутовича[6], брати Судивоя потрапили в опалу та були ув'язнені. Того ж року Явнут, Румбольд, Гудигерд та Шедібор Волімонтовичі були страчені за підтримку Свидригайла, Кезгайлу та Судивою вдалось зберегти життя[7][8]. Останній втратив уряд старости ковенського, хоча й не був звинувачений у підтримці Свидригайла[9]. Потім на боці Сигізмунда Кейстутовича був підписантом Гродненської унії 1434 року[10].
Судивой швидко став наближеною особою нового великого князя Казимира, з 1441 року був його канцлером. 1445 року взяв участь у поході литовського війська на московські землі[11], під час якого були нанесені удари по Козельську, Можайську, Калузі; з вересня цього року став намісником смоленським. Протягом 1445—1448 років неодноразово був послом до Тевтонського ордену. Влітку 1447 року був знову призначений старостою ковенським, а з 1451 року отримав уряд каштеляна віленського, який забезпечив йому стале місце у великокняжій раді[3]. Засвідчив серед інших грамоту великого князя Казимира митрополиту Київському 1451 року[12]. Брав участь у приєднанні Волині до складу Великого князівства Литовського 1452 року[13].
Під час Тринадцятирічної війни вплинув на збереження у ній Великим князівством Литовським нейтралітету, підтримував зв'язки із тевтонськими високопосадовцями. Востаннє згадується у документах 2 квітня 1459 року як свідок привілею для свого племінника, Михайла Кезгайловича, на маєток Железниця. Імовірно, невдовзі після цього помер[3].
Родовий маєток: Дзєволтув біля Вількомира. Пізніше отримав 30 конярів у Онікштах, можливо також, Ботоки (Батакяй) у Жемайтії та Шацьк[be] на Мінщині[13].
Підписи та печатки на документах[ред. | ред. код]
До акту Чарторийського перемир'я (1431) привісив печатку з написом латиною[14]:
† sigi… sudivolonis …montow
Да акту Гродненської унії (1434) привісив печатку з гербом «Задора» і готичним написом латиною[15]:
† s sudivoionis: de daviltov
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. — 2-е выд. — Мінск: БелЭн, 2007. — с. 600.
- ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. — 2-е выд. — Мінск: БелЭн, 2007. — с. 409.
- ↑ а б в г д е Lidia Korczak. Sudywoj (Sedziwoj) Wolimuntowicz z Dziawoltowa H. Zadora. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
- ↑ Władysław Semkowicz, Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 7.
- ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 205.
- ↑ Грыцкевіч А. Жыгімонт Кейстутавіч // ЭГБ. — Мн.: 1994. — Т. 2. — c. 379.
- ↑ Цішчанка В. В. Велікакняжацкая ўлада ў ВКЛ у 30-я гг. XV ст. // Веснік БДУ. Сер. 3. — 2005. — № 3. — с. 5.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. — 2-е выд. — Смаленск, 2014. С. 319.
- ↑ Lidia Korczak, Monarcha i poddani: system władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim, Kraków, Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica», 2008, s. 112.
- ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 206.
- ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 207.
- ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 336.
- ↑ а б Валерый Пазднякоў. Судзівой Валімунтавіч. Электронная энцыклапедыя “Вялікае Княства Літоўскае”.
- ↑ Бучинський Б. Кілька причинків до часів вел. князя Свитригайла (1430—1433) // ЗНТШ. — Т. 76. — Львів, 1907. — с. 135—137.
- ↑ Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791, Kraków, 1932, s. 101.
Джерела[ред. | ред. код]
- Krzysztof Pietkiewicz, Kieżgajłowie i ich latyfundium do połowy XVI wieku. Ze studiów nad rozwojem własności ziemskiej w Wielkim Księstwie Litewskim w Średniowieczu, Poznań, 1982 (=Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia Nr 99), 164 s., mapy.
- Lidia Korczak, Polityka wschodnia Kazimierza Jagiellończyka w latach 1440—1449, [w:] Analecta Cracoviensia. 1987. ХІХ. S. 277—294 (283—284).
- Lidia Korczak, Sudywoj (Sędziwój) Wolimuntowicz z Dziawołtowa h. Zadora, [w:] PSB. T. XLV/3. Warszawa; Kraków, 2008. S. 354—356.
- Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica, III, Poznań, 1989, s. 7—139, il.
- Полехов Сергей. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века. — М.: Индрик, 2015. 711 с., ил.
- Пятраўскас Рымвідас. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. Склад—структура—улада. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. 385 с.
| |||||||||||
|
