Судова Вишня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Судова Вишня
Sudova vyshnya gerb.png
Герб Судової Вишні
Судова Вишня
Судова Вишня на мапі України
Судова Вишня на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Мостиський район
Рада Судововишнянська міська рада
Код КОАТУУ 4622410500
Засноване Відома з 1230 року як Вишня
Магдебурзьке право 1368
Статус міста з 1368 року
Населення 10034 (01.01.2011)[1]
Площа 2,81 км²
Густота населення 3570,8 осіб/км²
Поштові індекси 81340—81341
Телефонний код +380-3234
Координати 49°47′29″ пн. ш. 23°22′17″ сх. д. / 49.79139° пн. ш. 23.37139° сх. д. / 49.79139; 23.37139Координати: 49°47′29″ пн. ш. 23°22′17″ сх. д. / 49.79139° пн. ш. 23.37139° сх. д. / 49.79139; 23.37139
Висота над рівнем моря 219 м
Водойма р. Вишня, Раків
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Судова Вишня
До обл./респ. центру
 - фізична 48 км [1]
 - автошляхами 51,7 км
До Києва
 - автошляхами 591 км
Міська влада
Адреса 81300 Львівська область, Мостиський район, м. Судова Вишня, пл. І. Франка, 4
Міський голова Мартинець Олег Іванович

Судо́ва Ви́шня (пол. Sądowa Wisznia, ідиш. Sondova-Vishnia, англ. Sudova Vyshnya) — місто Мостиського району Львівської області, розташоване над річками Раків та Вишнею (притока Сяну). Відстань до районного центру, Мостиська, 15 км. Відстань до Львова 48 км, до Перемишля 44 км.

Загальна площа міста - 1293,5 га [2]. Знаходиться на трасі E40 (Львів — Шегині — Перемишль).

Населення[ред.ред. код]

  • 5 677 мешканців (1971)
  • 6 655 мешканців (2001)
  • 8 500 мешканців (2009)
  • 9 115 мешканців (2010)
  • 10 034 мешканців (2011)

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки про Судову Вишню відноситься до 981 року. За даними археологічних розкопків залишки валів, які було знайдено у межах Судової Вишні відносять до X ст.[3] Про поселення тут людей у ранньохристиянські часи згадується у польських джерелах, які зазначають про "osiedle Deberki XI - XII w., osiedle Czworaki XII-XV". Хто такі Деберки та Чвораки нез'ясовано, проте вони дали назву окремим частинам міста, що збереглися до сьогодні. Неподалік міста також знаходилась могила, яку в народі називали Татарським Копцем.

Першу письмову згадку про Вишню (так місто називалося до 1545 р.) знаходимо у Галицько-Волинському літописі у 1230 р. У 1368 місто отримало магдебурське право, разом з правом від короля на купівлю цієї землі польським шляхтичем Пйотрем Кміта (пол. Piotr Kmitę). У подальшому місто отримувало нові привілеї у 1537, 1545, 1553, 1576, 1578, 1639 та 1765 роках. [4]

Свою теперішню назву містечко отримало після того, як з 1545 р. тут почали відбуватися щорічні виїзні суди Перемиської землі. У Судовій Вишні збирався Генеральний Сеймик Руського воєводства, куди приїздила шляхта Львівської, Перемишльської, Сяноцької, Жидачівської, а подекуди Галицької та Холмської земель вирішувати питання воєводства і обрати делегатів на коронний Сейм. Про нього пише Вінцент Поль у своїй поемі "Pamiętnik J.M. Benedykta Winnickiego", третя частина якої називається "Sejmik jenerał województwa Ruskiego. Odprawiony 1766 r. w Sądowej Wiszni".[5]

У 1563 році тут було засноване православне братство - на зразок тих, які діяли у Львові, Луцьку чи Кам'янці-Подільському. Його статут був затверджений перемишльським єпископом Антонієм Радиловським. Кожен член братства повинен був сплачувати вступні та місячні внески. Однією з цілей функціонування братства, яка у статуті виступає як основна, була організація похоронів своїм членам. На середину ХVIII століття при церкві функціонувало вже п'ять братств – крім згаданого, старшого, молодше (парубоцьке), сестринське братства церкви Святої Трійці, а також старше і молодше братства храму Преображення Господнього.[6]

З православного на греко-католицький обряд парафія Судової Вишні, як і вся Перемишльська єпархія, перейшла не одразу після Берестейської унії. Лише у 1692 році перемишльський єпископ Інокентій Винницький офіційно заявив про прийняття унії на території своєї єпархії, започаткувавши, таким чином, так звану «нову унію» (перехід греко-католицького обряду трьох православних єпархій – Перемишльської, Львівської і Луцької). Прийняття унії зустріло опір серед населення. Виразником супротиву міщан Судової Вишні відходу від православ’я був відомий український полеміст Іван Вишенський.[7]

Одразу після першого поділу Речі Посполитої (1772 рік) Галичина, а з нею парафія Судової Вишні та уся греко-католицька Перемишльська єпархія, опинилась під владою монархії Габсбургів. Не могли не вплинути на розвиток греко-католицької Судововишнянської парафії реформи «освіченого абсолютизму» Марії Терезії та Йосифа II, які мали за мету покращення становища та збільшення впливу серед населення греко-католицького духовенства. Одним з наслідків цих реформ пізніше стало об'єднання у 1799 році обох парохій Судової Вишні (Святої Трійці та Преображення Господнього) на чолі з одним настоятелем Павлом Ухницьким. Як наслідок, у церкві Святої Трійці служби Божі відправлялись щоденно, а в церкві Святого Спаса лише в деякі свята – на третій день Різдва Христового, на Великдень і на престольний празник Преображення Господнього.[8]

У другій половині XVIII ст. активізувалась діяльність братських організацій Судової Вишні у сфері купівлі землі. У першу чергу їх цікавили землі, що знаходились поблизу храму. У той же період церковні братства і парохи Судової Вишні часто надавали позики міщанам та організаціям міста. Крім цього, у місті функціонувало 2 братські школи та шпиталь, що також матеріально утримувались місцевими церковними братствами.[9]

У XIX столітті власником Судової Вишні була Генрієтта Коморовська, графиня Антоніна з Коморовських Банковська. Про цю родину сьогодні нагадують залишки родової каплиці Банковських у парковій зоні неподалік палацу Марсів. На початку XX ст. місто перейшло у власність Яна Марса з роду Нога (пол. Jan Nepomucen Stanislav Vitalis Mars herbu Noga), а після 1924 року - його племіннику Кшиштофу Марсу (пол. Krzysztof Mars Noga) (1897-1974).

Перед ДСВ у Судові Вишні мешкало близько 2 тисячі євреїв, які мали свої крамниці, перукарні. З тильної сторони ратуші, що добре видно з боку церкви Святої Трійці знаходиться прибудова, у якій колись розміщувалася синагога. Таке рішення зумовлено тим фактом, що згідно тодішніх правил євреї не мали права володіти землею, а тому святиня була побудована на землі міста. На території колишнього колгоспу, поруч з очисними спорудами колись знаходився єврейський цвинтар. У Нью-Йорку на кладовищі є площа з єврейськими похованнями, яка іменується Судова Вишня.[10]

Бургомістрами у XX столітті були Людвік Торські (Ludwik Torski), Ян Глушкєвіч (Jan Głuszkiewicz), Еміль Огли (Emil Ohly (Olej), а останній перед ДСВ (до 1939) - Влодзімєж Пайгерт з роду Прус (Włodzimierz Paygert) (швагер Кшиштофа Марса). У 1940 році було вперше обрано депутатів до міської ради. У період 1941-1944 років міським головою був Петро Даниляк. У післявоєнний період мером були Станіслав Можиловський, Василь Тюменцев, Степан Борковський, Гаврило Любін, Петро Олексишин, Володимир Яртих (3 каденції), Йосип Москаль (2 каденції).

У ніч з 15 на 16 вересня 1939 року у битві на околицях міста, польські армія Південного фронту під командуванням генерала Казімєжа Сосновського завдала поразки німецькому моторизованому полку SS-Standarte Germania.

24 липня 1944 року Судова Вишня була окупована радянськими військами.

У 1939–1941 та 1944–1959 рр. було центром Судово-Вишнянського району Дрогобицької області.

Архітектурні та історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Монастир[ред.ред. код]

При в'їзді в Судову Вишню з півдня, високо на пагорбі, ліворуч від траси, обведений оборонним муром, височіє колишній монастир оо. францисканців-реформатів, який має давню історію.

Дідичі Судової Вишні — львівський каштелян Ян Семінський та київський ловчий Франциск Завадський — заклали 1730 р. монастир Братів Менших (оо. францисканів-реформатів) на місці колишнього середньовічного замочку. При монастирі стояв костел Успіння Пречистої Діви Марії, зведений відомим італійським архітектором Паоло Фонтана. В Польщі цей храм був знаний завдяки образу св. Антонія Падевського, що містився на вівтарі, присвяченому цьому святому. Вівтар фундувала дружина каштеляна Дорота Сємінська. Образ вважався чудотворним. У місто потяглись великі юрби людей — всі, хто мріяв про видужання чи вирішення своїх проблем.

Брати Менші покинули Судову Вишню у вересні 1945 року. У приміщеннях монастиря розташувався заклад для психічно хворих та неповносправних, а після Другої світової війни, коли прийшла комуністична влада, костел було замкнено, і з 1947 р. тут містився склад солі, пізніше — склад меблів та льону. Згодом храм був перебудований на будинок. Все, що ще залишилося, було розкрадено і знищено. На сьогодні про величний монастирський комплекс нагадують лише оборонні мури з контрфорсами та риси колишнього костелу, що виявляються в будинку. Тепер колишній монастир можна оглянути лише ззовні.

Поза межами муру із західної сторони знаходиться старий цвинтар, на якому збереглося близько сотні поховань. Це переважно польські написи, хоча можна зустріти і написи кирилицею. Після ДСВ він практично не використовувався, хоча часом можна знайти поодинокі повоєнні поховання. Сьогодні цвинтар занедбаний, оскільки після того як польське населення залишило місто доглядати за могилами було нікому.

Костел[ред.ред. код]

Перша латинська парафія у Судовій Вишні з'явилася, ймовірно, ще в часи надання місту магдебурзького права. Її появу пов'язують з ім'ям короля Казимира Великого. Та перше документальне підтвердження існування в поселенні парафії відноситься до 1393 року. В середині славного для Вишні XVI століття місцевим парохом був Марцін Кровицький, який пізніше прославився як кальвіністський діяч. Саме через його прихильне ставлення до Реформації судововишенська парафія втратила частину своїх привілеїв та майнових прав, які в 1605 році все-таки відновив король Сигізмунд ІІІ.

Найправдоподібніше, що до кінця XVI ст. костел в місті був дерев'яним. Лише в 1589 р. ксьондз Яків Соліковський розпочав будівництво мурованого храму, яке було завершене вже при наступному парохові, Каспері Рожинському. Храм було освячено в 1620р. перемишльським єпископом Йоаном Венжиком. У 1785 році після пожежі костел було демонтовано. З 1858 року функцію костела виконувала місцева церква. Згодом на місці колишнього було зведено сучасний мурований костел, перший наріжний камінь якого було закладено у 1884 році та освячено в 1890 році. Під час Першої світової війни його архітектуру було пошкоджено, тому в міжвоєнний час святиню намагалися реставрувати. А 1920 року Судова Вишня стала осередком деканату, у складі якого було 6 парафій. В той час і до 1933 року місцевим парохом був отець Ян Пельчарський.

На сьогодні — це парафіяльний храм Матері Божої Помічниці Вірних (пол. Naswietszej Panny Marii Wspomozenia Wiernych). В радянський час костел використовували не за призначенням. Повернули храм парафіянам Судової Вишні 1989 року. Головний вівтар було знищено, на його місце поставили схожий вівтар із села Тамановичі.

Церква Святої Трійці[ред.ред. код]

Обіч вузької дороги, що веде в центр міста, розташований православний мурований храм Святої Трійці 1910 р. Перша письмова згадка про церкву відома з 1510 року, але православна парафія, очевидно, почала функціонувати значно раніше. Судова Вишня була центром одного з деканатів Перемишльської єпархії, до якої входила до 1946 року. У різний час парохами храму були о.Василь Завалкевич (у період 1743-1765 роки), о.Михайло Завалкевич (1765-1799), о.Іван Войтович (1871-1890), о.Віктор Решетилович (1891-1894), о.Василь Кондрацький (1895-1920).

У 1890 році громада міста Судова Вишня замовила в архітектора Василя Нагірного план мурованої п'ятибанної церкви Святої Трійці, а стару продала у Шишоровичі. Однак через брак коштів лише у 1910 році була споруджена одно банна будівля за проектом цього архітектора. Вона була освячена 4 грудня цього ж року єпископом Костянтином Чеховичем. Тоді настоятелем храму був Василь Кондрацький, який був близьким другом видатного українського видатного діяча та письменника Івана Франка. Нова церква довгий час була не уряджена. Лише у 1935 році встановлено і позолочено новий іконостас та престіл. Цю роботу виконав золотар Микола Павлик з Жовкви, а ікони були намальовані Антіном Манастирським.

Під час Другої світової війни церква Святої Трійці була пошкоджена – повністю було знищено вівтар Матері Божої. Після війни та ліквідації греко-католицької церкви у 1946 році релігійна громада Судової Вишні змушена була перейти до Російської Православної Церкви. У 1959-1989 роках церква не функціонувала та була у занедбаному стані. У 1991 р. храм відреставровано: прикрашено золотим куполом, вітражними вікнами, укороченими боковими раменами. Із проголошенням незалежності України парохія церкви Святої Трійці перейшла до Української Автокефальної Православної Церкви.

У церкві Святої Трійці зберігається Євангеліє, яке було подароване церкві у 1881 році. Зберігся також дерев'яний хрест ХVI – ХVII ст., на якому в центрі вирізьблено розп'яття Ісуса Христа, а по боках – ікони з життя святих. Під час ремонтних робіт у церкві були знайдені мощі святого Амвросія Медіоланського, які знаходяться тут і донині.

Церква Преображення Господнього[ред.ред. код]

Одна з найстаріших церков у Судовій Вишні, рік спорудження її невідомий. Історик Тадей Дмитрасевич припускав, що будівля зведена у XII-XIII ст. Спочатку церква була приміською, але після розширення міста опинилася в його межах.

Ратуша[ред.ред. код]

Відразу ж за храмом Святої Трійці знаходяться кілька старих сецесійних кам'яничок, серед яких Судововишнянська ратуша в еклектичному стилі. Будівля невелика, прямокутна у плані, двоповерхова, з невисокою, квадратною у плані ратушною вежею.

Фасад ратуші, попри небагатий на елементи декору екстер'єр виглядає елегантно. Цьому сприяє хвилястий парапет даху, прикрашений оригінальною ліпниною, а також напівкруглий балкончик над головним входом. Елегантності будівлі додають також ліпнина на вежі та фігурна сиґнатурка з флюгером у формі стріли.

На вежі (на рівні четвертого поверху) вмонтовано годинник з трьома невеликими циферблатами, котрий відбиває погодинно, і з якого лунає музичний перелив. Цим судововишнянці завдячують єврейській громаді, яка зробила такий подарунок за врятовані життя у 1942 році. Про це свідчить меморіальна таблиця, яку встановлено на одному з будинків центральної площі міста.

З тильної сторони ратуші збереглася прибудова, яка до ДСВ служила приміщенням для синагоги.

Народний дім[ред.ред. код]

Окрасою центральної площі міста є Народний дім (1895) - найгарніша споруда міста. Будинок є пам'яткою історії ХІХ ст. Раніше це була мадярська фронтова частина, яку викупили міщани, взявши кредит на 40 років. У 1912 р. будинок був посвячений як Народний дім, в якому функціонували козачкові каси, організація "Січ", а на подвір'ї була молочарня та пекарня.

1897р. тут виступав Іван Франко, балотуючись до австрійського парламенту. Про це нагадує меморіальна таблиця, встановлена на фасаді Народного дому (1990, скульптор Любомир Яремчук). Сьогодні у приміщенні Народного дому знаходиться історико-краєзнавчий музей Судової Вишні, засновником і директором якого був місцевий вчитель Тадей Дмитрасевич.

У музеї налічується близько 350 експонатів, багато цікавих матеріалів про історію міста кінця мідно-кам’яного – початку бронзового віку. В експозиції є фотокопії рукописів письменника-полеміста, літературного і громадського діяча Івана Вишенського.

Палац Марсів[ред.ред. код]

Донедавна цікавою пам'яткою архітектури був палац магнатського роду Марсів першої половини XIX ст. Останнім власником маєтку був Ян Марс, він же був господарем місцевого цегельного заводу. У радянські часи палац був переобладнаний в гуртожиток Судововишнянського зооветеринарного технікуму (до 1994).

Зараз внаслідок пожежі споруда перебуває у стані цілковитої руїни. На сьогоднішній день на прохання Судовишнянської міської ради та з ініціативи випускника факультету архітектури та містобудування Львівської Політехніки проведено обсяг проектно-пошукових робіт та проведено захист проекту дипломної роботи на тему «Реставрація та пристосування пам'ятки архітектури XVIII – XIX ст. палацу родини Марсів у м.Судова Вишня Львівської області, Мостиського району».

Зі свого боку міська рада пропонує передати інвестору залишки споруди за 1 гривню та виділити безоплатно землю з метою відбудови та проведення реставраційних робіт для створення Центру Євроінтеграції України — місії представництв держав Євросоюзу, які б опікувалися питаннями економічного, соціального та культурного співробітництва західного регіону нашої держави з країнами Євросоюзу, питаннями пошуку та реалізації інвестиційних проектів потенційними європейськими інвесторами на території України. Планується на базі відбудованого палацу створити постійно діюче європейське представництво.[11]

Іподром[ред.ред. код]

При в'їзді у місто з північної сторони, при трасі Львів - Шегині - Перемишль знаходить іподром. За часів Австро-Угорщини тут функціонував кінні заводи, який був одним з кращих у Європі й займалися схрещуванням коней різних порід. У радянський період на його базі було створено державну племінну станцію, яка займалася конярством. Сьогодні тут знаходиться кілька приватних підприємств, які займаються розведенням коней.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  1. Іван Вишенський — український релігійний q літературний діяч, письменник-полеміст 17 століття.
  2. Степан Чміль - отець-селезіянин, єпископ УГКЦ, Архімандрит та Ректор Української Папської Малої Семінарії у Римі
  3. Ісидор Патрило - український католицький священик, протоархімандрит Василіянського Чину
  4. Яцько з Вишні — маляр сер. 17 ст.
  5. Шуст Роман Мар'янович — історик, декан історичного факультету Львівського національного університету
  6. Пуха Людмила Григорівна — український кінознавець, режисер, сценарист.
  7. Яремчук Любомир Антонович — український скульптор.
  8. Шуст Богдан Романович — український футболіст, гравець ФК "Карпати", ФК "Шахтар", ФК "Металіст" і ФК "Волинь".

Працювали[ред.ред. код]

  1. Тадей Дмитрасевич (1906-1976) - український громадський діяч, публіцист, історик, краєзнавець, засновник історико-краєзнавчий музей Судової Вишні
  2. Марцін Кровіцкі (1501-1573) - парох і староста Судової Вишні у 1537-1550 роках, польський діяч періоду Реформації, один з авторів перекладу Брестської Біблії
  3. Михайло Завалкевич - парох церкви Святої Трійці у 1765-1799 роках
  4. Павло Ухницький - настоятель об'єднаної парафії у Судовій Вишні у кін. XVIII - на поч. XIX ст.
  5. Василь Кондрацький - настоятель храму Святої Трійці у 1895-1920 роках
  6. Владислав Ризінскі або о.Беньямін (1879-1943) - ксьондз, Апостольський візитатор, головний прокуратор ордену міноритів (францисканців).
  7. Казімєж Ризінскі (1889-1970) - польський полковник, директор Військового науково-освітнього інституту у Варшаві (від 1939), начальник штабу оборони Львова в час наступу німців у 1939
  8. Ян Пельчарський - ксьондз, настоятель костелу Матері Божої Помічниці Вірних у період 1920-1933 років, Судовишнянський декан
  9. Ян Марс (1853–1924) - польський шляхтич, власник Судової Вишні на поч. XX ст.
  10. Йосип Губаль (1893-1983) - вояк-артилерист легіону Українських Січових Стрільців, громадський діяч, в'язень радянських таборів

Див. також[ред.ред. код]

Світлини[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Постанова ВРУ N 2645-III "Про зміну меж міста Судова Вишня Мостиського району Львівської області" від 11 липня 2001 р.
  3. Ратич О. О. Результати досліджень древньоруського городища Замчиська в м. Судова Вишня Львівської області в 1957 — 1959 рр. // МДАПВ. — 1962. — Вип. 4. — С. 106 — 119
  4. O Sądowej Wiszni
  5. Pamiętniki J.P. Benedykta Winnickiego / Wincenty Pol. T. 3.
  6. Матеріальне становище парафії та духовенства Святої Трійці Судової Вишні у XVIII-XIX ст.
  7. Церква Святої Трійці у Судовій Вишні
  8. Церква Святої Трійці у Судовій Вишні
  9. Матеріальне становище парафії та духовенства Святої Трійці Судової Вишні у XVIII-XIX ст.
  10. У Нью-Йорку - Судова Вишня
  11. На Львівщині за одну гривню продають палац // Львівська газета. - 2013

Джерела[ред.ред. код]

  • Kąty (5), Konty, rus, Kuty // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III (Haag — Kępy).— S. 946. (пол.)
  • Ратич О.О. Результати досліджень древньоруського городища Замчиська в м. Судова Вишня Львівської області в 1957 — 1959 рр. // МДАПВ. — 1962. — Вип. 4. - с.106—119
  • Ostrowskian J.K. Kresy bliskie I daleckie. – Krakow, 1998
  • Lenartowich Swiatoslaw. Kosciol p.w. Wniebowziecia Najswietszej Panny Marii I Klasztor OO Franciszkanow-Reformatow w Sadowej Wiszni

Посилання[ред.ред. код]