Суецька криза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Суецька криза
Троїста агресія
Синайська війна
Холодна війна і Арабо-ізраїльський конфлікт
Дата: 29 жовтня 1956

6 листопада 1956 (кінець військових дій)
– березень 1957 (кінець окупації)
Місце: Сектор Гази і Республіка Єгипет (Синай і зона Суецького каналу)
Привід: єгипетська націоналізація Суецького каналу:
Результат: Військова поразка Єгипту;
війська Великої Британії та Французької республіки виведені через дипломатичний тиск Радянського Союзу і США[1]
Тиранські протоки знову відкриті для ізраїльського судноплавства
Сторони
Ізраїль Ізраїль
Велика Британія Велика Британія
Франція Французька республіка
Flag of Egypt (1952-1958).svg Республіка Єгипет
Командувачі
Ізраїль Моше Даян
Ізраїль Аріель Шарон
Ізраїль Авраам Йоффе
Велика Британія Чарльз Кейтлі
Франція П'єр Баржо
Flag of Egypt (1952-1958).svg Абдель Хакім Амер
Військові сили
175,000 — Ізраїль
45,000 — Велика Британія
34,000 — Французька республіка
300,000[2]
Втрати
Ізраїль:
177 вбитих[3]
899 поранених
4 полонених[4]
Велика Британія:
16 вбитих
96 поранених
Французька республіка:
10 вбитих
33 поранених
3,000 вбитих[5]
4,900 поранених
30,000+ полонених[6]

Суецька криза, також Англо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту 1956 — напад Великої Британії, Французької республіки та Ізраїлю на Республіку Єгипет в жовтні 1956 з метою захоплення Суецького каналу і зміцнення в країнах Арабського Сходу своїх позицій, розхитаних національно-визвольним рухом.

За планом агресорів під назвою «Мушкетер» збройні сили Великої Британії і Французької республіки заздалегідь були зосереджені на о. Кіпр, в Ізраїлі і в районі Червоного моря.

В ніч на 30 жовтня 1956 ізраїльські війська вторглися на Синайський півострів.

30 жовтня Велика Британія і Французька республіка поставили Республіці Єгипет вимогу негайно відвести війська на 16 км від Суецького каналу і погодитись на окупацію Порт-Саїда, Ісмаїлії та Суеца. Республіка Єгипет відхилила ці вимоги.

31 жовтня британо-франко-ізраїльські літаки й кораблі піддали бомбардуванню єгипетські міста та ін. населені пункти, а 5 і 6 листопада британо-франц. повітряні й морські десанти захопили ряд пунктів у зоні каналу.

Сили[ред.ред. код]

В інтервенції взяли участь 224 тис. солдатів і офіцерів, 199 військ. кораблів, понад 1000 літаків, бл. 600 танків та ін. Єгип. народ став на боротьбу проти загарбників. Особливий героїзм виявило населення Порт-Саїда. Агресія проти Республіки Єгипет, що загрожувала перерости в нову світову війну, викликала могутній рух протесту в усьому світі.

В багатьох країнах, в тому числі в СРСР і, зокрема, в Українській РСР, відбулися численні мітинги і демонстрації під гаслом: «Геть руки від Єгипту!». Уряди КНР, Індії, Індонезії, Пакистану та ін. країн різко засудили агресорів.

Вирішальне значення мала позиція уряду СРСР, який у зверненнях до урядів Великої Британії, Французької республіки та Ізраїлю поставив вимогу про негайне припинення агресії і попередив про свою рішучість вжити заходів для відновлення миру на Близькому Сході.

У цих умовах надзвичайна сесія Ген. Асамблеї ООН 2 листопада зажадала від агресорів припинити війну і вивести війська з Єгипту.

7 листопада війська Великої Британії і Французької республіки припинили вогонь і згодом почали евакуацію, яка закінчилась 22 грудня. Ізраїль, хоч і саботував рішення Ген. Асамблеї, але й він до 8 березня 1957 вивів свої війська з Республіки Єгипет.

Провал агресії був сильним ударом по колоніалізму, свідченням того, що народи світу рішучими діями можуть відстояти мир.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Kunz, Diane B. The Economic Diplomacy of the Suez Crisis. с. 187. ISBN 0-80781967-0. 
  2. Casualties in Arab-Israeli Wars
  3. Israeli Casualties in Battle
  4. Dupuy, R. Ernest; Dupuy, Trevor N. (1994). The Collins Encyclopedia of Military History. HarperCollins. с. 1343. 
  5. Schiff, A History of the Israeli Army, 1870—1974, p.70, Straight Arrow Books (1974)
  6. U.S newsreel 0:30-0:40

Література[ред.ред. код]