Суецька криза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Суецька криза
Троїста агресія
Синайська війна
Холодна війна і Арабо-ізраїльський конфлікт
Дата: 29 жовтня 1956

6 листопада 1956 (кінець військових дій)
– березень 1957 (кінець окупації)
Місце: Сектор Гази і Республіка Єгипет (Синай і зона Суецького каналу)
Привід: єгипетська націоналізація Суецького каналу:
Результат: Військова поразка Єгипту;
війська Великої Британії та Французької республіки виведені через дипломатичний тиск Радянського Союзу і США[1]
Тиранські протоки знову відкриті для ізраїльського судноплавства
Сторони
Ізраїль Ізраїль
Велика Британія Велика Британія
Франція Французька республіка
Flag of the Egyptian Revolution (1952).svg Республіка Єгипет
Командувачі
Ізраїль Моше Даян
Ізраїль Аріель Шарон
Ізраїль Авраам Йоффе
Велика Британія Чарльз Кейтлі
Франція П'єр Баржо
Flag of the Egyptian Revolution (1952).svg Абдель Хакім Амер
Військові сили
175,000 — Ізраїль
45,000 — Велика Британія
34,000 — Французька республіка
300,000[2]
Втрати
Ізраїль:
177 вбитих[3]
899 поранених
4 полонених[4]
Велика Британія:
16 вбитих
96 поранених
Французька республіка:
10 вбитих
33 поранених
3,000 вбитих[5]
4,900 поранених
30,000+ полонених[6]

Суецька криза, також Англо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту 1956 — напад Великої Британії, Французької республіки та Ізраїлю на Республіку Єгипет в жовтні 1956 з метою захоплення Суецького каналу і зміцнення в країнах Арабського Сходу своїх позицій, розхитаних національно-визвольним рухом.

За планом агресорів під назвою «Мушкетер» збройні сили Великої Британії і Французької республіки заздалегідь були зосереджені на о. Кіпр, в Ізраїлі і в районі Червоного моря.

В ніч на 30 жовтня 1956 ізраїльські війська вторглися на Синайський півострів.

30 жовтня Велика Британія і Французька республіка поставили Республіці Єгипет вимогу негайно відвести війська на 16 км від Суецького каналу і погодитись на окупацію Порт-Саїда, Ісмаїлії та Суеца. Республіка Єгипет відхилила ці вимоги.

31 жовтня британо-франко-ізраїльські літаки й кораблі піддали бомбардуванню єгипетські міста та ін. населені пункти, а 5 і 6 листопада британо-франц. повітряні й морські десанти захопили ряд пунктів у зоні каналу.

Сили[ред.ред. код]

В інтервенції взяли участь 224 тис. солдатів і офіцерів, 199 військ. кораблів, понад 1000 літаків, бл. 600 танків та ін. Єгип. народ став на боротьбу проти загарбників. Особливий героїзм виявило населення Порт-Саїда. Агресія проти Республіки Єгипет, що загрожувала перерости в нову світову війну, викликала могутній рух протесту в усьому світі.

В багатьох країнах, в тому числі в СРСР і, зокрема, в Українській РСР, відбулися численні мітинги і демонстрації під гаслом: «Геть руки від Єгипту!». Уряди КНР, Індії, Індонезії, Пакистану та ін. країн різко засудили агресорів.

Вирішальне значення мала позиція уряду СРСР, який у зверненнях до урядів Великої Британії, Французької республіки та Ізраїлю поставив вимогу про негайне припинення агресії і попередив про свою рішучість вжити заходів для відновлення миру на Близькому Сході.

У цих умовах надзвичайна сесія Ген. Асамблеї ООН 2 листопада зажадала від агресорів припинити війну і вивести війська з Єгипту.

7 листопада війська Великої Британії і Французької республіки припинили вогонь і згодом почали евакуацію, яка закінчилась 22 грудня. Ізраїль, хоч і саботував рішення Ген. Асамблеї, але й він до 8 березня 1957 вивів свої війська з Республіки Єгипет.

Провал агресії був сильним ударом по колоніалізму, свідченням того, що народи світу рішучими діями можуть відстояти мир.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Kunz, Diane B. The Economic Diplomacy of the Suez Crisis. с. 187. ISBN 0-80781967-0. 
  2. Casualties in Arab-Israeli Wars
  3. Israeli Casualties in Battle
  4. Dupuy, R. Ernest; Dupuy, Trevor N. (1994). The Collins Encyclopedia of Military History. HarperCollins. с. 1343. 
  5. Schiff, A History of the Israeli Army, 1870—1974, p.70, Straight Arrow Books (1974)
  6. U.S newsreel 0:30-0:40

Література[ред.ред. код]