Сузо Чеккі д'Аміко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сузо Чеккі д’Аміко
італ. Suso Cecchi D’Amico
Зображення
Дата народження 21 липня 1914(1914-07-21)
Місце народження Рима, Італія
Дата смерті 31 липня 2010(2010-07-31) (96 років)
Місце смерті
Громадянство Італія Італія
Alma mater Lycée français Chateaubriand[d]
Професія кіносценаристка
Кар'єра 1946 — 2006
Нагороди
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Медаль «За внесок у розвиток культури і мистецтва»
IMDb ID 0147599
Сузо Чеккі д'Аміко у Вікісховищі?

Су́зо Че́ккі д'Амі́ко (італ. Suso Cecchi D’Amico; 21 липня 1914, Рим, Італія — 31 липня 2010, там само) — кіносценаристка, видатна діячка італійського кінематографу XX століття.

Біографія та творчість[ред. | ред. код]

Народилася в артистичній сім'ї. Дебютувала сценарієм фільму «Мій син професор» режисера Ренато Кастеллані (1946), але увійшла до великого кіно у 1948 році, коли на екрани вийшов фільм Вітторіо де Сіки «Викрадачі велосипедів» — ключова стрічка італійського неореалізму. Наступного року французький режисер Рене Клеман зняв за сценарієм Сузо Чеккі д'Аміко стрічку, що стала знаменитою, «Біля стін Малапаги», у 1951 році Де Сіка поставив за її сценарієм «Диво в Мілані».

Через три роки фільмом «Найкрасивіша» починається тривала і плідна співпраця сценаристки з режисером Лукіно Вісконті — разом вони працювали над фільмами «Почуття» (1954, за Камілло Бойто), «Білі ночі» (1957, за Достоєвським), «Рокко та його брати» (1960, за Джованні Тесторі), «Леопард» (1963, за Джузеппе Томазі Ді Лампедузою), «Сторонній» (1967, за Альбером Камю), «Людвіг» (1972), «Сімейний портрет в інтер'єрі» (1974), «Невинний» (1976, за Габріеле д'Аннунціо).

Співпрацювала і з іншими видатними італійськими режисерами періоду неореалізму, наприклад, «Дама без камелій» (1953) і «Подруги» (1955) Мікеланджело Антоніоні, «Сальваторе Джуліано» (1962) Франческо Розі, «Казанова-70» (1965, номінація на премію Оскар за найкращий сценарій) Маріо Монічеллі, Мауро Болоньїні. Працювала з Альберто Латтуадою, Валеріо Дзурліні, Франко Дзефіреллі, Луїджі Коменчіні, Дереком Джарменом («Караваджо»), Михалісом Какояннісом, Мартіном Скорсезе, Микитою Михалковим («Очі чорні») та ін.

Мемуари[ред. | ред. код]

Їй належать колоритні усні мемуари Storie di cinema (e d'altro) (1996).

Визнання[ред. | ред. код]

Премія Давид ді Донателло (1986) та ін. e 1994 році була удостоєна почесного «Золотого Лева» Венеційського фестивалю за внесок у кінематограф. Премія Жана Ренуара (США, 2009). Орден «За заслуги перед Італійською Республікою».

Обрана фільмографія[ред. | ред. код]

Сценарист
Ролі в кіно
  • 1962 Боккаччо-70 / Boccaccio — 70 / (Новела «Ренцо і Лучіана») — епізод

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]