Султан-Гірей Клич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Султан- Гірей Клич
Султан Килич Ґерай
Народився 15 березня 1880(1880-03-15)
аул Уяла (за іншими даними — Майкоп)
Помер 16 січня 1947(1947-01-16) (66 років)
Москва
·страчений
Країна  Російська імперія
Національність ногай
Діяльність офіцер
Учасник Перша світова війна, Громадянська війна в Росії і Друга світова війна
Титул князь
Військове звання  Полковник
Партія Народна партія горян Північного Кавказу
Конфесія Іслам
Рід Ґераї
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Георгіївська зброя
Георгіївська зброя

Султа́н-Гіре́й Клич (рос. Султан-Гирей Клыч; 15 березня 1880, адизький аул Уяла (за іншими даними — Майкоп) — 16 січня 1947, Москва) — російський військовик, учасник Білого руху та національно-визвольного руху північнокавказьких народів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з родини ногайських аристократів — правителів адигів, нащадків кримських ханів. Син прапорщика Султан-Шахана. Закінчив кадетський корпус та Єлисаветградське кавалерійське училище. Служив у 18-му Сіверському драгунському полку.

У званні поручика учасник придушення революції 1905 року. За цим дослужився до штабс-ротмістра 12-го Білгородського уланського полку.

Під час Першої світової війни служив у кавалерії. Дізнавшись про формування «Дикої дивізії» перейшов туди командиром 3-ї сотні Черкеського кінного полку, закінчив — полковником, командиром того ж полку кавказької тубільної дивізії (т. зв. «Дикої дивізії»), і на цій посаді закінчив війну полковником (командиром полку став Крим Селетович Султан-Ґірей, його родич, який служив там само), отримавши всі можливі в його становищі нагороди, включаючи Орден Св. Георгія і Золоту зброю «За хоробрість».

Улітку 1917 року — полковник, учасник корніловського виступу. 25 березня 1918 за поданням командувача військами Кубанського краю за бойові відзнаки — генерал-майор. У Добровольчій армії вже до осені призначений командиром 2-ї бригади 1-ї Кінної дивізії, а 21 грудня — начальником Черкеської кінної дивізії (також званої «Дикою дивізією»), яка активно боролася з більшовиками і відзначилася репресіями проти іногороднього населення Кубані, що симпатизувало більшовикам. У 1920 році після поразки і евакуації ЗСПР до Криму, разом із залишками своєї дивізії перейшов з дозволу грузинського уряду кордон Грузинської Демократичної республіки, де і був інтернований. Потім поїхав до Криму, а звідти за наказом генерала Петра Врангеля до Карачаєвської області Північного Кавказу для організації «біло-зелених» загонів. Командуючи сформованими загонами, у боях з Червоною армією, зазнав поразки і знову втік до Грузії. Навесні 1921 року емігрував до Туреччини, а звідти до Європи.

В еміграції став одним із керівників націоналістичної «Народної партії горців Північного Кавказу», що боролася за відторгнення Північного Кавказу від СРСР і створення Північно-Кавказької республіки. Був членом її ЦК, входив до складу «Комітету незалежності Кавказу», що складався з керівників грузинських, вірменських, азербайджанських та гірських націоналістів.

На суді у Москві. Перший ряд, зліва направо: Петро Краснов, Андрій Шкуро, Султан-Гірей Клич

У Другу світову війну разом з іншими кавказькими і закавказькими націоналістами організував низку «Національних комітетів» і взяв активну участь у формуванні військових гірських частин, також командував горянами (6 тис. солдатів) в Козачому корпусі ген. П. М. Краснова. В Ставрополі став випускати газету «Газават». 1942 року разом з дагестанцем Ахмед-Набі Агаєвим і осетином Аліханом Кантемировим починає формування 2-го Туркестанського легіону. Невдовзі створена ним Кавказька дивізія була переведена до Боснії, де брала участь у придушенні партизанського руху. На початку 1943 року переведено до Італії, де в травні 1945 року інтернована англійцями в Обердраубурзі.

Російський колабораціонізм
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість Антикомунізм Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії Біла еміграція Колективізація в СРСР Червоний терор Сталінські репресії Друга світова війна Операція «Барбаросса» Смоленська декларація Празький маніфест Комітет визволення народів Росії «Квітневий вітер» Празьке повстання (Символіка антирадянських російських національних формувань Другої світової війни Репатріація (Видача козаків у Лієнці Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов В.Малишкін К.Воскобойник Б.Камінський П.Краснов А.Шкуро К.Кроміаді С.Буняченко Г.Звєрєв М.Шаповалов В. Мальцев Б.Штейфон А.Туркул Т.Доманов Ф.Трухін М.Меандров В.Штрик-Штрікфельдт С.Клич Ґерай В.Гіль С.Павлов В.Баєрський М. Козін

Збройні формування

РОА 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) Козачий Стан Окремий козачий корпус Російська допоміжна поліція ВПС КОНР 15-й козачий кавалерійський корпус СС 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) Дивізія «Руссланд» Російський корпус Гіві Бойовий союз російських націоналістів 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» Російська національна народна армія Російський Добровольчий Полк «Варяг» Російський загін 9-ї армії вермахту Організація «Цепелін» Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз Всеросійська національна партія Всеросійська фашистська організація Російська Трудова Народна Партія Російська фашистська партія Російська загально-військова спілка Народна соціалістична партія Росії Національна Організація Російської Молоді Народно-трудовий союз російських солідаристів Союз російської молоді Союз боротьби проти більшовизму Комітет визволення народів Росії


Страта[ред. | ред. код]

29 травня 1945, в числі 125 кавказьких офіцерів був доставлений в Юденбург, де за порушеннями зобов'язань Великої Британії переданий британцями органам НКВС, які етапували його до Москви. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 року Військова колегія Верховного Суду СРСР в січні 1947 року засудила обвинувачених Краснова П. М., Шкуро А. Г., Султан-Ґерая Килича, Краснова С. Н., Доманова Т. М. і фон Панвіца до страти через повішення. 16 січня 1947 року вирок був приведений у виконання.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Неотвратимое возмездие: По материалам судебных процессов над изменниками Родины, фашистскими палачами и агентами империалистических разведок. — М.: Воениздат, 1979.
  • Малышева Е. М. Патриотизм и коллаборационизм в годы Великой Отечественной войны // Россия в ХХ веке. Война 1941—1945 годов. Современные подходы. — М.: Наука, 2005
  • Казаков А. В. Адыги (черкесы) на российской военной службе. Воеводы и офицеры. — 2010.