Сульпіцій Галл (кратер)
| Сульпіций Галл | |
|---|---|
 | |
| Координати | 19°37′48″ пн. ш. 11°40′48″ сх. д. / 19.63000000002777767° пн. ш. 11.68000000002777838° сх. д. |
| Діаметр | 12 км |
| Глибина | 2,2 км |
| Довгота ранкового термінатора |
349° |
| Епонім | Гай Сульпіцій Галл |
  Сульпіций Галл | |
Кратер Сульпіций Галл (лат. Sulpicius Gallus) — стародавній великий ударний кратер на південно-західному кордоні моря Ясності, видимій стороні Місяця. Кратер названий на честь Гай Сульпіцій Галл (лат. Gaius Sulpicius Gallus)- політичний, військовий діяч, астроном часів Римської республіки прибл. (149 до н. е.), назву затверджено Міжнародним астрономічним союзом в 1935 р. Кратер відноситься до Коперниківського періоду[1].
Опис кратера[ред. | ред. код]
Кратер знаходиться на поверхні моря Ясності. На північному сході від нього розміщений кратер Бессель; на південному сході кратер Менелай, на півдні Гемські гори, на північному заході система борозен, названа по імені кратера, на півночі гряда Букленда й гряда Фон Котта[2]. Селенографические координаты центра кратера 19°38′ пн. ш. 11°41′ сх. д. / 19.63° пн. ш. 11.68° сх. д., Селенографічні координати центру кратера 19,63 ° с. ш. 11,68 ° в. д., діаметр 11,61 км[3], глибина 2,17 км[4]. За морфологічними ознаками кратер відноситься до класу BIO (за назвою кратера Біо, який є типовим представником даного класу).
Кратер має сферичну форму з гладким внутрішнім схилом, гострою кромкою вала майже не підданої ерозії і невеликим підняттям в центрі чаші кратера. Вал кратера має піднесення над поверхнею моря близько 450 м[1] і при низьких кутах висвітлення відкидає зубцювату тінь. Кратер має порівняно високе альбедо, в чаші його виявлено відкладення материкових порід. Обсяг кратера становить 69 куб.км.[1].
На заході від кратера знаходиться западина у формі нирки, в якій астронавтами Аполлон-17 при обльоті Місяця перед поверненням на Землю виявлений помаранчевий ґрунт (колір ґрунту надають помаранчеві сферичні частинки діаметром близько 0.2 мм із сколподібного вулканічного матеріалу). Дана западина імовірно є джерелом пірокластичних викидів і відкладень в районі на північному заході від кратера. Крім даної западини, помаранчевий ґрунт спостерігався астронавтами Аполлон-17 в численних свіжих кратерах у районі кратера Сульпіцій Галл. Аналогічний помаранчевий ґрунт був виявлений Харрісоном Шміттом і Юджином Сернаном (Аполлон-17) при висадці на Місяць в районі кратера Шорті у долині Таурус-Літтров (див.фото).
Пірокластичні відкладення в даному регіоні містять значну кількість сірки, цинку і свинцю. Породи моря Ясності в районі кратера містять ільменіт (титаністий залізняк)[5]. Внаслідок такого геологічного різномаїття району кратера було приділено значну увагу в рамках програми Місячного Орбітального зонда, а також він оголошувався районом інтересу для американської космічної програми «Сузір'я».
Сателітні кратери[ред. | ред. код]
За угодою ці функції визначені на місячних картах, поміщаючи лист на стороні кратера середині, яка найближче до Сульпіций Галл
| Сульпіций Галл[3] | Широта | Долгота | Діаметр |
|---|---|---|---|
| A | 22.1° N | 8.9° E | 4 км |
| B | 18.0° N | 13.0° E | 7 км |
| G | 19.8° N | 6.3° E | 6 ки |
| H | 20.6° N | 5.7° E | 5 км |
| M | 20.4° N | 8.7° E | 5 км |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Lunar Impact Crater Database (2011) Losiak et al, LPI Lunar Exploration Intern Program (2009). Revised by Ohman, LPI (2011).
- ↑ Кратер Сульпиций Галл на карте LAC42. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 15 вересня 2014.
- ↑ а б Довідник Міжнародного Астрономічного Союзу. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 15 вересня 2014.
- ↑ John E. Westfall's Atlas of the Lunar Terminator, Cambridge Univ. Press (2000). Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 15 вересня 2014.
- ↑ Lucchitta, B. K. and H. H. Schmitt (1974) Orange Material in the Sulpicius Gallus Formation at the Southwestern Edge of Mare Serenitatis, Proc. Fifth Lunar Conference, Geochimica et Cosmochimica Acta 1 (Supplement 5): 223–234.
Посилання[ред. | ред. код]
- «SMART-1 view of crater Sulpicius Gallus». European Space Agency. 2006-07-12. Retrieved 2006-07-18.(англ.)
J.F. Bell III, B. R. Hawke (1995). «Compositional variability of the Serenitatis/Tranquillitatis region of the Moon from telescopic Multispectral Imaging and Spectroscopy». Icarus 118: 51-68. Bibcode:1995Icar..118…51B. doi:10.1006/icar.1995.1177.(англ.)
- Andersson, L. E.; Whitaker, E. A. (1982). NASA Catalogue of Lunar Nomenclature. NASA RP-1097.(англ.)
Blue, Jennifer (July 25, 2007). «Gazetteer of Planetary Nomenclature». USGS. Retrieved 2007-08-05.(англ.)
Bussey, B.; Spudis, P. (2004). The Clementine Atlas of the Moon. New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81528-4.(англ.)
- Cocks, Elijah E.; Cocks, Josiah C. (1995). Who's Who on the Moon: A Biographical Dictionary of Lunar Nomenclature. Tudor Publishers. ISBN 978-0-936389-27-1.(англ.)
- McDowell, Jonathan (July 15, 2007). «Lunar Nomenclature». Jonathan's Space Report. 2007-10-24.(англ.)
Menzel, D. H.; Minnaert, M.; Levin, B.; Dollfus, A.; Bell, B. (1971). «Report on Lunar Nomenclature by the Working Group of Commission 17 of the IAU». Space Science Reviews 12 (2): 136–186. Bibcode:1971SSRv…12..136M. doi:10.1007/BF00171763. edit
- Moore, Patrick (2001). On the Moon. Sterling Publishing Co. ISBN 978-0-304-35469-6.(англ.)
- Price, Fred W. (1988). The Moon Observer's Handbook. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-33500-3.(англ.)
- Rükl, Antonín (1990). Atlas of the Moon. Kalmbach Books. ISBN 978-0-913135-17-4.(англ.)
- Webb, Rev. T. W. (1962). Celestial Objects for Common Telescopes (6th revision ed.). Dover. ISBN 978-0-486-20917-3.(англ.)
- Whitaker, Ewen A. (1999). Mapping and Naming the Moon. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-62248-6.(англ.)
- Wlasuk, Peter T. (2000). Observing the Moon. Springer. ISBN 978-1-85233-193-1.(англ.)