Сульфадіазин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сульфадіазин
Sulfadiazine-2D-skeletal.png
Sulfadiazine-3D-vdW.png
Систематична назва (IUPAC)
4-amino-N-pyrimidin- 2-yl-benzenesulfonamide
Ідентифікатори
Номер CAS 68-35-9
Код ATC J01EC02
PubChem 5215
DrugBank DB00359
Хімічні дані
Формула C10H10N4O2S 
Мол. маса 250,278 г/моль
Фармакокінетичні дані
Біодоступність 70%
Метаболізм гепатичний
Період напіврозпаду 7-17 год.
Виділення нирковий
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

?(AU) ?(США)

Лег. статус

POM (UK) -only (US)

Використання перорально

Сульфадіазин — синтетичний антибактеріальний препарат з групи сульфаніламідних препаратів для перорального застосування.

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Сульфадіазин — синтетичний препарат з групи сульфаніламідних препаратів середньої тривалості дії. Препарат має бактеріостатичну дію, що полягає у порушенні синтезу мікрооргазмами фолієвої кислоти та блокуванні засвоєння мікроорганізмами параамінобензойної кислоти. До препарату чутливі наступні збудники: малярійний плазмодій, токсоплазма, пневмоцисти, бактерій Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Proteus spp., стафілококи, клебсієлли, Nocardia spp. Для місцевого застосування застосовується сульфадіазин срібла.

Фармакодинаміка[ред. | ред. код]

Сульфадіазин відносно повільно всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Біодоступність препарату становить 70 %. Сульфадіазин погано зв'язується з білками плазми крові (на 10—20 %).[1] Препарат створює високі концентрації в більшості тканин і рідин організму. Сульфадіазин добре проходить через гематоенцефалічний бар'єр. Препарат проходить через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Сульфадіазин частково метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. Період напіввиведення препарату складає 7-17 годин. Виводиться препарат з організму переважно нирками, при порушенні функції нирок спостерігається збільшення періоду напіввиведення препарату з організму.

Показання до застосування[ред. | ред. код]

Сульфадіазин застосовують при нокардіозі, інфекціях сечовивідних шляхів, для лікування токсоплазмозу (у поєднанні з піріметаміном).[2]

Побічна дія[ред. | ред. код]

При застосуванні сульфадіазину можливі наступні побічні ефекти: часто висипання на шкірі, свербіж шкіри, випадіння волосся, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лаєлла, сироваткова хвороба, нудота, блювання, стоматит, діарея, біль у животі; при тривалому застосуванні загальна слабість, головний біль, гарячка, холестатична жовтяниця, некроз печінки, кристалурія, інтерстиціальний нефрит, некроз канальців нирок, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, лейкопенія, гемолітична анемія, мегалобластна анемія.

Протипокази[ред. | ред. код]

Сульфадіазин протипоказаний при підвищеній чутливості до сульфаніламідних препаратів та інших похідних сульфонів, дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, захворюваннях крові, захворюваннях печінки, годуванні грудьми, дітям до 2-х місяців. З обережністю застосовується під час вагітності.

Форми випуску[ред. | ред. код]

Сульфадіазин випускається у вигляді таблеток по 0,5 г.

Застосування у ветеринарії[ред. | ред. код]

Сульфадіазин застосовується у ветеринарній практиці для лікування телят, ягнят, козенят, свиней та свійської птиці (курей-бройлерів) при захворюваннях травної системи та сечовивідних шляхів (у поєднанні з триметопримом);[3] та для лікування інфекцій дихальної системи, травної системи, сечостатевої системи, маститу, септицемії, післяродових інфекцій, інфекцій вушних раковин, очей та ротових ран у великої рогатої худоби, коней та собак (у поєнанні з триметопримом).[4]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]