Суматранський кіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Суматранський кіт
Flat-headed cat 1 Jim Sanderson.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Кішкоподібні (Feloidea)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Азійський кіт (Prionailurus)
Вид: Суматранський кіт
Біноміальна назва
Prionailurus planiceps
(Ніколас Вігорс & Томас Горсфілд, 1827)
Prionailurus planiceps map.svg
Синоніми
Felis planiceps
Ictailurus planiceps
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Prionailurus planiceps
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Prionailurus planiceps
EOL logo.svg EOL: 311659
ITIS logo.svg ITIS: 621873
IUCN logo.svg МСОП: 18148
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 61403
Fossilworks: 224059

Суматранський, плоскоголовий кіт (лат. Prionailurus planiceps) — вид кішок роду азійського кота (лат. Prionailurus) підродини малі кішки (лат. Felinae), який поширений на півострові Малакка, островах Борнео та Суматра. З 2008 вид проходить по статусу видів під загрозою вимирання у Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи внаслідок руйнування водно-болотних угідь в середовищі проживання тварини. Можливо наразі в дикій природі живе менше 2,500 дорослих осіб суматранського кота[1].

Як і інші невеликі кішки, раніше суматранський кіт був приписаний до роду кіт, але наразі є видом азійського кота[2].

Суматранські кішки є дуже рідкісними у неволі. Всього їх нараховується менш ніж 10, і всі вони знаходяться в Малайзійському та Таїландському зоопарках[3].

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Суматранська кішка відразу розпізнається по крайній плоскості черепа, яка простягається від носа до країв мордочки, боки якої розтягнуті під скосом. Загальний вигляд тіла стрункий, кінцівки делікатні і продовгуваті. Голова видовжена та більш циліндрична, ніж у домашніх кішок. Відстань від очей до вух доволі велика. Циліндрична форма та латеральне скорочення голови контрастують із незвичайною довжиною зубів. Розмір іклів суматранського кота такий же великий, як і у ссавців, які більші його в два рази[4].

Товсте хутро кішки червонувато-коричневого кольору на верхівці голови, темно-чало-коричневе на тулубі і строкато-біле на животі. Мордочка світліша за тулуб. По обидвох боках від носа між очима знаходяться дві виразні білуваті смуги. Вуха округлі. Очі нетипово поставлені близько один до одного та виступають назовні. Ця особливість надає суматранському коту краще стереоскопічне бачення. Зуби пристосовані до захоплення ковзької здобичі, щелепи доволі сильні. За допомогою таких зубів та сильної щелепи кішки здатні ловити та утримувати водяну здобич так само добре, як і коти-рибалки. Лапи дещо короткуваті. Кігті можуть висуватися, але покриваюча оболонка є настільки зменшеною у розмірах, що вони можуть виступати лише на дві третини своєї довжини[5].

Передні верхні премоляри більші та гостріші в порівнянні з іншими кішками. Міжпальцеві перетинки на лапах допомагають суматранській кішці краще пересуватися у заболоченому та водяному середовищі. Також у порівнянні із котом-рибалкою, міжпальцеві перетинки суматранського кота є ще більш вираженими[6].

Довжина голови та тулуба сягають 41-50 см, хвоста — 13-15 см. Важить кішка від 1,5 кг до 2,5 кг[7].

Розповсюдження[ред.ред. код]

Розподіл суматранських кішок обмежуються низинними тропічними лісами в периферійному півдні Таїланду, півострову Малайзії, штатах Сабах та Саравак, Брунею, островах Калімантан та Суматра. Переважно мешкають у прісноводних середовищах існування поблизу прибережних і низинних районах. Понад 70% задокументовувань були зібрані менш ніж в 3-х км від води[8]. Проживає як у первинному, так і у вторинному лісі[9].

В 2013 році суматранських кішок було задокументовано в Лісі-заповіднику Пасо в Малайзії[10]. Оскільки Пасо не має ніяких великих річок чи озер та загально покритий горбистими діптерокарповими лісами, ця знахідка дала нову інформацію щодо потенційного діапазону проживання суматранського кота. Навколишніми ландшафтами Пасо переважно є плантації, які існують там з 1970 року[8]. Оскільки суматранських кішок було виявлено за 1,5 км від плантацій олійних пальм, вчені зробили висновок, що вид пристосовується до змін оточення набагато краще, ніж вважалося раніше[10].

Поведінка[ред.ред. код]

Суматранська кішка збоку

Суматранська кішка веде одиночний спосіб життя та мітить свою територію, розпорошуючи сечу. В неволі і самці, і самиці мітили свої території[11]. Епізодичні історичні документації засвідчили про те, що кішка веде нічний спосіб життя. Проте доросла самиця, яка знаходилась у неволі, показувала активність між 8:00 та 11:30 та між 18:00 і 22:00 годинами[5]. Було задокументовано, що цей вид вмивається так само, як і єноти.

Вокалізація суматранських кошенят дуже нагадує кошенят домашніх кішок. Вокальний репертуар дорослих особин неповністю досліджений, проте відомо, що вони вміють муркотіти та видавати інші короткі вокалізації[12].

Харчування[ред.ред. код]

Вміст шлунку кішок на малайзійському березі складався лише із риби. Суматранські кішки вміють вхоплювати рибу, повністю заглиблюючи голову під воду. Розуміють стратегічну тактику, оскільки відносять щойно впольовану рибину мінімум на два метри від води, аби та не мала шансів потрапити назад у водне середовище. Кішки, які живуть у неволі показують більший інтерес у полюванні у воді, ніж на суші, що вказує на те, що річкові лови є їх природною поведінкою[13]. Морфологічні особливості вказують на те, що їх харчування в основному складає риба, проте відомо, що вони також полюють на земноводних, ракоподібних[5], пацюків та кур[6].

Розмноження[ред.ред. код]

Вагітність у середньому триває 56 днів. Із трьох виводків, які були народжені в неволі один містив двох кошенят, інші два мали по одному дитинчаті. Дві дорослі особини прожили в неволі 14 років[5][6].

Зберігання[ред.ред. код]

Суматранська кішка входить до Додатку I СІТЕС. В Індонезії, Малайзії та Таїланді повністю заборонена торгівля та полювання на суматранських котів[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Cat Specialist Group (2002). Prionailurus planiceps. 2006. Червоний Список Міжнародного Союзу Охорони Природи. IUCN 2006. www.iucnredlist.org. Переглянуто 11 May 2006. Database entry includes justification for why this species is vulnerable Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «iucn» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. Nowak, R. (1999). Walker's Mammals of the World. 6th edition. The Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-5789-9. 
  3. International Species Information System (2011) Captive Prionailurus planiceps. Accessed 13 October 2011
  4. Vigors, N. A., Horsfield, T. (1827). Description of two Species of the genus Felis, in the collection of the Zoological Society. The Zoological Journal Vol. III: 449–450.
  5. а б в г Sunquist, M.; Sunquist, F. (2002). Wild Cats of the World. The University of Chicago Press. с. 233–236. ISBN 0-226-77999-8. 
  6. а б в Nowell, K., Jackson, P. (1996). Flat-headed Cat. Prionailurus planiceps. Wild Cats: status survey and conservation action plan. Gland, Switzerland: IUCN/SSC Cat Specialist Group. 
  7. Francis, C. (2001). A Photographic Guide to Mammals of South-east Asia including Thailand, Malaysia, Singapore, Myanmar, Laos, Cambodia, Vietnam, Java, Sumatra, Bali and Borneo. New Holland. ISBN 1859745075. 
  8. а б Wilting, A.; Cord, A.; Hearn, A. J.; Hesse, D.; Mohamed A., Traeholdt; C., Cheyne; S. M., Sunarto; S., Jayasilan; M., Ross; J., Shapiro; A. C., Sebastian; A., Dech; S., Breitenmoser; C., Sanderson; J., Duckworth; J. W.; Hofer, H. (2010). Modelling the Species Distribution of Flat-Headed Cats (Prionailurus planiceps), an Endangered South-East Asian Small Felid. PLoS ONE 5 (3). с. e9612. PMC 2840020. PMID 20305809. doi:10.1371/journal.pone.0009612. 
  9. Payne, J., Françis, C. M., Phillipps, K. (1998). A Field Guide to the Mammals of Borneo. Sabah Society. 3rd reprint. ISBN 967-99947-1-6. 
  10. а б Wadey, J.; Fletcher, C.; Campos-Arceiz (2014). First Photographic Evidence of Flat-Headed Cats (Prionailurus planiceps) in Pasoh Forest Reserve, Peninsular Malaysia. Tropical Conservation Science 7 (2). с. 174. 
  11. Leyhausen, P. (1979). Cat behaviour. The predatory and social behaviour of domestic and wild cats. Garland STPM Press; New York ISBN 0-8240-7017-8.
  12. Peters, G. (1981). Das Schnurren der Katzen. Säugetierkundliche Mitteilungen (29). с. 30–37. 
  13. Muul, I.; Lim, B. L. (1970). Ecological and morphological observations of Felis planiceps. Journal of Mammalogy 51 (4). с. 806–808. JSTOR 1378310. doi:10.2307/1378310. 

Посилання[ред.ред. код]