Сумський лікеро-горілчаний завод

ТОВ «Горобина»

Логотип
Біля прохідної ТОВ «Горобина» (м. Суми) Біля прохідної ТОВ «Горобина» (м. Суми)
Тип	бізнес і підприємство
Форма власності	товариство з обмеженою відповідальністю
Галузь	харчова промисловість: лікеро-горілчана промисловість
Засновано	1897
Штаб-квартира	Суми, вул. Петропавлівська, 121
Ключові особи	директор Пузько О.В.
Продукція	горілки, горілки особливі, настоянки, бальзами, вермути лікерні .
gorobina.sumy.ua

ТОВ «Горобина» або Сумський лікеро-горілчаний завод (Сумський ЛГЗ) — велике історичне підприємство лікеро-горілчаної промисловості, розташоване в місті Сумах. Одне з небагатьох лікеро-горілчаних підприємств України з понад сторічною історією — бере початок від приватної гуральні 1897 року, і є єдиним виробником горілки та лікеро-горілчаної продукції в Сумській області. Славиться настоянками, лікерами і горілкою на травах.

Підприємство розташоване неподалік сумського середмісті на історичній вулиці за адресою:

вул. Петропавлівська, буд. 121, м. Суми, 40021, Україна.

Директор ТОВ «Горобина» — Пузько Олег Володимирович.

На автоматизованих лініях заводу випускається понад 30 видів алкогольної продукції: горілка, гіркі настоянки, бальзам, вермути лікерні з коньяком, квас, сидр, морс. Вся продукція випускається під торговими марками «Горобина», «Сумський Двір», «Губернія», "Sumska gorobina", "Дух царей", "Дворянский графин".

Продукція підприємства неодноразово була відзначена численними українськими та міжнародними нагородами. Завдяки стабільній якості та оригінальній рецептурі виготовлених напоїв ТОВ «Горобина» займає стійку позицію на ринку алкогольної продукції в Сумській області, продовжує завойовувати зовнішні ринки ближнього і далекого зарубіжжя.

З історії підприємства

Початки гуральництва на Сумщині

У 1669 році московський царський уряд видав грамоту, яка скасувала для полків, що заселили Слобожанщину, податки на гуральні, броварні і шинки. Через 30 років російський цар Петро I підтвердив всім п'яти слобідським полкам право вільно курити горілку та шинкарити її, не сплачуючи жодних мит і податків, але при тому не припиняти боротьбу з татарами. Жалувані грамоти справили великий вплив на заселення Слобідської України, вони дали переселенцям багато пільг, які стосувалися, перш за все, винокуріння — одного з головних промислів слобожанців.

Розмах гуральництва й торгівлі горілкою в ті часи на території сучасних Сумщини й Харківщини був дуже великим. Горілку купували барилами і куфами (бочками) для шинків, а власники гуралень посилали її на продаж у Черкаськ, Ростов, Крим, Полтаву, Новоросійську та інші губернії Російської імперії. Дані 1781 року вказували, що на Слобожанщині налічувалося 1 643 гуральні, де гнали відмінну українську горілку. Таким чином, з упевненістю можна стверджувати, що сумська горілка — спадкоємиця слобожанської горілки.

Заснування і розвиток ЛГЗ у Сумах до революції

У «Харківському календарі» за 1885 рік станом на 1883 у місті Сумах значився один горілчаний завод, на якому працювало двоє людей. У повіті було 14 гуралень, що виробляли продукцію на суму близько 240 000 рублів. Працювало на винокурнях 439 осіб.

Але горілчаний завод у Сумах згадувався лише під 1883 роком, по тому жодних відомостей про нього не було. Тож згідно з даними Сумської повітової переписної комісії за 1896 рік у місті Суми горілчаних і винокурних заводів вже не було.

На той час місто Суми та Сумський повіт перебували у віданні акцизного управління 3-го округу Харківської губернії. Після вивчення документів Акцизного Управління, стало відомо, що в книзі № 8, про видані патенти на 1897 рік під номером 522 за 12 липня 1897 року в графі «Кому виданий патент» значиться: виданий «Гриненку Прокофію Семеновичу, купцеві горілчаного заводу у місті Сумах у своєму домі». За патент сплачено 112 руб. 50 коп. Саме ця дата й вважається датою створення Сумського лікеро-горілчаного заводу.

За рік до того, у 1896 році був побудований державний винний склад № 7, що функціонує й дотепер як один з цехів Сумського лікеро-горілчаного заводу. Його звели на міському вигоні, ніби в продовження Петропавлівської вулиці. Склад являв собою підвали для зберігання спиртних напоїв.

Купець Гриненко виробляв настоянки, наливки, лікери, а склад від 1898 року розпочав випуск горілки для державних крамниць, ставши, таким чином, монополістом — спершу на території Харківської губернії, а від 1902 року подібна монополія діяла в межах усієї імперії.

На підставі документальних даних, можна припускати, що на Сумському горілчаному заводі діяло «холодне очищення» через деревне вугілля. 100 пудів доброго вугілля були здатні очистити 3 000 відер 45-градусного спирту. Фільтрування здійснювалося в дерев'яних (дубових) збанах. Влаштовано це було так: у підвалі заводу містився так званий сортувальний збан, куди вливали спирт і воду, доводячи до потрібної міцності (40-45°) за спиртометром Траллеса. Над сортувальним збаном розміщували перший фільтрувальний, а потім терасоподібно ще 3 таких же ємності. Розведений водою спирт з сортувального збана перекачувався насосом у перший (верхній) фільтраційний збан на шар вугілля, через який повільно перетікав у другий, залишаючи у вугіллі сивушне масло. З другого збана суміш переходила у третій і четвертий. З останнього витікала вже чиста горілка. Таке очищення було порівняно недорогим і повністю забезпечувало потреби невеликого заводу.

По-іншому було влаштовано очисне відділення на складі № 7. При первинному будівництві очищення не передбачалася, оскільки приміщення було призначено суто для складських функцій: зберігання спирту, розведення та доставка в державні магазини горілки на продаж. У подальшому в штаті складу з'явилися робітники фільтраційного, мийного, парового, розливного, розбірного посуду та інших відділень. Основне будівництво, власне налагодження виробництва на складі розгорнулося в 1909—10 роках. Так, на складі встановили обладнання Денгацера і Гейзера, виготовлене у Москві. Тут уже, окрім вугілля, застосовувалися піщані фільтри, шари дрібної пемзи, пропуск суміші через сукно тощо. Відпуск горілки здійснювався не лише діжками, але щоразу більше у скляних посудинах, у пляшках від 3 літрів — від 1/4 (чверть) до 1/40 (сороковка) відра.

Горілчані підприємства у Сумах практично не працювали від 1914 року, коли 2 серпня російський царський уряд ухвалив постанову про припинення продажу горілки на період війни (1914—18) та про зосередження в руках держави всього виробництва етилового спирту для технічних потреб фронту і медичних цілей.

У 1919 році державний винний склад № 7 поглинув завод П. С. Гриненка.

Таким чином, сучасний Сумський лікеро-горілчаний завод має 2 двох попередників: горілчаний завод Гриненка, що спеціалізувався на випуску гірких і солодких горілок та Сумський державний винний склад № 7, що підкорявся казенної продажу питей, Харківського акцизного управління Міністерства Фінансів Російської Імперії.

Сумський ЛГЗ за СРСР

Встановлення радянської влади на початку 1918 року, а потім знову в 1919 році, безумовно, призвели до виконання перших декретів, в тому числі і націоналізації підприємств. З'являються документи з різними найменуваннями: «Сумський спиртовий завод», «народний склад № 7», «казенний склад № 7».

Від весни 1919 року, з націоналізацією горілчаного заводу Гриненка, Сумський ЛГЗ став єдиним горілчаним підприємством у місті.

У 1927—28 роках промисловість Сум виробила продукції на суму 35,8 млн рублів, з них 582 400 «червоних карбованців» — Сумський спиртогорілчаний завод.

У документах за 1936 Сумський горілчаний іноді іменується «Сумським державним складом № 7» або «Сумським державним спиртзаводом», хоча власне спирту підприємство ніколи не виробляло, а отримувало його від спиртзаводів. У ці роки завод підпорядковувався Харківському спиртотресту Головспирту УРСР.

У період ІІ Світової війни у 1941—42 роки завод не працював. Окупаційній німецькій владі тимчасово вдалося налагодити випуск горілки в 1943 році (ручний розлив). Сумський лікеро-горілчаний завод значно постраждав у війну — був повністю зруйнований, не залишилося жодного збереженого цеху.

Вже після приходу радянських військ 22 січня 1944 року в області був утворений Сумський спиртотрест, і почалося відновлення заводу. Вже у цьому (1944), коли ще до ладу не вичистили завали і приміщення, підприємство одержало від Сумського спиртотресту виробничий план на випуск 4 000 дкл горілки, 2 000 дкл морсів, 500 дкл соків. Тоді ж був сформований перший асортимент спиртвиробів: за гіркими — 5 видів, за солодкими — 5 видів, лікерів — 1 вид. На заводі тоді працював 61 робітник. Виробіток продукції на одного робітника склав 55 000 рублів.

У 1948 році Сумським лікеро-горілчаним заводом було випущено 60,6 тис. дкл. горілки та 11,1 тис. дкл. лікеро-горілчаних виробів. На 1949 рік вже планувалося довести випуск до 163 тис. дал горілки і 17 тис. дал солодких настоянок, а кількість працюючих довести до 90 осіб. Однак через брак тари та з інших причин у 1949 році було випущено 138,4 тис. дал горілки, 7 тис. дал гірких і 3,6 тис. дал солодких настоянок. Число працюючих сягнуло 100 осіб. Значно збільшився асортимент. Так, серед гірких настоянок були: «Анісова», «Англійська біла», «Біла гірка», «Вишнева настойка», «Гірський дубняк», «Звіробій», «Кубанська аматорська», «Лимонна», «Перцівка», «Кминна»; солодкі настоянки: «Вишнева наливка», «Запіканка», «Слив'янка», «Спотикач», «Вишнева настойка», «Журавлинна», «Ніжинська горобинова», «Яблучна настоянка»; були випущені такі лікери: «Вишневий», «Сливовий», «Чорносливовий», «Журавлинний», «Яблуневий», «Горобиновий». Завод мав оптово-збутові бази в Шостці, Конотопі, Глухові, Ромнах та Охтирці.

У 1953 році завод приступив до випуску горілки «Столична», у наступному (1954) — підприємство стало випускати таку популярну на той час горілку як «Старка».

У 1955 році вже було випущено 340 тис. дал продукції, чисельність усіх працюючих досягла 133 особи.

1958 рік — у посудний цех заводу надійшла пляшкомийна машина з нержавіючої сталі, виготовлено 4 фільтропіщаника, пробурено свердловину, обладнано насосну станцію, поставлений напірний резервуар.

У 1966 році на заводі були встановлені 2 автомати ВЕМ ємністю 0,5 і 0,25 л.

Станом на 1969 рік Сумський лікеро-горілчаний завод випускав вже понад 1 млн декалітрів горілки.

У 1975 році в асортименті продукції сумського горілчаного з'явилися такі сорти горілки як «Екстра», «Старокиївська», «Українська горілка 45 °», «Петровська», «Стрілецька 3 °», а 1977 року була розроблена технологія виробництва нової гіркої настоянки «Сумська горобинова», що завоювала визнання у багатьох країнах світу, наступного року (1978) — запроваджено випуск нової продукції — горілка «Посольська».

Протягом 1982—84 років було змонтовано нову лінію розливу, споруджено матеріальний і тарний склади, замінено автомати укладання, проведено інші інженерно-технічні роботи; побудовано й запущено в експлуатацію сучасну котельню, обладнану двома економними паровими котлами ДКВР 2,5—1,3, з поверхнею нагрівання 90 м². І в тому ж (1984) році встановлено і введено в експлуатацію нове водоочищення, що складалося з 8-ми натрій-катіонних фільтрів діаметром 1 000 мм, що дозволило повністю забезпечити котельню, посудомийне відділення і виробництво горілки очищеною водою.

З початком антиалкогольної кампанії, оголошеної тодішнім радянським очільником М. С. Горбачовим, у 1985 році надійшов наказ припинити виробництво лікеро-горілчаних виробів, а замість цього — план на виробництво сиропів, соків, коктейлів. Відтак, Сумський ЛГЗ перейшов на випуск цієї продукції.

У 1988 році на базі підприємства «Сумський лікеро-горілчаний завод» було організовано виробниче об'єднання (ВО) «Спирткрохмальпром», до складу якого увійшли: лікеро-горілчаний завод, 3 спиртзаводи, 2 крохмальних заводи.

Підприємство у незалежній Україні

З грудня 1992 року завод працював в умовах державної оренди. За цей час колективом заводу було створене сучасне підприємство з виробництва лікеро-горілчаної продукції.

У 1996—97 роках більша частина прибутків підприємства була спрямована на технічне переобладнання виробництва, було придбано і встановлено дві лінії розливу і машина для миття пляшок італійського виробництва, встановлені автомати з наклеювання акцизних марок, було закуплено та встановлено обладнання для демінералізації води методом зворотного осмосу.

У період 1990—96 років були розроблені рецептури таких високоякісних горілчаних напоїв як: горілка «Гусарська», «Ярославна», «Сухановська» і бальзам «Суми».

У січні 2001 року на базі орендного підприємства «Сумський лікеро-горілчаний завод» була створена фірма «Горобина» (нині ТОВ), яка продовжила славну справу сумських майстрів горілки.

У теперішній час (2000-ні) близько третини лікеро-горілчаної продукції на прилавках магазинів у обласному центрі Сумах і значна частка в області становить продукція ТОВ «Горобина».

Посилання

• www.gorobina.sumy.ua — офіційний сайт підприємства
• Історія ВАТ «Горобина» [Архівовано 6 березня 2011 у Wayback Machine.] на Вебсторінка підприємства [Архівовано 12 червня 2010 у Wayback Machine.]
• ВКонтакте Група [http://vk.com/gorobina_sumy Сумська горобина]