Сумцов Микола Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сумцов Микола Федорович
Николай Θедоровичъ Сумцовъ
Сумцов Микола.jpg
Народився 6 (18) квітня 1854(18540418),
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 12 вересня 1922,
Харків, УСРР
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, Flag of the Ukranian State.svg УНР, СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Відомий завдяки фольклористика, етнографія
Alma mater Харківський університет
Науковий ступінь доктор філологічнитх наук
Володіє мовами російська
Заклад ХНУ
Членство Петербурзька академія наук і НАН України
Звання професор

Сумцов Микола Федорович (6 (18) квітня 1854(18540418), Санкт-Петербург, Російська імперія,  — 12 вересня 1922, Харків, УСРР) — український фольклорист, етнограф і літературознавець та громадський діяч. Доктор філологічних наук (1885), професор (1889). Член-кореспондент Санкт-Петербурзької АН (від 1905 р.), дійсний член УАН (від 1921 — ВУАН[1]) (від 25.01.1919[2] р.), член Чеської академії наук і мистецтв та низки слов'янських наукових товариств. Дійсний член НТШ (від 1908 р.). Видатний діяч у галузі вітчизняного музеєзнавства.

Перший викладач Харківського університету, який почав виголошувати академічні лекції українською мовою (з 1906 року).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині чиновника. Його батько був нащадком козацької старшини Сумського слобідсько-українського козацького полку, дрібним землевласником. Прадід вченого, побудувавши хату у Боромлі, що на Слобожанщині, залишив на сволоку запис «Семен Сумець». Родове прізвище Сумець згодом перетворилося на Сумцов.

Автограф М. Ф. Сумцова на форзаці книги «Слобожане», яку він присвятив своїй матері

Після смерті батька, родина переїхала в Україну. Коли настав час віддавати сина до школи, мати перебралася до Харкова. Їй вдячний син згодом присвятив «лебедину пісню» свого життя — історико-етнографічну розвідку «Слобожане»[3]. У гімназії Микола досконало вивчив французьку та німецьку мови. Українську літературну мову опанував самостійно, читаючи твори Котляревського та Квітки-Основ'яненка. Також пробував збирати зразки українських народних пісень.

По закінченні Харківського університету (1875) деякий час студіював у Німеччині, а від 1878 р. — приват-доцент, від 1888 р. — професор Харківського університету; від 1880 р. — незмінний секретар, від 1887 р. — голова Історично-Філологічного Товариства при Харківському Університеті.

Микола Сумцов

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Головною галуззю досліджень Сумцова була етнографія, особливо фольклор. Почавши свою наукову працю як прихильник мітологічної школи, він поступово перейшов до порівняльного напряму, беручи до уваги філологічні засоби праці, з якими найкраще був ознайомлений. Праці з цієї ділянки відзначаються багатим фактичним матеріалом, зокрема: «О свадебных обрядах, преимущественно русских» (1881), «К истории южнорусских свадебных обычаев» (1883), «Хлеб в обрядах и песнях» (1885), «К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу» (1886), «Научное изучение колядок и щедривок» (1886), «Коломыйки» (1886), більша праця «Культурные переживання» (18891890), «Писанки» (1891), «Дума об Алексее Поповиче» (1894), «Разыскания в области анекдотической литературы» (1898), «Очерки народного быта» (1902). Кілька праць С. присвячені кобзарству і кобзарям: «Изучение кобзарства» (1905), «Бандурист Кучеренко» (1907) й ін. Історії укр. фолкльористики належить праця «Современная малорусская этнография» (т. І, 1893, II, 1897), «Діячі українського фольклору» (1910). Сумцов присвятив чимало уваги вивченню Слобожанщини: «Слобідсько-українські історичні пісні» (1914), «Слобожане. Історично-етнографічна розвідка» (1918), «Слобожанщина і Шевченко» (1918).

Працював над створенням систематизованої історії укр. літератури 17 ст. й опублікував ряд монографій про І. Вишенського, Л. Барановича, І. Ґалятовського, І. Ґізеля — всі у 18841885 pp.

Йому належать праці з історії української літератури 18-20 ст.: низка праць про Т. Шевченка, Г. Сковороду, І. Котляревського, П. Куліша, М. Старицького, І. Манжуру, І. Франка, Б. Грінченка, О. Олеся, О. Потебню. Низка праць Сумцова присвячена історії російської (зокрема про О. Пушкіна) і західно-європейської літератури, кілька — історії образотворчого мистецтва (особливо про Леонардо да Вінчі). Всього написав близько 800 наукових праць.

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Відомий і як популяризатор, зокрема історії української культури: «Хрестоматія з української літератури» (1922). Він брав діяльну участь у громадському житті, виступаючи на оборону української національної культури. По революції 1905 Сумцов перший серед харківської професури почав читати 1906 лекції українською мовою, аж поки влада не заборонила вживати української мови на лекціях. Сумцов багато зробив для організації народних бібліотек і музеїв; він був одним з засновників Харківської громадської бібліотеки (тепер Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2012.— Т. 9 : Прил—С.— 2012.— С. 906.
  2. Національна академія наук України. Персональний склад членів академії з 1918 року. Сумцов Микола Федорович.
  3. Сумцов М. Ф., проф. Слобожане. Історично-етнографічна розвідка.— Харків: Вид-во «Союз» Харківського Кредитового Союзу Кооперативів, 1918.— 240 с.— Культурно-Історична Бібліотека під ред. Проф. Д. І. Багалія.

Джерела[ред. | ред. код]