Сун Інсін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сун Інсін
Tiangong Kaiwu Chain Pumps.jpg
Малюнок з «Тянь гун кай у»
Псевдо Сун Чанген
Народився 1587(1587)
м.Ічунь повіту Фенсінь, сучасна провінція Цзянсі
Помер 1666(1666)
Підданство Династія Мін
Національність китаєць
Діяльність вчений, державний діяч
Знання мов китайська[1]
Батько Q16002203?
Брати, сестри Song Yingshengd, Q16002267? і Q16002269?
Діти Q16002414? і Q16002417?

Сун Інсін (宋应星, 1587 — 1666) — китайський вчений-енциклопедист та мислитель часів династії Мін.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у 1587 році в місті Ічунь повіту Фенсінь, сучасна провінція Цзянсі. Його дід Сун Цзін перед смертю очолював цензорат (1546–1547), старший брат Сун Іншен у 1615 році, як і Сун Інсін, що отримав середній вчений ступінь цзюйжень, був очільником Гуанчжоу. Сун Інсін шість разів брав участь у столичних іспитах в Пекіні на вищий вчений ступінь, але так і не став цзіньши), після чого зосередився на практичних питаннях.

Багато подорожував по країні для збору відомостей про сільське господарство, промисловість, економіку і політику. У 1635–1638 роках викладав у школі повіту Фен'ї (Цзянсі). У 1638 році його призначено судовим інтендантом округу Тінчжоу (Чантін) провінції Фуцзянь, де прослужив до 1640 року.

З 1641 року керував округом Бочжоу, сучасна провінція Аньхой. Після повалення маньчжурами династії Мін у 1644 році відійшов від справ і вдома вів життя відлюдника. Помер у 1666 році.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Економіка[ред. | ред. код]

Сун Інсін пропонував реформи для запобігання кризи у суспільстві. На його думку, багатство створюється продуктивними силами, і гроші не повинні бути його мірилом. Суспільство досягне благоденства при більшому виробництві товарів споживання. У деяких положеннях він збігався з ідеями Адама Сміта.

Природознавство[ред. | ред. код]

Сун Інсін пояснюв походження та існування всіх речей за допомогою теорії Великої порожнечі єдиної субстанції — пневми і структурують її в тілесні форми сил інь—ян і п'яти елементів (стихій). Він вказував на подібність між живим і неживим, виходячи з єдності складової їхньої пневми-ци. Близько підійшов до принципу збереження матерії. Займався вивченням акустики і зауважував, що поширення звуку відбувається за рахунок хвилеподібної вібрації повітряного середовища.

Астрономія[ред. | ред. код]

Сун Інсін писав про постійну природну мінливості небесних об'єктів і критикував традиційну теорію, за якою сонячні затемнення корелятивно пов'язані з людськими справами.

Тянь гун кай у[ред. | ред. код]

Вона являє собою прекрасно ілюстровану енциклопедію з трьох цзюанів і 18 глав (пянь). Вона включає 123 забезпечених пояснювальним текстом дереворізів і 33 розділів з детальним описом сільського господарства, ремесел і промислів: вирощування зерна, шовківництва, ткацтва, фарбування, видобутку солі, виробництва цукру, рослинної олії і вина, керамічного і порцелянового виробництва, обробки нефриту та металургії, виготовлення паперу і чорнила, видобутку вугілля, суднобудування і проч. Багато уваги приділено технічним досягненням, і фактичним даним про метали, солі, глини, вапняки, галуни та інші види виробничої сировини, а також усього, що пов'язане з розвідкою, гірництвом і методами переробки корисних копалин.

Твори[ред. | ред. код]

Написав понад десяток книг, з яких збереглися лише п'ять: «Е і» («Неофіційні обговорення»), «Лунь ці» («Судження про пневме-ці»), «Тань тянь» («Бесіди про небо»), «Си лянь ши» («Поема про задуми та жаль») і «Тянь гун кай у» («Розкриття природних речей, явлені небом», (інший переклад — «Використання дарів неба (природи)»). Перша створена у 1636 році, решта — у 1637 році. Втрачені такі твори, як фонологічний «Хуа інь гуй чжен» («Повернення до правильного зображенню звуків»), «Мей лі цзянь» («Пояснення великої користі»), «Чжи янь ши чжун» («Десять хитромудрих промов»).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Lu Lien-chê. Sung Ying-hsing // Eminent Chinese of the Ch'ing Period / Ed. By A.W. Hummel. Vol. 2. Washington, 1944, p. 690.
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.