Сун Цінлін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сун Цінлін
Soong Ching-ling.jpg
Прапор
в. о. Голови КНР
6 липня 1976 — 5 березня 1978
Попередник: Чжу Де
Наступник: Є Цзяньїн
 
Народження: 27 січня 1893(1893-01-27)[1][2][…]
Шанхай, Songjiangd, Q28411809?, Династія Цін
Смерть: 29 травня 1981(1981-05-29)[1][2][…] (88 років)
Пекін, КНР
Поховання: grave of Soong Ching-lingd
Країна: Династія Цін, Республіка Китай і КНР
Освіта: McTyeire Schoold і Wesleyan Colleged
Партія: Комуністична партія Китаю, Гоміндан і Revolutionary Committee of the Chinese Kuomintangd
Батько: Charlie Soongd
Мати: Ni Guizhend
Шлюб: Сунь Ятсен
Нагороди:
міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Сун Цінлін (спрощ.: 宋庆龄; кит. трад.: 宋慶齡; піньїнь: Sòng Qìnglíng; 27 січня 1893 — 29 травня 1981) — китайська політична й державна діячка, виконувала обов'язки голови Китайської Народної Республіки від 1975 до 1978 року. Також обіймала посади заступника голови КНР (1959—1975), голови Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників і голови Центрального народного уряду КНР.

Була однією з трьох сестер Сун, які відіграли значну роль в історії Китаю XX століття.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилась у родині китайсько-американського бізнесмена й методистського проповідника Чарлі Суна. Навчалась у школі для дівчат, створеній американськими місіонерами-методистами (McTyeire School for Girls). Продовжила здобувати освіту у США в жіночому коледжі Wesleyan College, також пов'язаному з методистською церквою.

Після повернення до Китаю 1913 року працювала секретарем у Сунь Ятсена. 1915 року, всупереч волі батьків, вийшла заміж за останнього, хоч він і був на 27 років старшим за неї. Весілля зіграли в Японії, де жив в еміграції Сунь Ятсен. У шлюбі вони були впродовж десяти років. Підтримувала політику союзу між Гомінданом і Компартією.

1926 року на II Всекитайському з'їзді Гоміндану була обрана членом ЦК і начальником сектору з роботи серед жінок. Після розколу між Гомінданом і КПК, що стався 1927 року, виїхала до СРСР. 1929 року була переобрана почесною головою Другої конференції Антиімперіалістичної ліги. 1931 року повернулась до Китаю. Деякий час займалась доброчинністю.

Виступала проти переслідування Чан Кайші. 1932 року заснувала Китайську лігу прав людини. Під час японсько-китайської війни 1939 року заснувала Лігу захисту Китаю.

1948 року її обрали почесною головою Революційного комітету Гоміндану — малої партії, що утворилась в результаті лівого відколу від Гоміндану. Після перемоги комуністів у громадянській війні жила в КНР. 1951 року заснувала щомісячний журнал для іноземної аудиторії «Китай на будівництві» (в подальшому «Китай сьогодні»). Запросила працювати в журнал Ізраеля Епштейна, який згодом став редактором журналу.

У 1959—1975 роках була заступницею голови КНР. Від 1954 року очолювала (потім стала почесною головою) Товариство китайсько-радянської дружби, була почесною головою Всекитайської федерації жінок. Незадовго до смерті вступила до лав КПК.

16 травня 1981 року, за 13 днів до смерті, була обрана почесною головою КНР.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]