Суфражизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Британські суфражистки на демонстрації, 1911

Суфражи́зм або рух за жіноче виборче право (англ. Women's suffrage movement; фр. виборче право)) — правозахисний рух за здобуття жінками виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному та економічному житті. Зародившись в Англії на зламі ХІХ—ХХ ст. і розповсюдившись в основному у Великій Британії та США, суфражизм ознаменував початок сучасної історії фемінізму, ставши його першою хвилею.

Здобутком суфражизму є юридичне забезпечення жінкам таких прав людини, як вибір влади, обрання на виборні посади, частина майнових прав (розпоряджатися власним прибутком і майном, здійснювати банківські операції), трудових прав (право на працю в ринковому секторі економіки), сімейних прав (право опіки над дітьми) та ряду інших прав. В частині країн дані права виборено в пізніші періоди, чи не надано досі.

Суфражистки активно використовували ненасильницькі методи громадянської непокори: приковували себе до воріт, сідали на рейки, влаштовували демонстрації та голодні страйки. Інколи допускали застосування радикальніших акцій, таких як зрив дебатів у Палаті представників і публічних зібрань та псування майна.

Історія руху[ред. | ред. код]

Після спроби Дж. С. Мілля клопотати про внесення положення про загальне виборче право у Другий Білль про реформу в 1867 році почали створюватися спільноти, що агітували за поширення виборчого права на жінок.

У 1903 році Емілія Панкгерст заснувала Громадську і політичну спілку жінок для організованого суфражистського руху.

Незабаром після війни (1918 рік) відбулося прийняття Закону про виборців, який надав право голосу жінкам віком від 30 років.

У 1925 році закон Великої Британії визнав право матерів на своїх дітей.

Історія урівнювання виборчих прав[ред. | ред. код]

Першими право голосу отримали 21-літні жінки Нової Зеландії в 1893 році і в Австралії — в 1902 році (тоді це були частини Британської імперії). Але в Новій Зеландії жінки не мали права висувати свої кандидатури на виборчі посади, а в Австралії виборчі права мали лише білі жінки. Першою країною світу, де всі повнолітні жінки отримали цілісне виборче право (обирати і бути обраними) стала Фінляндія, що знаходилася тоді у складі Російської імперії[1]. Вслід за цим право голосу отримали 18-літні освічені жінки низки європейських країн (в Норвегії — в 1913 році, в Данії та Ісландії — в 1915 році). В Грузії, Азербайджані, Польщі й Канаді (до 1919 року обмежене, з правом голосувати лише за найближчих родичів, що знаходяться на воєнній службі) право голосу жінки отримали в 1918 році. В 1919 році права голосувати і бути обраними добилися жінки Німеччини, Нідерландів, Швеції, Люксембургу і Бельгії (тільки для муніципальних виборів), в 1920 році — загальне виборче право введено в США, Чехословаччині, Австрії та Угорщині, в 1922 році — в Ірландії, в 1928 році— у Великій Британії, в 1931 році — в Іспанії, в 1932 році — в Бразилії, в 1934 році— на Кубі. У 1944 році право надали жінкам Франції і Болгарії, в 1945 році — Італії, в 1947 році— Пакистану, Індії, Китаю, в 1948 році— Румунії та Бельгії (на національному рівні), в 1952 році — Греції, в 1962 році — Монако, в 1971 році — Швейцарії, в 1974 році — Португалії, в 1984 році — Ліхтенштейну, в 2005 році — Кувейту, в 2006 році — ОАЕ, в 2008 році — Бутану, в 2011 році — Саудівській Аравії. На сьогодні участь у виборах заборонена жінкам тільки в місті-країні Ватикан.

Суфражизм і фемінізм[ред. | ред. код]

Суфаржизм передбачає відстоювання виборчих прав: політичну рівність з чоловіками та можливість обирати і бути обраними на різні посади. Можна вважати, що суфражизм є однією з течій фемінізму, адже остання відстоює гендерну рівність у всіх сферах діяльності.

Суфражизм у художніх творах[ред. | ред. код]

Серія книг про Мері Поппінс:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Эмансипация женщин // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1904. — Т. XLa. — С. 704—708.
  • О. Сорокопуд. Суфражизм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.702 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]