Сухий Павло Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Йосипович Сухий
біл. Павел Сухі
Павел Восіпавіч Сухі
1995. Stamp of Belarus 0114.jpg
Павло Сухий в часи навчання в Московському вищому технічному училищі
Народився 10 (22) липня 1895(1895-07-22)
Росія Глибоке, Глубоцька волость, Дісненський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Помер 15 вересня 1975(1975-09-15) (80 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство Росія Росія
СРСР СРСР
Національність білорус
Діяльність реактивна авіація, надзвукова авіація
Відомий авіаконструктор
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Московський державний технічний університет імені Баумана
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1957 Герой Соціалістичної Праці — 1965
Орден Леніна — 1945 Орден Леніна — 1957 Орден Леніна — 1975 Орден Жовтневої Революції
Орден Трудового Червоного Прапора — 1938 Орден Червоної Зірки  — 1933 Орден «Знак Пошани»  — 1936
Сталінська премія — 1943 Ленінська премія — 1968 Державна премія СРСР — 1975
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Бюст Павла Сухого в Гомелі

Павло Йосипович Сухий (біл. Павел Восіпавіч Сухі, * 10 (22) липня 1895(18950722), Глибоке — † 15 вересня 1975, Москва) — радянський авіаконструктор білоруського походження, один із засновників радянської реактивної та надзвукової авіації. Лауреат Сталінської премії (1943), Ленінської премії (1968)та Державної премії СРСР (1975), двічі Герой Соціалістичної Праці (1957, 1965), доктор технічних наук (1940).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 22 липня 1895 в м. Глибоке Дісненського повіту Віленської губернії (нині м. Глибоке Вітебської області, Білорусь) в родині вчителя народної школи. Закінчив Гомельську гімназію (зараз — Гомельський державний технічний університет імені П.Й. Сухого).

У 1914 вступив до Московського університету, після першого курсу переводиться в Московське вище технічне училище.

З 1916 Павло Сухий в армії, закінчує школу прапорщиків, бере участь у Першій світовій війні. У 1918–1920 роках працює вчителем математики в школі в місті Лунинець (нині Брестська область, Білорусь), залізничній школі в Гомелі. Після відновлення діяльності вищих навчальних закладів Росії продовжив навчання у Московському вищому технічному училищі (1920), яке закінчив у 1925.

З 1925 працював в Центральному аерагідрадинамічним інституті імені М. Жуковського (ЦАГІ) і на заводі № 156 (інженер-конструктор, начальник бригади, заступник головного конструктора). У цей період Сухим під загальним керівництвом Андрія Туполєва створені винищувачі І-4, І-14, рекордні літаки АНТ-25 (бойовий варіант ДБ-1) і АНТ-37біс «Батьківщина» (бойовий варіант ДБ-2).

Брав участь у конкурсній розробці літака «Іванов», що закінчилася створенням бойового багатоцільового літака Су-2, що застосовувався в перші роки німецько-радянської війни.

В 1937 назначається начальником КБ заводу. Працює над проектом дальнього бомбардувальника ДБ-2. Варіант цього літака отримав назву рос. "Родина" (українською «Батьківщина»), був пристосований для дальнього рекордного перельоту.

В 1939–1940 роках головний конструктор на заводі в Харкові. В 1940–1949 роках — головний конструктор КБ, яке базувалося на ряді заводів у Підмосков'ї і Москві, одночасно директор цих заводів. В 1942–1943 роках під його керівництвом створено броньований штурмовик Су-6. В 1949–1953 — знову заступник головного конструктора в КБ Туполєва. З 1953 — головний конструктор знову відтвореного свого КБ, з 1956 — генеральний конструктор.

У післявоєнні роки Сухий був у ряді перших радянських авіаконструкторів, які очолили роботи в області реактивної авіації, створивши кілька досвідчених реактивних винищувачів. Після відтворення КБ під його керівництвом розроблено ряд серійних бойових машин, в числі яких винищувач Су-7 зі швидкістю польоту, удвічі перевищила швидкість звуку, винищувачі-перехоплювачі Су-9, Су-11, Су-15, винищувачі-бомбардувальники Су-7Б з лижним і колісно-лижним шасі для базування на ґрунтових аеродромах і Су-17 із змінною в польоті стрілкою крила, фронтовий бомбардувальник Су-24, штурмовик Су-25, винищувач Су-27 та інші літаки. Були також розроблені ряд не реалізованих проектів, наприклад Су-13. Під керівництвом П. О. Сухого розроблено понад 50 конструкцій літаків.

У листопаді 1949 приймається рішення про розформування КБ та заводу, яким керує П. О. Сухий. П. О. Сухий переводиться на роботу в КБ Туполева заступником головного конструктора. Він керує літальними випробуванням бомбардувальника Ту-14.

У 1958–1974 роках депутат Верховної Ради СРСР.

1968. Липень. П. О. Сухому присвоєна Ленінська премія.

Помер 15 вересня 1975 у Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • В 1977 в Гомелі було відкрито пам'ятник П. Й. Сухого.
  • В 1985 в школі № 1 міста Глибоке створено музей П. Й. Сухого.
  • В 1987 ім'ям П. Й. Сухого названа одна з вулиць Вітебська.
  • В 1995 його ім'я присвоєно Гомельському державному технічному університету.
  • В 1995 на честь сторіччя Павла Сухого пошта Білорусі видала поштову марку з його зображенням.
  • У 2004 ім'ям П. Й. Сухого названа вулиця в Москві.
  • У 2012 його ім'я присвоєно СШ № 1 міста Глибоке.

Джерела[ред.ред. код]

  • А. Н. Пономарев Павел Осипович Сухой // Советские авицационные конструктры. — Москва : Воениздат, 1980. — С. 121—128. — 100000 прим.

Посилання[ред.ред. код]