Суховоля (Бродівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Суховоля
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Бродівський
Рада/громада Суховільська сільська рада
Код КОАТУУ 4620387001
Основні дані
Засноване 1852
Населення 1192
Площа 4,126 км²
Густота населення 288,9 осіб/км²
Поштовий індекс 80652[1]
Телефонний код +380 3266
Географічні дані
Географічні координати 50°00′33″ пн. ш. 25°14′59″ сх. д. / 50.00917° пн. ш. 25.24972° сх. д. / 50.00917; 25.24972Координати: 50°00′33″ пн. ш. 25°14′59″ сх. д. / 50.00917° пн. ш. 25.24972° сх. д. / 50.00917; 25.24972
Середня висота
над рівнем моря
246 м
Водойми Суховілка
Відстань до
обласного центру
106 км
Відстань до
районного центру
9 км
Найближча залізнична станція Броди
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 80652, Львівська обл., Бродівський р-н, с. Суховоля, тел. 3-67-12 [2]
Сільський голова Добрянська Тетяна Йосипівна
Карта
Суховоля. Карта розташування: Україна
Суховоля
Суховоля
Суховоля. Карта розташування: Львівська область
Суховоля
Суховоля

Сухово́ля — село в Україні, у Бродівському районі Львівської області, обабіч автошляху Червоноград — Броди — Тернопіль. Відстань до обласного центру становить 106 км, що проходить автошляхом обласного значення; до райцентру становить 9 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Броди становить 10 км.

Село є центром Суховільської сільської ради, якій підпорядковано села Бучина, Салашка.[3] Населення становить 1192 особи.

Географія[ред. | ред. код]

Суховоля розташована в південно-східній частині Бродівського району. На півдні межує з околицями сіл Гаї Старобрідські та Гаї-Дітковецькі, на сході — з с. Бучина, на південному сході — з с. Накваша, на півдні — з с. Черниця, на заході — з с. Боратин та Салашка.

Водойми[ред. | ред. код]

Село розташоване на берегах річки Суховілки (басейн річки Стир).

Флора, фауна[ред. | ред. код]

Природна рослинність околиць с. Суховоля збереглася дуже мало, здебільшого на горбах і в заплаві р. Суховілки. Рослинність зазнала помітного впливу людини. Найпоширеніша лісова рослинність. Біля Суховолі збереглося декілька лісових масивів Запуст, Забуда, Черницький ліс. Раніше ліси тут були більш поширені. Про це навіть свідчать назви Соснина, Бучина, Березина. Найбільш поширені дубові, дубовобукові і ялинові ліси. Крім дубів, буків і ялини в нас ростуть граби, сосни, берези, вільхи і інші. В лісах багато кущів (ліщина, малина, горобина, шипшина та ін.), грибів (білі гриби, маслюки, підпеньки, лисички, сироїжки і інші) серед траволистих ландшафтів панівне місце належить лукам. В Суховолі поширені заплавні луки в долині річки Суховілки. Луки представлені злаковими рослинами (костриця, стоколос, тимофіївка, тонконіг, конюшина, подорожник та ін.).

Тваринний світ різноманітний. З птахів поширені дятел, дрізд, лелеки. Біля осель гніздяться ворони, сороки, граки, сови, зозулі, ластівки, горобці, синиці, жайворонки. Серед ссавців найбільш поширені землерийки, кроти, білки, зайці. Серед інших ссавців є лисиці, козулі, дикі свині, вовки. Повсюди є миші, полівки, щурі. Серед земноводних і плазунів поширені ропухи, різні види жаб, трапляється ящірка прудка.

Заповідники, заказники[ред. | ред. код]

Ботанічний заказник місцевого значення «Макітра»[4], розташований в межах Бродівського району між селами Суховоля і Бучина. Заказник був створений у 1931 р. та входить до складу Національного природного парку «Північне Поділля».

Урочища[ред. | ред. код]

Біля, Долина, Дробилка, Кар'єр, Каськові рови, Лисі ями, Мазайки.[5]

Історія[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка про село Суховоля датується 1511 р..

За легендою, першими поселенцями були кріпаки, які втікали в ліси від своїх панів. Вони дали назву поселенню Суховоля, тому що річка, яка текла через цю територію, пересихала. Люди були вільними, але не було води. Тому поселення назвали Суха Воля, з часом назва трансформувалася в Суховоля. Завдяки своєму розташуванню, на межі Малого Полісся та Подільської височини тут проходила одна з важливих міжетнічних контактних зон. Досліджувальний район став своєрідною зоною стику носіїв різних археологічних культур, територією, де під впливом взаємоконтактів різноетнічної людності формувалися характерні риси матеріальної та духовної культури місцевого населення. Археологічні роботи проводилися і в нашому селі. В географічному відношенні — це територія верхів`я річки Суховілки. В процесі досліджень було виявлено декілька поселень висоцької культури, розкопано ряд житлових та господарських об’єктів цього періоду, зібрано велику колекцію кераміки, знарядь праці тощо. Також було відкрито старожитності інших періодів, зокрема поселення вельбарської і Черняхівська культура культур (перша половина I тис. н.е.), луки–райковецької культури (VIII — X ст. н.е.) та Київської Русі (XI — XIII ст. н.е.).

Поселення Висоцької культури було знайдено на північно–східному боці невеликого пагорба — лівого берега річки Суховілки. Однак з огляду на невеликі розміри пам’ятки, а також тонкий культурний шар, припускається, що це був невеликий хутірець. Найпоширенішим типом житла була напівземлянка з вогнищами на самій долівці та однією або кількома господарськими ямами, таке поселення було знайдено в урочищі Лисі ями. Господарські ями були невеликих розмірів або круглої форми, також ями могли знаходитися безпосередньо біля житла. До іншого типу господарських споруд відносили наземні будівлі типу комор та загонів худоби, таке поселення було розташоване на правому березі річки Суховілки.

Для характеристики матеріальної культури Висоцьких племен Вороняцького горбогір’я важливою є кераміка. Вона більшості виготовлена ліпним способом із глини з домішками шамоту, піску, іноді жорстви. Це різної величини горщики, корчаги та миски великих розмірів. Найбільшу кількість кераміки було виявлено у Лисих ямах. Проте столова кераміка нечисленна. Важливе значення для характеристики матеріальної культури Висоцького населення Вороняцького горбогір’я мають знаряддя праці. Поширеними знахідками поселень Висоцької культури є вироби з кістки. Оригінальною знахідкою Висоцької культури є знахідка фрагмента скляної намистини, що є досить рідкісною знахідкою. Таким чином територія Вороняцького кряжу є важливим джерелом наукової інформації.

Раніше територія села була лісистою, про що свідчать назви Березина, Соснина, Бучина, Лісок та інші. На так званій «березині» господарі мали великі сади, що приносили великі прибутки.

1745 р. під патронатом власника Бродівського ключа, київського воєводи, краківського каштеляна, великого коронного гетьмана Юзефа Потоцького у Суховолі був споруджений храм Різдва Пресвятої Богородиці.

У 1880 р. сільській гміні належало 196 будинків, де мешкало 1317 осіб, а також 8 будинків на присілку, де мешкало 33 особи. Щодо розподілу за віросповіданням — 1099 греко-католиків, 207 римо-католиків та 44 юдеї, а за національною ознакою — 1288 русинів (українців), 24 поляки та 36 німців. Римо-католицька парафія знаходилася у Бродах, греко-католицька парафія — в селі при церкві Різдва Пресвятої Богородиці та належала до Бродівського деканату.

На початку XX ст. в селі була збудована нова дерев’яна церква. Після першої світової війни, ще за панської Польщі, багато поляків оселилися в Суховолі та й околицях, особливо на Заліссі. На Паньківчанах, наприкінці 1920-х- початку 1930-х рр., було збудовано костел. В селі була своя п’ятирічна школа, цегельня та молочарня. Також вселі була одна хата–читальня. Своєї медичної служби село не мало, тому до села приїжджали приватні лікарі з Бродів. Послуги лікарів надто дорого коштували хворому і тому в селі дитяча смертність була великою.

У серпні 1920 р. в Суховолю увійшли підрозділи Першої кінної армії. В селі було організовано тимчасовий надзвичайний орган Радянської влади — сільський ревком, представники якого були зосереджені на перерозподілі землі, проте землю вже встигли поділити, коли село було зайняте польськими військами.

Від 1920 р. й до вересня 1939 р. в селі був великий фільварок, власниками якого були поляки Бараз та Погорілець. У їхній власності були найкращі землі та ліс.

У 1930-х рр. стараннями брідського осередку «Просвіти» в селі відкрився дитячий садок. Першої керівничкою дитячої установи була сестра Галини Столяр — Лідія Лугова[6]

Після «золотого вересня» 1939 р. всіх поляків було виселено з Суховолі та околиць до Польщі. Тоді ж в селі для охорони майна та громадського порядку було організовано підрозділи народної міліції. Пізніше була створена Суховільська сільська рада, головою якої став Гуляйгродський В. О.. Виконком сільської ради був підпорядкований власному комітету.

У березні 1941 р. в селі було організовано колгосп «Комуніст», до якого було залучено 150 сімей.

Почалася німецько-радянська війна, на п'ятий день якої, 27 червня 1941 р. в село вступили німецькі окупаційні війська. В перші дні їх перебування в Каськових ровах та за Запустом (лісом) було розстріляно декілька єврейських сімей. Під час фашистської окупації на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 20 місцевих мешканців.

Навіть у ті трагічні часи окупації в селі не припинялося культурне життя, діяли драматичні гуртки, ставили вистави, концерти. Проте в січні 1944 р. гестапо заарештувало найактивніших сільських активістів — членів «Просвіти» Павлишина І., Булишина І., Купчинського І., Пасічника П., що назад, до села, так і не повернулися.

23 березня 1944 р. в село вступили підрозділи радянської армії. Найзапекліші бої велися на околиці Суховолі біля Мазайки та Лисих ям та тривали до середини липня. З другим приходом Совітів, 211 чоловіків було мобілізовано до Радянської армії, які пізніше брали участь у визволенні Прибалтики, Прусії, Польщі, Чехословаччини. Багато з них не повернулися до рідної домівки, 42 сім’ям прийшли похоронки.

Більше ніж 40 суховільців у 1940-1950-х рр. брали участь у підпільній та партизанській боротьбі проти радянського режиму. Серед них були й офіцери Української Повстанської Армії, зокрема, Федір Юрчук–«Горліс», а Стефанія Гутник-«Береза» до 1946 р. була станичним керівником жіночої мережі ОУН. Близько 30 осіб загинуло. В повоєнні роки багато учасників національно-визвольних змагань було заарештовано, а їхні сім’ї вивезено до таборів в Сибіру та Казахстані.

Важким було повоєнне життя. Село було понівечене бомбами і снарядами, зрите траншеями та окопами. Більше тридцяти будинків спалено або поруйновано.

У 1948 р. в селі створено перший фельдшерсько-акушерський пункт, що містився у звичайній селянській хаті, а 1960 р. медпункт «переїхав» до новозбудованого приміщення.

У 1949 р. відновлено колгосп «Комуніст».[7]. У селян забрали коней, посівний матеріал, інвентар. На хуторі Соснина було організовано тракторну бригаду Підкамінської МТС, у якої було два трактори (КДП, ДТ45), два комбайни, сівалки. У 1956 р. колгосп очолив Мамалигін, у 1958 р. на цьому відповідальному посту змінив Зінченко І. К., у 1959 р. головою колгоспу обрано Костюкова І. Д., а за чотири роки, у 1963 р. його змінив Деркач О. Г., який багато зробив для села. За його головування були споруджені будинок культури, цегельний завод, дорогу з твердим покритям. У 1971 р. укрупнення (об’єднання) колгоспів та новостворений колгосп «Прогрес» очолив Щербина В. В.. У 1988 р., постановою Ради Міністрів УРСР, колгосп «Прогрес» увійшов до складу агропромислового комбінату «Броди» [8]. У часи незалежної України колгосп було реорганізовано та на його базі створено ТзОВ «Прогрес», яке очолив Пастущак І. К.

Вже за незалежної України, у 1993—2003 рр., на пожертви пастви парафії села споруджена нова греко-католицька церква і 3 листопада 2003 р. освячена во ім'я святого Миколая.[9]

День села святкується 16 липня.[10]

Освіта[ред. | ред. код]

У селі працює одна школа — Суховільська загальноосвітня школа I-III ступенів акредитації, де на даний час працює 28 вчителів та навчається 161 учень. В селі також працює Суховільський дошкільний навчальний заклад, яким керує Чиж М. В.[11].

Шкільна освіта[ред. | ред. код]

Ще за часів Австро-Угорщини у Суховолі була хата-читальня, де селяни та їх діти мали можливість ознайомитися з українськими книжками, почерпнути деякі необхідні знання.

За панської Польщі, від 1865 р. в селі існувала школа з руською (українською) мовою викладання, але з часом того старого приміщення стало замало (через наплив учнів, асиміляції русинського населення), тому було вирішено виділити ще одне приміщення. З першого по п’ятий клас дітей вчило подружжя Тучанська і Ліндер. Всі предмети викладалися польською мовою, лише один раз на тиждень проводились уроки руської (української) мови.

У 1940 р. в селі було відкрито семирічну школу, діти селян одержали можливість навчатися рідною мовою. Директором школи тоді був Беззубенко О. Н. В школі працювало 8 вчителів, направлених зі східних областей України. Перший клас вчила вчителька Поліна Кочера.

Навчання було перерване з початком війни 1941 р. і вже після визволення села у 1944 р. відновилися заняття в 1–4 класах. Директором школи у той нелегкий час був Курдидик В. В., який працював на цій посаді до зими 1946 р..

У 1946 р. в село приїхала група випускників Уманського учительського інституту. Це були вчителька історії Супрун В. І., вчитель російської мови Чемерис Л. Г., вчитель початкових класів Ніколаєнко Н. В., вчителі Квач О. М., Кисіль Л. А..

У післявоєнні роки в організації навчального процесу були великі труднощі — не вистачало парт, не було підручників, зошитів, чорнила, наочності, палива. Проте поступово навчання налагоджувалося. Взимку 1946 р. з лав армії демобілізувався капітан Колесник М. О., який був призначений директором школи і працював на цій посаді до вересня 1948 р..

У 1948 р. директором школи призначили Погорецьку Г. Д. і в цей же час (у серпні 1948 р.) з Бродівського педагогічного училища у школу були направлені вчителька математики Грицайків О.С. і вчителька початкових класів Баран І. А.. За два роки директором школи призначають Квач О. М.. У 1951 р. Суховільську семирічну школу закінчило 18 учнів, у 1952 р. — 20 учнів, у 1953 р. — 23 учні.

Навчання проводилося в трьох різних приміщеннях. Тому директор школи і вчителі добивалися будівництва нової школи. В серпні 1953 р. спорудження нової школи було завершене, а День знань 1953 р. учні зустріли вже в новому приміщенні. Того ж 1953 р. в селі було відкрито середню школу.

Першим директором Суховільської середньої школи була Квач О. М., а в жовтні 1953 р. її на цій посаді змінила Приймак Л. М.. У 1963-1970 рр. керівництво школою було довірено Яремчуку С. О., 1970–1979 рр. — Павлюк З. М., 1979-1995 рр. — Домашівець Н. В., а від 2005 р. посаду директора школи займає Романич М. В.. За натхненну працю директору школи Домашівець Н. В. було присвоєно звання «Відмінник народної освіти».

У 1994 р. школа відзначила свій ювілей — 40-річчя першого випуску. За 52 роки існування Суховільська середня школа випустила 2000 учнів. Приблизно 250 випускників школи здобули вищу освіту. Так, Чижу Євгену Івановичу присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук[12], а Лящуку Богдану Федоровичу — науковий ступінь кандидата географічних наук.[13]

За останніх 10 років для учнів суховільської школи відкрилися двері новозбудованого спортзалу та переообладнаного комп’ютерного класу.

У школі діють хоровий, танцювальний та драматичний гуртки. З приходом до школи у 1958 р. Булишина Євгена Броніславовича особливо активізувалася робота драматичного гуртка. Його учасниками було поставлено за весь цей час понад 100 вистав. Нині у школі працює драматичний гурток «Світочі твої, Україно», керує ним Бліщ С. Я.. Костецька І. С. тривалий час була керівником танцювального гуртка. Пізніше його керівником були Ольхова В. І., Кулинець В. О.. Хоровим гуртком керував Проказюк Я. П., Бутирська К. Т., Батенчук М. М., Капуста П. М., Добрянський В. М..

У 1959 р. при Суховільській школі було створено духовий оркестр, тематика виступів якого була дуже різноманітною. Традиції, закладені із початків створення оркестру, збереглися і до наших днів.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Починаючи від 1990-х рр. на території села швидкими темпами почав розвиватися бізнес. Сьогодні більшість мешканців Суховолі займаються підприємницькою діяльністю в селі та поза його межами.

Найбільшими підприємницькими структурами в Суховолі є виробник будівельних матеріалів ТзОВ «Мільйонер»; сільськогосподарські підприємства — ФГ «КК-Агро», СФГ «Черницький лан», ПП «Агрофірма "Янтар"»; підприємства або особи, що займаються роздрiбною торгiвлею споживчої кооперацiї — Кооперативне роздрібно-торговельне підприємство «Товтри», Госпрозрахункове торгове підприємство «Суховілка» Бродівської райспоживспілки, а тако надають інформативні послуги — ТзОВ «Ікс плюс».

В Суховолі діє лікарська амбулаторія та сільська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини.

Через Суховолю курсують рейсові автобуси до Підкаменя.

Церковне життя[ред. | ред. код]

Перша згадка про церкву у Суховолі датується 1745 р., хоча зі спогадів старожилів села, відомо, що на північному виході з храму, було вмонтовано фрагмент старішої каплиці (церкви). Тоді, 1745 р., під патронатом власника Бродівського ключа, великого коронного гетьмана Юзефа Потоцького в селі був споруджений однокупольний дерев'яний храм Різдва Пресвятої Богородиці. Парохом було призначено о. Онексимена. Тоді ж було створено й приходство, землі якого знаходилися поблизу цвинтару і з часом отримали назву Патини. На той час Суховільська парафія належала Луцькій унійній єпархії.

Після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. покращилося життя русинів: селян, міщан, духовенства. Змінилося й ставлення держави до уніатів, урівняно права та привілеї уніатського та католицького духовенства. До 1782 р. парафії сіл Станіславчик, Берлин, Язлівчик, Дітківці, Старі Броди, Малі Фільварки, Великі Фільварки, Гаї Старобрідські, Суховоля, Накваша та Підкамінь належали до Лешнівського намісництва, у 1782-1843 рр. Гаї Брідські, Суховоля та Накваша — Підкамінського намісництва, а від 1843 р. Гаї Брідські та Суховоля — Брідського намісництва[14].

На той час в храмі щонайменше три рази робився ремонт, зокрема, була замінена очеретяна покрівля на ґонтову. Від 1835 р. храм перебував під патронатом тодішнього власника Бродівського ключа Яна Казимира Молодецького, а парохом був о. Петро Якимович. 1872 р. парохом став о. Степанчин, за якого відбувся ще один ремонт покрівлі храму, тоді старі ґонти були замінені на водостійкі, просякнуті й переварені у спеціальних сумішах дерев'яні пластини — так звані «чешки».

1885 р. цісар Франц Йосиф І видав указ про шкільництво, за яким дякам наказувалося проводити навчання сільських дітей основам граматики та лічби, а парохам — викладати «Закон Божий» у школах. Тоді, як у Суховолі, так й у інших селах Галичини коштом громади почали будувати парафіяльні школи.

У 1886—1887 рр. на лівому березі Суховілки почався формуватися центр села і тому приходство було перенесено туди з правого берегу річки, ближче до новозбудованої парафіяльної школи. Будівля школи споруджена наприкінці ХІХ ст. була розібрана у 1960-х рр..

Основним видом діяльності греко-католицького духовенства наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. стала боротьба проти пияцтва у сільському середовищі. Створювалися товариства тверезості, а для більш дієвого впливу особливо залежні давали присягу на Євангелії, що більше не будуть вживати оковиту. Прийняті заходи давали свої результати. Іншою проблемою було поширення ідей русофільства. У Суховолі трапилася ситуація, коли парохом місцевої церкви став русофіл о. Мирон Лонкевич і щоби виправити ситуацію, на парафію було призначено молодого священика о. Михайла Олексишина.

З приходом на парафію о. Михайло заснував відділення райфайзенки або як їх називали в Галичині — позичкову «касу Стефчика», де парафіяни під невисокий відсоток могли позичати гроші. Згодом о. Михайло став ініціатором будівництва приміщення нової плебанії. Нова плебанія споруджувалася на краю пагорбу, а згодом до неї долучили й частину громадської долини і відтоді цю частину села почали називати Ксьондзова долина. Основні будівельні та оздоблювальні роботи у 1905—1909 рр. були виконані бродівськими майстрами. На той час плебанія була першим цегляним будинком у селі. Приміщення старої дерев'яної плебанії було передане громаді Суховолі і використовувалося як сільська управа, а на початку першої світової війни згоріло.

У 1920-х рр. о. Михайло придбав велику простору хату, де вже по смерті своєї дружини, у 1928 р. відкрив читальню «Просвіти», а 1929 р. нестало й самого пароха. Від 1933 р. парохом місцевої церкви став о. Теодор Столяр[15]

Греко-католицька громада Суховолі була у підпіллі від 1946 р.. Старші люди розповідають, що збиралися на молитву в неділі і свята в помешканні родини Ярослава Крука, бо храм в час війни був зруйнований. Священик о. Столяр переховувався від переслідувань радянської влади, а богослужіння проводив настоятель храму села Черниця. У 1946 р. представники партійного керівництва району повідомили, що дозволить відбудувати та відкрити церкву в приміщенні плебанії, але за умови, що громада села добровільно перейде на православ'я. Саме тому церква Різдва Пресвятої Богородиці стала православною. Від 1981 р. на парафії служив о. Богдан Рибак. 18 січня 1992 р. після Служби Божої о. Богдан мав проповідь про те, що з давніх-давен церква у с. Суховоля була греко-католицька, і зараз час усією громадою відновити прадідівську віру. Всі парафіяни погодилися з такою думкою священика і від того часу в Суховільському храмі не було ні конфліктів, ні суперечок. Громада повернулася до віри батьків.

У 1993 р. церковна громада Суховолі вирішила будувати нову церкву і 23 травня того ж року було освячено камінь на місці будівництва майбутнього храму. Громада доклала багато зусиль, було зібрано чимало коштів, пожертв і 3 листопада 2003 р. з ласки Божої і благословення Правлячого Архиєрея Сокальсько-Жовківського кир Михаїла Колтуна храм святого Миколая був освячений. Парафія храму належить до Підкамінського деканату.[16] Сокальсько-Жовкіської єпархії Української Греко-Католицької церкви

5 серпня 2018 р. відбулося посвячення Хресної дороги.

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Лящук Богдан Федорович — доктор географічних наук
  • Рип’янський Василь Григорович — к.т.н.,
  • Романич Василь (1949-2014) — вчитель, краєзнавець, автор ряду краєзнавчих статей.
  • Галина Столяр — діячка ОУН, учасниця Процесу 59-ти.
  • Чиж Євген Іванович — к.т.н.,

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Бродівський район
  2. Львівська область: представницькі органи влади та органи місцевого самоврядування
  3. Адміністративний поділ
  4. Ботанічний заказник «Макітра», Суховоля
  5. Онищук Я. Археологічні пам'ятки Бродівського району Львівської області. За матеріалами Бродівського історико-краєзнавчого музею
  6. Броди і Брідщина... — С. 422-424.
  7. ІМСУ... — C. 170.
  8. Про створення агропромислових комбінатів «Броди», «Карпати», «Прикарпаття», «Сокаль» та агропромислового об'єднання «Буг»
  9. Релігійна громада УГКЦ святого Миколая
  10. У Суховолі відзначили День села (ТРК «Броди»)
  11. Суховолянський ДНЗ
  12. Суховільська школа
  13. «Сторожова» семантика в топонімії українських Карпат і Передкарпаття
  14. Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 3. (Матеріали четвертої краєзнавчої конференції присвяченої Дню пам’яток історії та культури) / Стрільчук В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2010. — С. 103-105. — 100 прим. — ISBN 966-7544-29-3.
  15. Броди і Брідщина... — С. 447—448.
  16. Підкамінський деканат

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Львівська область / Тронько П. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 170.
  • Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник / Чумак Я. — Торонто, Онтаріо : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1988. — 671 с.
  • Schematismus Universi Venerabilis archidioeceseos metropolitanae graeco catholicae Leopoliensis pro anni domini 1832. — Leopoli : Impressum in typographia Petri Piller, 1832. — 410 с. (лат.), (пол.)
  • Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1910. — Львовъ-Жовква : Накладомъ Архіепархіяльного Клира. Печатня оо. Василіянъ, 1910. — 500 с. (рос.)
  • Бродівщина — край на межі Галичини й Волині // матеріали третьої краєзнавчої конференції, присвяченої 925-й річниці першої писемної згадки про Броди та 425-й річниці надання Бродам магдебурзького права / Стрільчук В., Корчак А., Ковальчук Г., Ханакова Н., Ульянов В. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2009. — 200 с.
  • Чобіт Д. Броди та його округа княжих часів Русі-України X—XV ст. (Воєнно-історичне дослідження). — Броди : Просвіта, 2008. — 236 с.

Посилання[ред. | ред. код]