Сухорабівка
| село Сухорабівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Полтавський район |
| Громада | Решетилівська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA53080390680023716 |
| Облікова картка | Сухорабівка |
| Основні дані | |
| Населення | 996 |
| Поштовий індекс | 38432 |
| Телефонний код | +380 5363 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°29′20″ пн. ш. 33°50′00″ сх. д. / 49.48889° пн. ш. 33.83333° сх. д.Координати: 49°29′20″ пн. ш. 33°50′00″ сх. д. / 49.48889° пн. ш. 33.83333° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
76 м |
| Водойми | р. Псел |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 38432, с. Сухорабівка, вул. Центральна, 4 |
| Карта | |
  Сухорабівка | |
 Сухорабівка | |
| Мапа | |
| |
Сухора́бівка — село в Україні, у Решетилівській міській громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 996 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Сухорабівська сільська рада.
Забудова Сухорабівки є специфічною, оскільки вулиці села по колу оточують лісовий масив.
Географія[ред. | ред. код]
Село Сухорабівка знаходиться на лівому березі річки Псел на якій знаходиться Сухорабівська гідроелектростанція (мала ГЕС). Вище за течією на відстані 4 км розташоване село Каленики, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Березняки. Місцевість навколо села частково заболочена.
Історія[ред. | ред. код]
Село Сухорабівка вперше згадується в «Переписних книгах 1666 року».
Перші писемні згадки про Свято-Вознесенську церкву та школу у Сухорабівці Остап’євської сотні Миргородського полку датуються 1723 роком (згідно «Компуту і ревізії Миргородського полку 1723 року»). Читаємо на 311 аркуші «Компуту...»: «…Село Сухорабовці ратушное Отец Іван Семеновичь Презвитер Свто Вознесенский Школа в ней дяк Ігнать Побежный Паламарь Іван Фесенко Шпиталя неть…».
У 1782 році Сухорабівка (після ліквідації Остап'євської сотні) увійшла до складу Голтвянського повіту Київського намісництва.
За даними на 1859 рік у козацькому селі Хорольського повіту Полтавської губернії мешкало 1302 особи (598 чоловічої статі та 704 — жіночої), налічувалось 173 дворових господарства, існували православна церква та завод, відбувався щорічний ярмарок[1].
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Калениківської волості мешкало 1792 особи, налічувалось 285 дворових господарств, існували православна церква, школа, 2 лавки, 2 водяних і 7 вітряних млинів, відбувалось 2 ярмарки на рік: 2 лютого та на свято Вознесіння[2].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1960 осіб (947 чоловічої статі та 1013 — жіночої), з яких 1927 — православної віри[3].
Економіка[ред. | ред. код]
- Санаторій «Світанок» (діти 5-16 років).
- «Сухорабівське», ПП.
- «Нібулон», ТОВ.
- Сухорабівська ГЕС
- Аграрник LTD ТОВ
Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]
- Школа.
- Амбулаторія.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Бабенко Костянтин Степанович (1922—2011) — радянський військовик, учасник Другої світової війни, генерал-лейтенант артилерії.
- Трипільський Андрій Володимирович — літературознавець і мистецтвознавець.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Сухорабівка [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 4386)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-177. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
| ||||||||||||||
| |||||||||||
| ||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
