Сухоруков Віктор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сухоруков Віктор Іванович
В. І. Сухоруков на прес-конференції в Алма-Аті, 13 жовтня 2011
В. І. Сухоруков на прес-конференції в Алма-Аті, 13 жовтня 2011
Народився 10 листопада 1951(1951-11-10) (70 років)
м. Орєхово-Зуєво
Московська область
СРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність актор
Alma mater Російський університет театрального мистецтва
Роки діяльності з 1973 — тепер. час
IMDb ID 0837744
Нагороди та премії
Орден Пошани (Російська Федерація) Орден Дружби (Російська Федерація)
Народний артист Російської Федерації Заслужений артист Росії

CMNS: Сухоруков Віктор Іванович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Сухоруков Віктор Іванович  (нар. 10 листопада 1951, м. Орєхово-Зуєво Московська область) — радянський і російський актор театру і кіно. Заслужений артист Росії (2002). Народний артист Російської Федерації (2008). Кавалер ордена Дружби (2011). Лауреат багатьох кінофестивалів та кінопремій.

Біографія[ред. | ред. код]

В 1978 році закінчив Державний інститут театрального мистецтва (курс В. П. Остальського, педагог Л. Князєва) в Москві.

Театральна діяльність[ред. | ред. код]

Працює у різних театрах, а також в антрепризі[1]:

Ролі в кіно[ред. | ред. код]

У кіно почав зніматися з 1973 року, переважно в епізодичних ролях. Зустріч з режисером Олексієм Балабановим виявилася доленосною для актора. Ролі в фільмах «Щасливі дні» (1991, Він), «Замок» (1994, екранізація однойменного роману Франца Кафки; Помічник Землеміра), «Про виродків і людей» (1998, Віктор Іванович), а також роль Віктора Багрова в культових фільмах «Брат» (1997) і «Брат 2» (2000), принесли Сухорукову успіх, популярність і нові цікаві пропозиції. Всі ці картини Балабанова були представлені на міжнародних фестивалях і отримали кінопремії.

Всього в кіно і телесеріалах зіграно більше вісімдесяти ролей, у тому числі в картинах: «Магія чорна і біла» (1983, Кухтин, батько Сєви), «Бакенбарди» (1990, Віктор), «Комедія суворого режиму» (1992, зек Григорій Зуєв), в українському фільмі «Кульгаві увійдуть першими» (1992), «Всі мої Леніни» (1997), «Далекобійники» (2001, бухгалтер), «Оповідь про Федота-Стрільця» (2001, Точогонеможебути), «Антикілер» (2002, «Амбал»), «Гравці» (2002, фільм-спектакль), «Золотий вік» (2003, Граф Петро Олексійович Пален), «Шиза» (2004, доктор), «Богиня: як я полюбила» (2004, Віктор Іліазаровіч), «Нічний продавець» (2005, денний продавець), «Піжмурки» (2005, старший лейтенант міліції Степан Воронов («Лягавий»), «Не хлібом єдиним» (2005, Дроздов), «Острів» (2006, отець Філарет, настоятель монастиря), «Агітбригада „Бий ворога!“» (2007, Никанор Васильович Калінкін, контужений солдат), «Без вини винуваті» (2008, Шмага), «Синок» (2009, Ігор Павлович Смирнов), «Вівсянки» (2010, Веса Сергєєв), «... у стилі Jazz» (2010, режисер), «Гамлет. XXI століття» (2010, Озрік), «Донька якудзи» (2010, вчитель), «Фурцева» (2011, Микита Сергійович Хрущов), «Царство батька і сина» (2011, телеверсія вистави театру ім. Моссовета, цар Федір), «Weekend» (2012, слідчий), «Спокута» (2012, Франя), «22 хвилини…» (2014), «Орлеан» (2015, екзекутор) та ін.

Роль Павла I в фільмі Віталія Мельникова «Бідний, бідний Павло» (2003, за п'єсою Д. Мережковського «Павло I») стала для актора зоряною — принесла великий глядацький успіх і Премії ряду кінофестивалів в номінації За найкращу чоловічу роль.

Яскравий характерний, ексцентричний і комедійний актор.

Працює на озвучуванні анімаційних фільмів («Мона Ліза, що спускається сходами» (1992), «Про барана і козла» (2004, козел), «Про Федота-стрільця, удалого молодця» (2008, цар), «Іван Царевич та Сірий Вовк» (2011, Перший міністр) тощо).

Озвучив «голос» поета Мандельштама (закадровий текст) в російському документально-ігровому фільмі режисера Романа Ліберова «Збережи мою мову назавжди»/(рос.) «Сохрани мою речь навсегда» (пам'яті поета Осипа Мандельштама, 2015).

Пише вірші.

Фестивалі та премії[ред. | ред. код]

  • 1992:
    • КФ російських фільмів в Онфлері — Приз за найкращу чоловічу роль (1992 «Комедія суворого режиму»)
    • КФ «Сузір'я» — Приз за найкращу чоловічу роль другого плану (1992 «Комедія суворого режиму»)
  • 1994: КФ «Сузір'я» — Приз за найкращу чоловічу роль другого плану (1994 «Замок»)
  • 1998:
    • Премія міністерства культури Естонії (1997 «Всі мої Леніни»)
    • МКФ «Балтійська перлина» в РизіЮрмалі — Спеціальний приз за виконання головної ролі (1997 «Всі мої Леніни»)
  • 2002: КФ «Сузір'я» — Приз за найкращу чоловічу роль другого плану (2002 «Антикілер»)
  • 2003:
    • Премія «Ніка» — Приз за найкращу чоловічу роль (2003 «Бідний, бідний Павло»)
    • Премія «Золотий Овен» За найкращу чоловічу роль (2003 «Бідний, бідний Павло»)
    • МКФ «Листопад» у Мінську — Приз за найкращу чоловічу роль (2003 «Бідний, бідний Павло»)
  • 2004:
    • РКФ «Література і кіно» в Гатчині — Приз за найкращу чоловічу роль (2003 «Бідний, бідний Павло»)
    • МКФ дитячих фільмів в «Артеку» — Приз найкращому акторові (2003 «Бідний, бідний Павло»)
  • 2006:
    • РКФ «Література і кіно» в Гатчині — Приз за найкращу чоловічу роль (2005 «Не хлібом єдиним»)
    • Премія «Ніка» — За найкращу чоловічу роль другого плану (2006 «Острів»)
    • Премія «Золотий орел» — За найкращу чоловічу роль другого плану (2006 «Острів»)
    • Премія «Білий Слон» Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії — За найкращу чоловічу роль другого плану (2006 «Острів»)
  • 2009: КФ «Московська прем'єра» — Приз за найкращу чоловічу роль імені Михайла Ульянова (2009 «Синку»)
  • 2010: Премія «Золотий орел» — За найкращу чоловічу роль другого плану (2010 «Вівсянки»)

Політичні висловлювання[ред. | ред. код]

В інтерв'ю ресурсу crimea.mk.ru, регіональному кримському відділенню видання "Московский комсомолец", на запитання, як він почувається в Криму після його анексії, Сухоруков відповів: «Сигнал к тому, что я никуда за границу-то и не улетал еще в симферопольском аэропорту был, когда я мимо этих пограничных будок, затихших и опустошенных, проходил… Но и раньше, когда я приезжал в Крым, у меня не было ощущения, что я где-то в другой стране, хотя понимал и уважал, что это территория другой страны. И то, что теперь Крым российский - так не случилось, не сложилось и не произошло, нет – это желание истории, это – желание времени! По-другому сказать не могу. Я счастлив.» [2]

В інтерв'ю ютьюб-каналу "Антоніми" на питання, хто з політиків краще, Сухоруков відповів: "Обаму я не знаю. А Путін краще. Це мій президент. Симпатичний, сильний, чудовий державний діяч". [3]

В інтерв'ю російському ресурсу riafan.ru Сухоруков поділився своїм відношенням до рішення путіна визнати самопроголошені штучні сепаратистські утворення на сході України, так звані ДНР та ЛНР: «Конечно, поддерживаю! Поддерживаю обеими руками и признание, и дружбу народов, а главное - поддерживаю решение своего президента». [4]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С.143—144.

Посилання[ред. | ред. код]