Сухівці (Рівненський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Сухівці
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Рівненський
Рада/громада Радухівська сільська рада
Код КОАТУУ 5624687904
Облікова картка Посилання на сайт ВР України 
Основні дані
Засноване 1446
Населення 551
Площа 1,37 км²
Густота населення 402,19 осіб/км²
Поштовий індекс 35335
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°39′11″ пн. ш. 25°51′23″ сх. д. / 50.65306° пн. ш. 25.85639° сх. д. / 50.65306; 25.85639Координати: 50°39′11″ пн. ш. 25°51′23″ сх. д. / 50.65306° пн. ш. 25.85639° сх. д. / 50.65306; 25.85639
Середня висота
над рівнем моря
195 м
Водойми струмок Сухівський
Місцева влада
Адреса ради 35333, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Радухівка, вул. Незалежності, 22 , тел. 27-10-57
Карта
Сухівці. Карта розташування: Україна
Сухівці
Сухівці
Сухівці. Карта розташування: Рівненська область
Сухівці
Сухівці

Су́хівці — село в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 551 осіб.

Географія[ред.ред. код]

У селі бере початок струмок Сухівський.

Історія села[ред.ред. код]

Територія, на якій розташоване село, з 10 століття входила до складу Київської Русі.

З 11 століття — це землі пересопницького князівства з центром у Пересопниця.Очевидно, саме в цей час в селі Сухівці в урочищі «Замок», що знаходилося на мисі високої берегової тераси на правому березі колишньої річки Стубелки, виникло городище. Про це свідчать знахідки кераміки 11-13 століття.

У 1199 ро територія села разом з Пересопницьким князівством входить до складу Галицько — Волинського князівства.

У 1241 році через наші землі пройшло величезне військо монголо — татар.

З 1352 року територія входить до складу Великого князівства Литовського. Але після об'єднання Литви і Польщі (1569 р.) на сухівецькій землі, як і на весь край, поширюється влада польських феодалів.

Найдавніші вісті про Сухівці виринають з акта 1446 року .У ньому сказано що Свидригайло надає Михайлу Чорторийському маєтності Жуківскої волості серед котрих називаються Сухівці, але чомусь як «Суховсь», яке «Словник староукраїнської мови» за 1978 рік подає у реконструкції «Суховесь».

У 1570 році «село Суховцы» згадує реєстр податкових повинностей, за яким воно платить від 46 «димів», утримує 2 замкові «городні» . Накладна Пронського, дана 1587 року Жаславському на містечко Жуків, містить запис « з селом Суховцами», а документ наступного року — «при Суховецком дворе».

Донесення 1548 року іменує Сухівці дещо інакше .У ньому сказано, що при дорозі на «Суховіце» озброєні нападики пограбували з дворових возів весь «помол» зерна, а через рік виринає свідчення про пожежу лісу в «Горах близ Суховец», з приводу чого в «Суховцы» приїжала повітова комісія.

Акт 1744 року оскаржує Францішка Любомирського за перетримування селян — утікачів Казимира Стецького з «Суховец». У цьому році згоріли забудови гайового в «суховецком лесу» і колишній вітряк.

За даними 1889 року "с. Суховцы при безыменном ручье волости Дядьковической " утримувало 78 дворів, 620 парафіян, з яких 28 римокатоликів . У церкві Пресвятої Богородиці (Покрови), збудованій десь у 1750 році на кошти поміщика Новобільського й селян, зберігалися копії метричних книг з 1823 року. Тут були зосереджені цінні стародруки, рукописи.

Назву Сухівці можна осмислити як "сухе село, де перша частина у значенні «малоземельне». Околиця Сухівців заселена давно, про що свідчать старовинні могильники, кургани, колись фортечна гора Заммок, де, гадають, було розміщене староруське городище із захисною водоймою річки

Ветерани Велиткої Вітчизняної війни[ред.ред. код]

Стацюк Андрій Харитонович[ред.ред. код]

Стацюк Андрій Харитонович

(21.12.1922-21.06.2006 роки) Народився у селі Сухівці Рівненської області Рівненського району.

Був призваний до військової служби у березні 1944 року.

Додому повернувся у лютому 1945 року.

На фронті був кулеметником 24 гвардійського стрілецького полку, Другий Білоруський фронт. 10 жовтня 1944 року його поранило осколком і ліве передпліччя. Поранення було важким, після лікування у госпіталі він був визнаний інвалідом війни.

Нагороджений медалями: медаллю «За відвалу», Медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» [1]

Мельник Андрій Пилипович[ред.ред. код]

Мельник Андрій Пилипович

Народився 8 грудня 1926 року.

Воював у 139 запасному полку.

Мобілізований у 1944 році.

Нагороджений : медаллю Жукова, Медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» , Орденом «За мужність», Медаллю «Захиснику Вітчизни».

Ящук Віталій Севастьянович[ред.ред. код]

(13.12.1925-)

Народився в с. Сухівці Рівненської області Рівненського району.

Призваний в ряди Радянської Армії у березні 1944 року. Після 4-х місячної підготовки попав на Перший Білоруський фронт під командуванням Рокоссовського.

Воював на території Польщі, був автоматником.

На початку 1945 року був поранений в плече. Після лікування в госпіталі продовжував воювати в авіаційних військах. Салют Перемоги зустрів у Польщі.

Після закінчення війни продовжував військову службу.

Повернувся додому у 1947 році

Нагороджений: Медаллю Жукова, медаллю «Захиснику Вітчизни», медаллю «Воздушо-десантные войска», Медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», Орденом «За мужність», Орденом Вітчизняної війни ІІІ ступеня.

[2]

Свято — Покровська церква

Збудована десь у 1750 році на кошти поміщика Новобільського й селян, зберігалися копії метричних книг з 1823 року. Тут були зосереджені стародруки, рукописи.

Особистості[ред.ред. код]

У селі народився заслужений журналіст України, багатолітній головний редактор газети «Молодь України» Володимир Боденчук (1955 — 2006).

Федоришин Микола — директор КЗ «Культурно — археологічний центр „Пересопниця“»

1952 року на хуторі поблизу села енкаведистами вбито художника та діяча Організації українських націоналістів і Української головної визвольної ради Ніла Хасевича, якому у 1992 встановлено пам'ятний знак (художник Валерій Войтович).

Примітки[ред.ред. код]

  1. зі слів онуки Переходько Людмили
  2. зі слів дружини Ящук Галини Калениківни

Посилання[ред.ред. код]