Східноантарктичний льодовиковий щит
| Східноантарктичний льодовиковий щит | |
 | |
| Континент | Антарктида |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Територія Антарктичного договоруd |
 | |
Координати: 80°00′00″ пд. ш. 80°00′00″ сх. д. / 80.000000000028° пд. ш. 80.000000000028° сх. д.
Східноантарктичний льодовиковий щит (EAIS) — один з двох великих льодовикових щитів Антарктиди і найбільший на всій планеті. EAIS лежить між 45° W і 168° E в поздовжньому напрямку.
EAIS значно більший за площею і масою, ніж Західноантарктичний льодовиковий щит (WAIS). Відокремлений від WAIS Трансантарктичними горами. EAIS має у підмурівку суходіл, тоді як WAIS, спирається в основному на корінні породи розташовані нижче рівня моря.[1] EAIS має у своєму складі найтовстіший лід Антарктиди — 4800 м. Також на його терені розташовано Південний полюс.
Східно-Антарктичні хребти — група гірських хребтів розташованих під EAIS. Тільки 29 вершин наразі прорізають EAIS і перевищують 2000 метрів над рівнем моря.
За дослідженням GRACE EAIS втрачає масу в розмірі 57 мільярдів тонн/рік, а загалом Антарктичний льодовиковий щит (WAIS і EAIS разом) втрачає масу в розмірі 152 км³ (близько 139 млрд тонн) на рік.
Згідно з сучасними палеокліматичними моделями, нинішній Східноантарктичний льодовиковий щит почав формуватися близько 35-33 млн років тому в еоценовий період, коли снігові шапки вершин гір Гамбурцева почали розростатися, згодом об'єднавшись в єдиний льодовий масив, що зрештою вкрив кількасотметровим шаром увесь континент[2][3].
Територіальні претензії[ред. | ред. код]
Багато країн мають претензії на частину Антарктиди. На частку терену EAIS претендують Велика Британія, Франція, Норвегія, Австралія, Чилі і Аргентина, іноді дублюючи один одного.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ice Sheets in Antarctica [Архівовано 9 січня 2014 у Wayback Machine.] British Antarctic Survey
- ↑ Survey targets 'ghost' mountains [Архівовано 21 травня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Gamburtsev 'ghost mountains mystery solved' [Архівовано 8 червня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
