Східнокитайське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Східнокитайське море
View of South China Sea.jpg

Вид на Східнокитайське море з острова Тайвань
30°00′00″ пн. ш. 125°00′00″ сх. д. / 30.00000° пн. ш. 125.00000° сх. д. / 30.00000; 125.00000Координати: 30°00′00″ пн. ш. 125°00′00″ сх. д. / 30.00000° пн. ш. 125.00000° сх. д. / 30.00000; 125.00000
Площа 836 000 км²
Найбільша глибина 2 719 м
Впадаючі річки Янцзи, Міньцзян
CS: Східнокитайське море у Вікісховищі
Мапа Східнокитайського моря

Східнокитайське море — напівзамкнуте море Тихого океану між узбережжям Китаю і островами Рюкю і Кюсю (Японія).

Загальний опис[ред.ред. код]

Площа — 836 тис. км².

Найбільша глибина — 2 719 м.

Середня температура води в лютому від 7 до 16° С, у серпні 27-28° С.

Солоність води 30-34,5‰, в гирлах річок — 5-10‰.

Припливи півдобові (до 7,5 м).

Найбільша річка, що впадає в Східнокитайське море — Янцзи.

На півночі море відкрито у Жовте море, на північному сході з'єднується Корейською протокою з Японським морем, на південному заході — Тайванською протокою з Південно-Китайським морем.

Рельєф дна біля західного берегу Східнокитайського моря нерівний, але глибини тут невеликі, біля берега майже на всьому протязі мілини. На мілинах і поблизу островів небезпечні для судноплавства скелі, рифи і банки. Особливо небезпечні води на підході до гирла річки Янцзи і в районі архіпелагу Чжоушань. Підводні небезпеки розрізнити крізь товщу води тут важко, так як вода в зазначених районах каламутна. Деякі із них можна помітити по приливним сулоям і бурунах, що утворюється над ними. Слід мати на увазі, що в районі є великі малодосліджені ділянки, де можуть бути небезпечні скельні і донні утворення, не показані на картах. Ґрунт на півночі моря переважно мулистий, подекуди в поєднанні з піском, черепашкою і каменем.

Землетруси, які раптово змінюють рельєф дна океану (скиди, обвали, зсуви), викликають моретруси, під час яких утворюються поперечні і поздовжні хвилі. Поперечні хвилі викликають появу на поверхні води хаотично рухомих хвиль і відчуваються на судах у вигляді ударів і струсів корпусу, подібно тим, які відчуває судно при посадці на мілину. Поздовжні хвилі, що виникають під час моретрясения, називаються морськими сейсмічними хвилями, або цунамі. Зазвичай цунамі являють собою серію з 3-9 хвиль, що поширюються зі швидкістю 100–300 км на годину від епіцентру землетрусу, з інтервалами 10-30 хв. Довжина цих хвиль 30-100 км, а висота 3-5 м; тому вони не чинять ніякої дії на судна у відкритому океані. Руйнівний ефект цунамі проявляється у відкритих берегів і з особливою силою в глибоких воронкоподібних бухтах і затоках, які мають широкі входи і глибини що поступово зменшуються.

Район моря недостатньо обладнаний засобами навігації. Берегові засоби навігаційного обладнання встановлені головним чином на підходах до портів, на берегах проток, якими часто користуються великі судна, і на деяких мисах, що є основними орієнтирами при підході до берега. Плавуче огородження виставляється тільки на фарватерах, що ведуть у порти, і в гирлах великих судноплавних річок.

Мореплавці повинні враховувати, що на надійність розташування буїв, а також на сувору сталість характеристик навігаційних вогнів повністю покладатися не можна.

Східнокитайське море багате біологічними ресурсами. Об'єктом промислового рибальства є оселедець, сардини, також ведеться вилов краба, омарів, збір трепанга, морських водоростей.

Межі моря[ред.ред. код]

Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Східнокитайського моря:[1]:

  • На півдні: Північна межа Південно-Китайського моря [Від мису Фукі (північна точка острова Тайвань) через острів Кіушан до південної точки острова Хайтаньдао (Пінтань) (25° 25' пн.ш.) і далі на захід по паралелі 25°24' пн.ш. до материкової частини провінції Фуцзянь], від мису Сантьяго (крайня північно-східна точка острова Тайвань) до точки на заході острова Йонаґуні і далі до острова Хатерума (24°03′ пн. ш. 123°47′ сх. д. / 24.050° пн. ш. 123.783° сх. д. / 24.050; 123.783).
  • На сході: лінія від острова Хатерума проходить через острови Міяко до крайньої східної точки острова Міяко, а звідти до мису Окінан на півдні острова Окінава, через цей острів до острова Адакосіма (Ada-Ko Sima), далі до східної точки острова Кікай (28° 20' пн.ш.), далі через через острів Танеґасіма (30° 30' пн.ш.) на північ до Хі-Сакі (31° 17' пн.ш.) на острові Кюсю.
  • На півночі: лінія від мису Номо (32° 35' с.ш.) на острові Кюсю до південної точки острова Фукуе (острови Ґото) і через острів до мису Осе, далі на захід до південної точки острова Чеджу, через цей острів до його західної точки і звідти по паралелі 33° 17' пн.ш. на материк.
  • На заході: Материкова частина Китаю.

Клімат[ред.ред. код]

Акваторія моря лежить в субтропічному кліматичному поясі (зона мусонів)[2]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Сезон дощів припадає на літній період, взимку можливі снігопади[3]. Через море проходить тепла течія Куросіо.

Біологія[ред.ред. код]

Акваторія моря утворює окремий однойменний морський екорегіон бореальної тихоокеанської зоогеографічної провінції[4]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до північної субтропічної зони, а півдня й сходу - до індо-пацифічної тропічної[5].

Основні порти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Процитовано 6 February 2010. 
  2. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  3. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  4. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  5. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Посилання[ред.ред. код]