Сюжет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Різниця між сюжетом та фабулою

Сюжéт (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) — різновид наративу, сукупність подій у художньому творі, пов'язаних причинно-наслідковими зв'язками, що розкриваються в певній послідовності. Сюжет є трансформацією фабули, котра містить події в логічній та часовій послідовності, тоді як в сюжеті ця послідовність може порушуватися. В повсякденному вжитку також вживається як синонім синопсису.

Історія терміна[ред. | ред. код]

Слово «сюжет» походить з французької мови, де «sujet» — тема, предмет, що в свою чергу походить від лат. subjectum — підмет, суб'єкт. Як термін, «сюжет» стосовно творів літератури почали використовувати французькі драматурги П'єр Корнель та поет і теоретик класицизму Нікола Буало у XVII ст. Вони називали сюжетами запозичені із античної творчості події життя міфічних героїв. Передусім тут маються на увазі хрестоматійно відомі події із життя героїв драматичних творів античних авторів[1]. Вважається, що корені такого уявлення містяться в «Поетиці» Арістотеля, котрий розрізняв загальний виклад подій з життя міфічих героїв («міфос») і його деталізоване словесне вираження в творі[2].

У англійській мові відповідником до «сюжет» зазвичай є «plot», що первісно означає «невелика ділянка землі». З XVI ст. з'являється значення «схема», «мапа», а також «секрет», що має паралелі з давньофранцузьким «complot» — «складений план», від «compeloter» — «зкочувати в кульку»[3].

Часто «сюжет» (англ. plot) слугує синонімом до «фабула» (від лат. fabula — оповідь, розповідь), особливо в західному літературознавстві. Типовим визначенням сюжету є дане англійським романістом Едвардом Форстером — причинно-наслідковий зв'язок між подіями в історії[4]. «Історія» тут відповідає терміну «фабула» в тих літературних теоріях, що зазнали російського впливу (до яких зокрема належить французька та українська)[5].

В естетиці російського реалізму XIX ст. під сюжетом стали розумітися предмет, тема, причина оповіді. А під фабулою — позбавлений деталей розвиток дії в хронологічній або причинно-наслідковій послідовності. Саме так її визначав, наприклад, Олександр Островський[6]. Олександр Веселковський запропонував називати сюжетом комплекс мотивів, у якому узагальнено акти людської діяльності[6]. Позицію Веселовського підтримав український історик і теоретик літератури Олександр Білецький в 1923 році: «всяка сюжетна схема не монолітна: вона легко розчленовується на ряд елементів, здатних існувати в іншому зв'язку, незалежно один від одного. Ці елементи ми називаємо мотивами»[7].

У 1920-і розділення фабули та сюжету усталилося, проте зміст понять діаметрально змінився, порівняно з реалізмом[6]. В представників формальної школи літературознавства (зокрема Віктора Шкловського, Бориса Томашевського, Миколи Петровського, Бориса Ейхенбаума) фабула — це перебіг подій (їхній правильний хронологічний чи логічний порядок), а сюжет — це їх опрацювання й оповідь (виклад у такому порядку, в якому їх подано сприймачеві, де якісь події можуть упускатися, або мінятися місцями)[2][8][9]. В радянських теоретиків літератури (зокрема Олександра Ревякіна, Леоніда Тимофєєва та ін.) пропонувалося взагалі відмовитися від терміна «фабула». Якщо ж вiн використовувався, то в значенні стислого опису основних подій, часто без фіксації зв'язку між ними, або в значенні художньої обробки сюжету[10].

Протиставлення фабули та сюжету властиве східним послідовникам російської «формальної школи»[11], тоді як на Заході йому відповідає протиставлення історії (англ. story, фр. histoire) та сюжету (англ. plot, фр. récit); історії та тексту (фр. texte); дії (фр. acción) та дискурсу (фр. discurso); або історії та дискурсу. Впродовж 1960-1990-х років різними дослідниками такі протиставлення було запропоновано, надаючи поняттям різних відтінків[12].

У 1981 Гайден Вайт дав визначення сюжету: «структура взаємозв'язків, за допомогою яких події, на які звертається увага, наділяються значенням, ідентифікуючись як частина цілого»[13]. Жером Брунер визначав у 1986 році сюжет як схему наративу, а фабулу як не прив'язану до часу тему[14].

У сучасному українському літературознавстві термін має такі значення: подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних, інколи ліричних творів; спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули); рух характерів у художньому часі й просторі.[15] Або як сукупність взаємин між персонажами, яка в певній послідовності подій розкриває характери і зміст у епічому, драматичному (інколи в ліро-епічому) творі[1]. Вважається, що фабула може бути тотожною сюжету, якщо послідовність подій і їх тривалість у обох випадках співпадають[15].

Основні елементи сюжету[ред. | ред. код]

Піраміда Фрейтага

Типовим є поділ сюжету, запропонований у 1863 році німецьким драматургом Густавом Фрейтагом, званий також «пірамідою Фрейтага»:

  • Зав'язка (експозицiя) — початок сюжету, де вперше зображаються основні персонажі, місце та час дії. Також тут зображаються основна рушійна проблема чи конфлікт.
  • Розвиток дiї — серія подій, у яких розкривається конфлікт і головні герої. Події дедалі ускладнюються, створюючи у сприймача сюжету хвилювання, напругу, відчуття наближення кризи.
  • Кульмінація (клімакс) — поворотна точка в сюжеті, де інтерес та емоції сприймача найвищі. Спосіб виходу з кульмінації переважно несподіваний.
  • Спадання дії — події та проблеми прямують до розв'язку, дії головних героїв отримують результати.
  • Розв'язка — завершення оповіді та кінцева подія[16][17].

Різновиди сюжетів[ред. | ред. код]

  • Хронікальні — виникли на ранніх етапах історичного розвитку літератури, їм притаманний хронологічний принцип поєднання відокремлених епізодів.
  • Концентричні — тип сюжету, у якому рiзнi події концентруються навколо центральної події (групи подій) та слідують схемі зав'язка — кульмінація — розв'язка[1].

Базові сюжети[ред. | ред. код]

Поширена думка, що всі сюжети засновані на декількох базових сюжетах. Віднайти їх намагалися численні літературознавці.

Жорж Польті виділяв у 1865 році «36 драматичних ситуацій», Хорхе Борхес у новелі «Чотири цикли» (1972) нараховував чотири головних сюжети: штурм міста, повернення, пошук і самогубство бога. Роналд Тобіас у 1993 році описав, що сюжетів є 20, таких як «пошук», «дорослішання», «помста», «втеча» та ін.[18] На думку Крістофера Букера, таких сюжетів є 7, що він висловив у 2005 році: «Перемога над чудовиськом», «З Івана у пана», «Пригода», «Подорож і повернення», «Комедія», «Трагедія», «Відродження»[19].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври. 2001. с. 555. 
  2. а б Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. К.: ВЦ «Академія». 2007. с. 651–653. 
  3. plot | Origin and meaning of plot by Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (en). Процитовано 2020-05-06. 
  4. Forster, E. M. (Edward Morgan) ([1985], ©1927). Aspects of the novel. San Diego: Harcourt Brace Jovanovich. ISBN 0-15-609180-1. OCLC 11316569. 
  5. Story and Plot: Finding Meaning. CRAFT (en-US). 2018-01-18. Процитовано 2020-05-06. 
  6. а б в Владимир, Захаров. О фабуле и сюжете литературного произведения (en). Процитовано 2020-05-06. 
  7. Білецький, О. (1966). Зiбрання праць в п'яти томах 3. Київ: Наукова думка. с. 331–332. 
  8. Ханзен-Лёве, Оге (2017-09-05). Русский формализм. Методологическая реконструкция развития на основе принципа остранения (ru). Litres. ISBN 978-5-457-48434-4. 
  9. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. Київ: ВЦ «Академія». 2007. с. 689–690. 
  10. Николаев А. И. Основы литературоведения. Издательство ЛИСТОС (en-US). Процитовано 2020-05-06. 
  11. Schmid, Wolf (2010). Narratology: An Introduction (en). Walter de Gruyter. с. 184. ISBN 978-3-11-022631-7. 
  12. Schmid, Wolf (2010). Narratology: An Introduction (en). Walter de Gruyter. с. 190. ISBN 978-3-11-022631-7. 
  13. White, Hayden (1981). The Value of Narrativity in the Representation of Reality. W. J. T. Mitchell (ed.) // On Narrative. Chicago: University of Chicago. с. 9. 
  14. Bruner, Jerome (1986). Actual Minds, Possible Worlds. Cambridge: MASS.: Harvard University Press. с. 17–21. 
  15. а б Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. Київ: ВЦ «Академія». 2007. с. 651–653. 
  16. Freytag, Gustav (1894). Freytag's Technique of the Drama: An Exposition of Dramatic Composition and Art. An Authorized Translation from the 6th German Ed. by Elias J. MacEwan (en). Scott, Foresman. с. 115. 
  17. Plot - Examples and Definition of Plot. Literary Devices (en-US). 2013-11-03. Процитовано 2020-05-06. 
  18. Tobias, Ronald B. 20 master plots : and how to build them (вид. Second paperback edition). Cincinnati, Ohio. ISBN 978-1-59963-537-8. OCLC 753304543. 
  19. Booker, Christopher. (2004). The seven basic plots : why we tell stories. London: Continuum. ISBN 0-8264-5209-4. OCLC 57131450. 

Посилання[ред. | ред. код]