Сюкуро Манабе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сюкуро Манабе
Помилка Lua: expandTemplate: template "lang-ja-hani" does not exist.
Crafoord Prize EM1B0732 (42329290061).jpg
Народився 21 вересня 1931(1931-09-21)[1][2] (90 років)
Shinritsud, Uma districtd, Префектура Ехіме, Японія
Місце проживання Японія
США
Країна Flag of Japan (1870–1999).svg Японія[2]
Flag of the United States.svg США
Діяльність earth scientist
Alma mater Токійський університет
Галузь метеорологія і кліматологія
Заклад Національне управління океанічних і атмосферних досліджень і Принстонський університет
Аспіранти, докторанти Isaac Heldd[3] і Kenneth Bowmand[3]
Членство Європейська академія[4][5], Національна академія наук США[6][2] і Королівське товариство Канади[2]
Нагороди

CMNS: Сюкуро Манабе у Вікісховищі

Сюкуро Манабе (яп. 真鍋 淑郎 нар. 21 вересня 1931(19310921), Ехіме, Японія) — японсько-американський кліматолог, відомий фахівець з обчислювального моделювання клімату і його зміни, піонер комп'ютерного моделювання кліматичних змін, зокрема глобальної зміни клімату, піонер у дослідженні феномену глобального потепління — в 1970-х[7][8] Співробітник Прінстонського університету і раніше Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA)

Біографія[ред. | ред. код]

Ступені бакалавра (1953), магістра (1955) і докторський ступінь з метеорології (1958) здобув у Токійському університеті. У тому ж 1958 році іммігрував в США, де здобув натуралізацію з 1975 року. В 1958-1963 роках працював метеорологом-дослідником в Національній метеорологічній службі. У 1963-1997 рр. працював старшим метеорологом-дослідником в лабораторії Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA). В 1968-1997 рр. також викладав в Прінстонському університеті, професор. У 1983 році запрошений професор в альма-матер. В 1997-2001 роках працював на батьківщині в Японії, директор дослідницької програми по глобальному потеплінню. В 2002 році повернувся в Прінстонський університет, з яким був пов'язаний до 2003 року і де знову з 2005 року — старший метеоролог програми атмосферних і океанічних наук. В 2002-2009 роках також консультант Japan Agency for Marine-Earth Science and Technology[en] і в 2006-2013 рр. запрошений професор Нагойського університету.

В 1960-х Манабе займається дослідженнями атмосферної динаміки, після чого створює першу модель глобального клімату[9]. Останньому передувала його у співпраці з Joseph Smagorinsky[en] і колегами по Національній метеорологічній службі розробка перших моделей загальної циркуляції[10].

В 1967 році він разом з Richard Wetherald показав, що концентрація парникових газів в атмосфері може впливати на температуру [9]. Опублікована в тому ж році Манабе в Journal of Atmospheric Sciences спрощена модель клімату Землі вже незабаром була визнана як великий прорив в геофізики і метеорології [10].

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Доробок[ред. | ред. код]

  • Manabe, S., J. Smagorinsky, and R.F. Strickler, 1965: Simulated climatology of a general circulation model with a hydrologic cycle. Monthly Weather Review, 93(12), 769-798.
  • Manabe, S., and R. T. Wetherald, 1967: Thermal equilibrium of the atmosphere with a given distribution of relative humidity. Journal of the Atmospheric Sciences, 24 (3), 241-259.
  • Manabe, S. and K. Bryan, 1969: Climate Calculation with a combined ocean-atmosphere model. Journal of the Atmospheric Sciences, 26(4), 786-789.
  • Manabe, S. and R.T. Wetherald, 1975: The effect of doubling of CO2 concentration in the atmosphere. Journal of the Atmospheric Sciences, 32(1), 3-15.
  • Stouffer,R.J., S. Manabe,and K. Bryan, 1989: Interhemispheric Asymmetry in climate response to a gradual increase of atmospheri carbon dioxide. Nature, 342,660-662.
  • Manabe, S., R.J. Stouffer, M.J. Spelman, and K. Bryan, 1991: Transient response of coupled ocean-atmosphere model to gradual changes of atmospheric CO2. Part I: Annual mean response. Journal of climate, 4(8), 785-818.
  • Manabe, S., M.J. Spelman, and R.J. Stouffer, 1992: Transient response of a coupled ocean-atmosphere model to gradual increase of atmospheric CO2. Part II: Seasonal response. Journal of climate, 5(2): 105-126.
  • Manabe, S., and R. J. Stouffer, 1995: Simulation of abrupt climate change induced by freshwater input to the North Atlantic Ocean. Nature, 378, 165-167.
  • Manabe, S., and R.J. Stouffer, 2000: Study of abrupt climate Change by a coupled ocean-atmosphere model. Quaternary Science Reviews, 19: 285-299.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]