Сюрень (археологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сюрень (від кримсько-татарського Сюйрень)  — печерні стоянки гірських мисливців кам'яної доби. Розташовані у верхів'ях річки Бельбек у Кримських горах біля села Танкове (до 1945 року Бююк-Сюйрень) Бахчисарайського району Криму.

Сюрень-І[ред. | ред. код]

Сюрень-І є багатошаровою стоянкою давньокам'яної доби у скельному навісі на правому березі річки Бельбек. Досліджувалася у 1879-80, 1926-29 й 1994-97 роках.

Знахідки представлені численними крем'яними та кістяними виробами, підвісками з черепашок молюсків, фауністичними рештками та залишками вогнищ. Тут представлено 7 окремих культурно-хронологічних епізодів заселення людьми давньокам'янох доби цього навісу в часовому проміжку бизько між 36—30 та 12—11 тисяч років тому.

Сюрень I — єдина стоянка в Центральній та Східній Європі з чіткою стратиграфічною послідовністю спочатку архаїчної оріньяцької культури (із пластинками дюфур підтипу дюфур), й згодом — пізньої оріньяцької культури (із мікропластинами дюфур підтипу рок-де-комб). Це робить її ключовою стоянкою для вивчення початкового поширення оріньяку на територію Східної Європи.[1][2]

Сюрень-ІІ[ред. | ред. код]

Двошарова стоянка Сюрень-2 відрізняється від інших пам'яток гірськокримської культури. Стоянка ранньої середньокам'яної доби свідерського типу подібна до пам'яток нобельської та смячківської групи Поліської України.

Розташована вона під навісом Сюрень у долині річки Бальбек. Досліджувалася Глібом Бонч-Осмоловським в 1924 й 1925 роках[3], Е. А. Векилова в 1954 й 1955 роках. Розкрито площу понад 200 м2.

1-ий шар[ред. | ред. код]

Верхній шар Сюрень-2 відносять до шан-кобинської культури[1] — фінального етапу ранньої середньокам'яної доби гірськокримської культури.

2-ий шар[ред. | ред. код]

Нижній шар відноситься до власного сюренського типу[4][5]. Тут виявлено близько 180 знарядь, нуклеусів й пластин. Нуклеуси ортогнатнальні й човноподібні. Сребки переважно кінцеві на пластинах. Різці, рідше серединні, серединно-кутові. Друге місце за кількістю після різців займають вістря на пластинах, серед яких переважають верболисті екземпляри. На думку Р. Шильда, що опрацював цю колекцію, вони тотожні свідерським різцям Польщі. В шарі виявлено кілька мікролітів геометричних форм чотири сегменти й сегментоподібні трикутники й трапеція, а також кілька сегментоподібних вістрів.

На думку Е. А. Векилової, Р. Шильда, Д. Я. Телегіна поява 2-го шару стоянки Сюрень-2 у Криму, є північним вторгенням свідерців. Подібність такому вторгенню присутня у Словаччині, Румунії (Чахлеу-Скауне) й Молдові (мис Селіште над річкою Реут).

Подібні свідерські пам'ятки сюренського культурного типу у Криму присутні у Буран-Кая.

Походження сюренського типу[ред. | ред. код]

Місцеві пізньо-давньокам'яні пам'ятки Волині, Подесіння й Криму, ймовірно, не мають пам'яток, матеріальна культура яких могла б еволюціонувати у пам'ятки ранньо-середньокам'яні пам'ятки культур нобельського-смячківського циклу України та Молдови (Нобель, Смячка, Сюрень-2, Делятин, Чахлеу-Скауне). Єдине пояснення походження свідерських пам'яток в Україні є просування свідерських мисливців з південно-східної Побалтики, які у свою чергу були давньокам'яною міграцією лінгбійської культури із Західної Побалтики.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Залізняк, Леонід (2012). Стародавня історія України. 
  2. Демиденко Ю.Е. Палеолітична стоянка Сюрень-I (Крим): Археологічний контекст і його інтерпретації. «ЗНТШ» (Львів), 2002, т. 244. resource.history.org.ua. Процитовано 2018-07-01. 
  3. Бонч-Осмоловский, Глеб (1934). Итоrи изучения Крымcкoro палееолита. В книге: Труды ІІ-ой Международной конференции АИЧПЕ, выпуск 6 (російська мова). с. 114–183. 
  4. Векилова, Е. А. (1957). Мезолитическая стоянка Сюрень ІІ: (Раскопки 1954-1955). КСИА АН УССР, 1957, выпуск 7. с. 7–8. 
  5. Векилова, Е.А. (1966). К вопросу о связях населения на территории Крыма в эпоху мезолита. МИА, 1966, № 126. с. 144–154.