Сюрреалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вірш з Calligrammes
«Це не люлька» Магрітта. Віроломство образів, 1928—1929

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — «надреалізм») — один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Його особливість — використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Цей літературно-мистецький напрям виник після Першої світової війни, на початку 20 століття у Франції.

Погляди[ред. | ред. код]

Засновником сюрреалізму був французький письменник Андре Бретон (фр. André Breton). Філософськими засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фрейдизму, східні містико-релігійні вчення.

Естетичні засади напряму викладено в «Маніфестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду».

Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, під впливом Зигмунда Фрейда пропагує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості.

Сюрреалізм у світовій культурі[ред. | ред. код]

Хуан Гріс «Чоловік у кав'ярні»

У мистецтві й літературі сюрреалізму поєдналися речі й несподівані образи, парадоксальні, контрастні та часто безглузді (Ґійом Аполлінер, Луї Арагон, Поль Елюар, Андре Бретон, Рене Магрит, Сальвадор Далі, Леонора Керрінгтон, Володимир Куш).

Сюрреалізм в українській культурі[ред. | ред. код]

В українській поезії риси сюрреалізму мали вірші Василя Хмелюка, частково Богдана-Ігора Антонича, з 1950-их роках найсильніші в поезії і прозі Емми Андієвської (творення «надреальної» мови), Юрія Тарнавського і письменників молодого покоління. Сюрреалізм є стильовою домінантою у творах (новели і повість «Пазл пазлів» з книги «Supraphon», романи «Коростишівський Платонов» та «Прихована фортеця»)[1][2] Олександра Клименка, з цього приводу письменник зазначає: «Моностилістики в чистому вигляді не існує, жоден зі стилів не може претендувати на вичерпність. Сентименталізм чи дадаїзм мені не менш цікаві, аніж експресіонізм; реалізм, посилений чуттєвим сприйняттям дійсності, у моєму розумінні, наближається до сюрреалізму, котрий знову повертає обличчям… до оновлених реалій»[3].

У мистецтві основною прикметою сюрреалізму є відірваність від реальних речей і нелогічні сполучення предметів. З українських митців риси сюрреалізму мають твори Михайла Андрієнка, скульптура пізнього Олександра Архипенка (геометричні форми, що уподібнюють постаті), рухомі скульптури (мобілі) К. Мілонадіса, картини В. Бачинського, С. Лади і кераміка С. Ґеруляк.

Варто зауважити, що відомий український мистецтвознавець Дмитро Горбачов вважає, що риси сюрреалізму присутні й у творчості Тараса Шевченка[4].

Критики[ред. | ред. код]

Сюрреалізм як усе декадентське мистецтво має антидемократичний і антигуманістичний характер; він є виявом розкладу буржуазного мистецтва.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]