Сяо Вень-ді (Північна Вей)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сяо Вень-ді
Інші імена Юань Хун, Гаоцзу
Народився 13 жовтня 467(04671013)
Помер 26 квітня 499

Ім'я при народженні Тоба Хун
Титул імператор
Термін 471–499
Попередник Сянь Вень-ді
Наступник Сюань У-ді
Конфесія буддизм
Батько Сянь Вень-ді
Матір імператриця Лі
Рід Тоба
Дружина 2 імператориці
Діти 7 синів та 11 доньок

Сяо Вень-ді (*魏孝文帝, 13 жовтня 467 —26 квітня 499) — 7-й імператор династії Північна Вей у 471499 роках, реформатор, покровитель буддизму.

Життєпис[ред.ред. код]

Регентство[ред.ред. код]

Походив з монгольської династії Північна Вей. Син імператора Сянь Вень-ді. При народжені отримав ім'я Тоба Хун. У 469 році оголошується спадкоємцем трону. Того ж року його матір імператрицю Лі змусили накласти на себе руки, відповідно до традиції (щоб мати не впливала на майбутнього імператора). У 471 році Сянь Вень-ді зрікся трону Тоба Хуна, який прийняв ім'я Сяо Вень-ді. Втім владу зберіг саме батько нового імператора.

У 476 році за наказом імператриці-удовиці Фен (дружина покійного імператора Вень-чен-ді) отруїно Сянь-Вень-ді й стала регентшею при Сяо Вень-ді. Регентство імператриця відзначено репресіями проти прихильників сянь вень-ді, також родичів імператора по материнській лінії з роду Лі.

Жорсткість Фен та корупція її фаворитів спричинило невдаволення. У 481 році було піднято повстання у столиці імперії Пінчені, проте швидко придушено. В цій ситуації Фен вирішила розробити новий Кримінальний кодекс, щоб посилити покарання з одного боку, а з іншого — приборкати свавілля на місцях.

У зовнішній політиці імператриця Фен намагалася розширити вплив Північної Вей на південь, скориставшись заколотом Сяо Даочена проти династії Лю Сун у 479 році. Вона намагалася посадити на трон південної імперії принца Лю Чана, проте зазнала невдачі й у 481 році уклала мир з династією Південна Ці.

Починаючи з 483 року імператор Сяо Вень-ді починає поступово перебирати владу на себе. Водночас починається процес покитайчення влади (одяг, звичаї, обряди). До 487 року фактична влада була вже в імператора. Формально регентство Фен припинилося із її смертю у 490 році.

Володарювання[ред.ред. код]

Із самого початку самостійного панування Сяо Вень-ді спрямував зусилля на завершення китаїзації держави — у 490 році офіційною мовою оголошено китайську, заборонено одяг, звичаї кочівників. У 495 році скасовано сяньбійську мову, запроваджено китайські призвіще. Імператор замінив прізвище свого роду Тоба на Юань (тепер його власне ім'я на Юань Хун).

Разом із запровадженням усього китайського були застосовані заходити із приборкання придворної аристократії. У 493 році почалася підготовка до перенесення столиці до Лояна, яке відбулося у 494 році. Завдяки імператорові розпочалася розбудова нової столиці.

У 496 році проведено адміністративну та соціальну реформу, згідно з якою усі аристократія поділена на 9 сяньбійських та 5 китайських кланів. Тепер призначення на посади відбувалося відповідно належності до клану.

У зовнішній політиці Сяо Вень-ді намагався приборкати кочівників — вдалі війни із жужанами 490 року, тогонами 491 року. У 493 році здійнені заходи щодо розширення володінь на південь за рахунок Південної Ці, проти останньої тривала військова кампанія у 494—495 роках, проте невдало. В цей же час Сяо Вень-ді вимушен був замиряти кочові племена на території сучасної Внутрішньої Монголії та Сіньцзяна, відмовившися від їх покитайчення. Вдалося втихомирити лише у 498 році. Того ж року вирушив проти Південної Ці, проте захворів у поході й помер 26 квітня 499 року.

Культура[ред.ред. код]

В релігійному плані підтримував буддистів. багато сприяв розбудові їх храмів та монастирів. За правління Сяо Вень-ді було завершено зведення комплексу печер Юньган.

Джерела[ред.ред. код]

  • Graff, David A. (2002). Medieval Chinese Warfare, 300–900. London: Routledge. ISBN 0-415-23954-0.