Сєнґнєв із Ґрембошува
| Сєнґнєв із Ґрембошува | |
|---|---|
| пол. Sięgniew z Grębowszowa | |
 Родовий герб Півкозич | |
| підканцлер короля, двору | |
| 1333 — 1343 | |
| Монарх | Казимир III Великий |
| Попередник | Пйотр Щижик із Фалкува |
| Наступник | Пйотр Щижик із Фалкува |
| пробст костелу святого Міхала на Вавелю у Кракові | |
| 1333 — 1368 | |
| канонік краківський | |
| 1334 — 1372 | |
| Помер |
6 листопада 1372 Сілезія |
| Відомий як | католицький священник, державний діяч |
| Alma mater | Болонський університет |
| Батько | Влост (Влашцей) із Ґрембошува |
| Релігія | католицтво |
Сєнґнєв із Ґрембошува (пом. 6 листопада 1372) — польський римсько-католицький і державний діяч, дипломат; пробст і канонік костелу святого Міхала на Вавелю (Краків); підканцлер королівський (двору) Казимира Великого (1333–1343).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився Сєнґнєв, очевидно, у Ґрембошуві, його батьком був Влост (пол. Włost) гербу Півкозич[1][2][3] чи Влашцей (пол. Właściej) із Ґрембошува, дідич цього маєтку[4]. Вивчав канонічне право у Болонському університеті[1].
Мав братів Якуба, Вітка та Дзєржка, студента Болонського університету (1325)[5].
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
Очевидно, Сєнґнєв був одним із найближчих соратників молодого королевича Казимира, тому невдовзі після своєї коронації 1333 року останній призначив його на посаду свого підканцлера двору[6], котру займав до 1343 року. Папа Климент VI наказав 1343 року Сєнґнєву та його братам Якубу та Вітку, повернути село Козлув пароху Віслиці[4]. Важко однозначно визначити масштаб цієї суперечки, але не можна відкидати припущення, що папський документ є результатом інтриги, спрямованої проти Cєнґнєва, фіналом якої, окрім суду за село, могло стати звільнення Сєґнєва з посади підканцлера[7]. Дослідник Станіслав Щур припускає, що причиною цього звільнення стала пролюксембурзька політична орієнтація Сєнґнєва, яка після погіршення польсько-чеських стосунків стала на заваді його подальшому обійманню цього уряду[8].
Сєнґнєв із Ґрембошува виконував багато дипломатичних доручень Казимира Великого. Так, він супроводжував короля під час переговорів із Тевтонським орденом у Іновроцлаві 1337 року, з чехами у Празі 1341 року, з ландграфом гессенським у Познані 1341 року, був королівським послом до Авіньйону 1357 року та до Праги 1360 року[9].
Духовна кар'єра[ред. | ред. код]
Сєнґнєв обіймав ряд духовних посад. Протягом 1333—1368 років був пробстом, а з 1334 по 1372 роки — каноніком костелу святого Міхала на Вавелю у Кракові, був капеланом імператора Карла IV 1360 року, архідияконом опольським (1368/1370—1372)[9].
У травні 1353 року він постав перед королівським судом під час суперечки за село Бранчиці з єпископом Бодзентою[pl][10].
Сєнґнєв із Ґрембошува наприкінці життя (очевидно, після 1368 року) вирішив переїхати до Сілезії, де й помер[11] 6 листопада 1672 року[9][12].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Anna Pobóg-Lenartowicz, Elity czternastowiecznego Opola [w:] Annales Universitatis Paedagogicae Cracovensis, Studia Historica, 2013, #XIII, s. 99.
- ↑ Jan Wroniszewski, O pochodzeniu Półkoziców Włelowieyskich [w:] Acta Univercitatis Nicolai Copernici, Historia, Z. 26, 1992, s. 133.
- ↑ Stanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 64.
- ↑ а б Jakób Bojko, Okruszyny z Gremboszowa, Lwow, Macierz Polska, 1911, s. 8.
- ↑ Stanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 63, 64.
- ↑ Andrzej Marzec, Rada królewska w monarchii Kazimierza Wielkiego [w:] Narodziny Rzeczypospolitej: studia z dziejów średniowiecza i czasów wczesnonowożytnych, 2012, #2, s. 814.
- ↑ Dorota Żywczak, Biskup Krakowski Jan Grotowic (ok. 1280—1347), Kraków, 2022, s. 150.
- ↑ Stanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 65.
- ↑ а б в Anna Pobóg-Lenartowicz, Elity czternastowiecznego Opola [w:] Annales Universitatis Paedagogicae Cracovensis, Studia Historica, 2013, #XIII, s. 100.
- ↑ Andrzej Marzec, Elita wobec władcy i władca wobec elity w królestwie Władysława Łokietka i Kazimierza Wielkiego [w:] Monarchia w średniowieczu — władza nad ludźmi, władza nad terytorium, Warszawa-Kraków, 2002, s. 160.
- ↑ Stanisław Szczur, Dyplomaci Kazimierza Wielkiego w Awinionie [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 66, 1986, s. 67.
- ↑ Janusz Kurtyka, «Senez Ambulans» Arcybiscup Lwowski Jan Rzeszowski (1345/46-1436) [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 77, 1992, s. 60.
Джерела[ред. | ред. код]
- Stanisław Szczur, Sięgniew z Grębowszowa [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 37, 1996—1997, s. 393—395.
|
