Сєров Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сєров Іван Олександрович
Иван Александрович Серов.jpg
Народився 25 серпня 1905(1905-08-25)
Вологда
Помер 1 липня 1990(1990-07-01) (84 роки)
Москва
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність військовослужбовець
Посада Список голів КДБ і депутат Верховної ради СРСР[d]
Звання генерал
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Герой Радянського Союзу медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За взяття Берліна»
POL Medal za Odrę Nysę i Bałtyk BAR.svg
s: Роботи у Вікіджерелах

Іва́н Олекса́ндрович Сєро́в (рос. Иван Александрович Серов, 12 [25] серпня 1905(19050825), Афімське Вологодська губернія. — 1 липня 1990) — державний діяч урядів СРСР, народний комісар внутрішніх справ УРСР, голова КДБ СРСР, начальник ГРУ МО СРСР. Керівник операції масового убивства військовополонених польських офіцерів у Катині (1940). Росіянин.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у селі Афімському Вологодської губернії, в Росії.

Учасник громадянської війни в Росії. У 1928 р. закінчив Ленінградське військове училище. У 1932 р. — голова повітового виконавчого комітету. У 1930-х роках працював в особистому секретаріаті Й. Сталіна.

Після союзу СРСР з нацистами, 1939 р. закінчив Військову академію ім. Фрунзе. З вересня 1939 р. до лютого 1940 р. — нарком внутрішніх справ УРСР, з 1940 — член Політбюро ЦК КПУ. Під керівництвом Сєрова органи НКВС продовжували чинити масові політичні репресії щодо українських вчених, митців, робітників і селян. У лютому 1941 р. призначений заступником народного комісара державної безпеки СРСР. У 19431944 Сєров керував операціями з депортації чеченців, волзьких німців, кримських татар[1] і калмиків. З 1945 р. — заступник начальника СМЕРШу в радянській зоні окупації Німеччини, у 19541958 — голова КДБ СРСР. З 1958 р. — начальник Головного розвідувального управління (ГРУ) МО СРСР.

Після викриття шпигунської діяльності полковника ГРУ Пеньковського О. В., його колишній безпосередній начальник генерал армії Сєров був звинувачений у «втраті пильності» у ввіреному йому Управлінні та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 березня 1963 позбавлений звання Героя Радянського Союзу і ордена Леніна. Знижений у військовому званні до генерал-майора. Раніше, у зв'язку з рішенням президії ЦК КПРС від 29 березня 1962 року, було скасовано Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1944 року, яким І. А. Сєров удостоєний ордена Суворова 1-го ступеня за активну участь і організацію депортації народів Північного Кавказу.

З березня 1963 генерал-майор І. А. Сєров — помічник командувача військами Туркестанського військового округу по військово-навчальним закладам, з серпня 1963 року — помічник командувача військами Приволзького військового округу по військово-навчальним закладам. З вересня 1965 року — у відставці через хворобу.

Жив у Москві, де й помер 1 липня 1990 року. Похований на кладовищі села Іллінське, біля Барвихи (там, де у нього була дача).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]