Сіверяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сіверяни
East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg
Розселення і кількість
Ареал Україна, Росія
Згас 1024 р.
Раса європеоїдна
Входить у українці, білоруси та росіяни (частково)
Мова Давньоруська мова: говори Чернігово-Сіверщини
Релігія Язичництво, Православ'я

Сіверя́ни (давньорус. сѣверѧне, сѣверо, сѣверъ, сѣверы[1]) — союз східнослов'янських племен, які жили в басейні річки Десни та над течіями річок Сейму, Сули, Псла і Ворскли[2]. Локалізовані на лівому березі Дніпра в нинішній Чернігівщині, Сумщині й Полтавщині, Брянщині та Курщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов, а далі вже були землі радимичів.

Головні міста сіверян: Чернігів[2], Новгород-Сіверський[2], Брянськ[2], Стародуб[2], Глухів, Путивль[2], Курськ[2], Рильськ, Любеч[2], Переяслав-Хмельницький. З заходу сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами, кривичами і в'ятичами[2], на півдні з уличами.

Етимологія[ред. | ред. код]

«Повість временних літ» зафіксувала не один, а кілька споріднених етнонімів: «сѣверъ», «сѣверо», «сѣверы», «сѣверѧне»; останній найчастіше використовувався у фаховій літературі та був загальновизнаним наприкінці 1990-х-2000-х.

Згідно версії В. Седова формування історичних сіверян відбулося в процесі взаємодії прийшлого ранньослов'янського населення з автохтонами Дніпровського Лівобережжя — балто- й іраномовними племенами. В зв'язку з цим виникла гіпотеза, що спочатку назву «сѣверъ» мала локальна група населення, яка згодом була асимільована слов'янами, котрі перейняли й вихідний етнонім. Їй суперечить той факт, що етнонім «сѣверъ» відомий і на нижньому Дунаї, в Мезії. Місто Севеж (нім. Siewierz) столиця Севежського князівства відоме в СілезіЇ. Окрім того, в топонімії Польщі представлені Siewiersk, Siewierska Góra, Małe/Wielkie Siewieruszki. У сучасній лінгвістиці вважається що термін «сѣверъ», як і низка інших племінних назв «Повісті временних літ» («поля», «дерева» тощо), є одним з найбільш архаїчних слов'янських етнонімів, котрі сформувались у період, що передував розпаду праслов'янської спільноти (VI ст. н. е.) та початку міграцій представників окремих груп слов'янства[1].

Історія[ред. | ред. код]

Роменська культура у VIII ст.

Згідно літопису локалізуються «по Десне и по Семи, по Суле»[3]. Це підтверджується даними археології: окреслена область в основному збігається з ареалом роменської культури (VIII—XII ст.), слов'янська атрибуція якої не викликає сумнівів у фахівців.

Під час слов'янської колонізації розселялися із заходу на схід, через Понемання, потім Подвіння, ймовірно, разом з кривичами, досягли верхів'їв Двіни, Волги, Дніпра, звідти вийшли на постійний притулок на Десні, Сеймі, Сулі.

У IX ст.-на поч. X ст платили данину хозарам[2], від 884 східна частина керувалася з Києва: «иде Олегъ на сѣверяне, и побѣди сѣверяны, и възложи на нь дань легьку»[4]. 907 року, за князя Олега (882912 рр.), були повністю приєднані до Київської Русі[2]. У IX — поч. X ст. брали участь у поході на греків[2].

Княжий стіл на цих землях виник опісля конфлікту між синами Володимира Святославича — Ярославом, який князював у Києві, й Мстиславом Тмутороканським, котрий 1024 р. захопив Чернігів і переміг брата в битві під Лиственом[4][1].

Опісля 1024 р. назва «сіверяни» зникає з історичних джерел[2]; вони влилися до складу українського народу, однак залишилася назва Сіверського князівства[2].

Востаннє сіверяни згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1183 році.

У джерелах XVI—XVII ст. в басейні р. Сейму згадується етнографічна група севрюків, яких дехто вважає безпосередніми нащадками сіверян VIII-ХІІ ст. Від цього ж етноніму походять деякі географічні назви Лівобережної України: Сіверія, Новгород-Сіверський, Сіверський Донець, Сіверська земля, Сіверщина тощо.

Археологія[ред. | ред. код]

Археологи вирізняють їхні кургани за спіралевидними скроневими кільцями. Разом з тим, вони багато в чому нагадують поховання Правобережжя Дніпра (простота костюму, півтораобертові перстеневі кільця). Археологічним відповідником сіверян є волинцівська та особливо роменська археологічні культури лісостепового Лівобережжя Дніпра VIII-ХІІ ст.. Певний вплив на сіверян справила алано-болгарська салтово-маяцька культура басейну Сіверського Дінця (історичні хозари).

Суспільство[ред. | ред. код]

Головним заняттям сіверян було хліборобство, скотарство, мисливство і рибальство[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Русина, 1998, с. 30-35
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с стор. 2824, том 8, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 966-7155-02-1
  3. …сѣдоша по Деснѣ и по Семи по Сулѣ и нарекоша Сѣверъ
  4. а б Котляр, 2013, с. 237, 250

Джерела та література[ред. | ред. код]