Сівозміна

Сівозмі́на — інтенсивна система землеробства, науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі (ротація) за заздалегідь визначеним планом. Зміна культур супроводжується відповідною системою обробки ґрунту та угноєння. Завдання сівозмінної системи — систематичне підвищення врожайності, забезпечення найбільшого виходу продукції з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Чергування в часі означає, що відбувається щорічна або періодична зміна культур і чистого пару на конкретно взятому полі. При чергуванні на території щороку (почергово) вирощуються культури на різних частинах поля, на яких вони чергуються в часі.

Сукупність сівозмін в господарстві називається «системою сівозмін», а перелік сільськогосподарських культур і парів в порядку їх чергування у сівозміні називається «схемою сівозміни». Сівозміни відрізняються за типами та видами.^[1]

Історія[ред. | ред. код]

Сівозмінна система землеробства відома в Європі з 17 ст., у 19 ст. вона стала панівною в Західній і Центральній Європі.

На українських землях до 1914 система була лише на Західній Україні (одночасно з поширенням кормових, картоплі і цукрового буряка); на Правобережжі почався перехід від трипілля до сівозміни. Тепер система сівозмін запроваджена на всіх українських землях. Залежно від природних (ґрунтових, кліматичних тощо) та економічних умов впроваджують одну або кілька сівозмін.

Опис[ред. | ред. код]

Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.

Сівозміна дає можливість розробляти технологію вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх взаємного впливу, а також післядії кожного заходу, що застосовується під найближчі попередники.

У сівозмінах використовують те, що польові культури за своїми біологічними властивостями можуть активно відновлювати родючість ґрунту. Рослини, в залежності від виду, можуть впливати на такі фактори, як забезпеченість поживними речовинами і вологою, вміст гумусу, біологічний режим, фізичні властивості та швидкість детоксикації шкідливих речовин, що надходять у ґрунт при його сільськогосподарському використанні.

Сівозміна дозволяє розробляти агрономічну стратегію підвищення продуктивності ґрунту і врожайності сільськогосподарських культур, визначати та взаємопов'язувати в єдиний комплекс усі ланки системи землеробства. Від спеціалізації сівозмін, складу і чергування культур залежать системи удобрення, механічного обробітку ґрунту та інших агротехнічних і меліоративних заходів.

Типи сівозмін[ред. | ред. код]

Типи сівозмін — це сівозміни різного виробничого призначення, які відрізняються видом основної вирощеної продукції. Розрізняють такі типи сівозмін: польова (для виробництва зерна, технічних культур і кормів), кормова (для виробництва грубих, соковитих і зелених кормів), прифермська (різновид кормової сівозміни поблизу тваринницьких ферм для виробництва соковитих і зелених кормів), сінокосно-пасовищна (різновид кормової для вирощування багаторічних та однорічних трав на сіно, сінаж і для випасання худоби), спеціалізована (різновид польової з максимально допустимим насиченням однією з польових культур) та спеціальна (для вирощування культур, які вимагають спеціальних умов і особливої технології).^[1] Овочеві культури розміщують в спеціальних овочевих сівозмінах, а баштанні на богарі — часто в польових і кормових.^[1]

Класифікація[ред. | ред. код]

За призначенням сівозмінні системи поділяють на польові і спеціальні (прифермські, баштанні, ґрунтозахисні та ін.). В Україні переважають 7-9-пільні сівозмінні системи.

Польові належать до просапних:

у Степу вони в основному зерново-паропросапні та зерново-просапні, насичені зерновими культурами і займають 84 %, кормові 12 %, ґрунтозахисні — 2,3 %, від площі земель, на яких впроваджено сівозміну;
у Лісостепу вони в основному зерно-бурякові і займають 85 5 %, кормові — 7,5 %, ґрунтозахисні — 3,2 %, лукопасовищні — 1,2 %, городинні — 1,1 %, ін. спеціальні — 1,5 %;
у лісовій смузі найчастіше зерно-картоплані, зерно-льонарські з посівом жита, картоплі і люціну, які займають 85,5, кормові — 5,9 %, лукопасовищні — 1,8 %, ґрунтозахисні — 1,5 %, городинні — 0,8 %, ін. спеціальні — 1,5 %. Сівозмінні системи в Карпатах різноманітні; вони залежать від роду ґрунту, висоти, а також ступеня похилости схилів.

Див. також[ред. | ред. код]

Монокультура

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ГОСТ 16265-89 Земледелие. Термины и определения. Издание официальное. — М.: Государственный комитет СССР по управлению качеством продукции и стандартам, 1990

Література[ред. | ред. код]

Гудзь В. П. Землеробство. Підручник. — К.: ЦУЛ, 2010
Сівозмінна система // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.