Сідловий меч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сідловий меч  — кавалерійський меч (може класифікуватися як шпага) з довжиною клинка 90-100 см, як правило важив 1,5-1,7 кг, його було прийнято тримати піхвах, приєднаних до сідла[1]. Сідловий меч зберігав типовий для мечів баланс, тим не менше прийоми застосування його в бою були не характерні для звичайного меча. До рубальної зброї сідлові мечі, можна було віднести з великою натяжкою, за винятком хіба що "іспанського" варіанту сідлового меча з толедського дамаска. Вузький клинок не створював можливості для потужного рубального удару, тому даним мечем завдавали як правило колючих ударів, більш властивих шпагам[2].

Гарда сідлових мечів могла бути як відкритою, так і закритою, хоча більшість мала саме відкриту через можливість у такому разі протидії ударам мечам і шаблям супротивника. Незважаючи на велику конкуренцію з боку шабель та палашей, сідлові мечі (можливо, з-за свого розкішного декорування) продовжували використовуватися в Європі та Росії, аж до кінця XVII століття.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]