Сідья Туре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сідья Туре
фр. Sidya Toure
Сідья Туре
Прапор
3-й Прем'єр-міністр Гвінеї
9 липня 1996 — 8 березня 1999 року
Попередник: Посаду відновлено
Наступник: Ламіне Сідіме
 
Партія: Union of Republican Forces[d]
Рід занять: політик
Народження: 1945(1945)

Сідья Туре (нар. 1945) — гвінейський політичний діяч, прем'єр-міністр країни з 1996 до 1999 року. Нині є лідером опозиційної партії Об'єднані республіканські сили.

Життєпис[ред.ред. код]

Певний час проживав у вигнанні у Кот д'Івуарі. Був признаений на пост прем'єр-міністра президентом Лансаною Конте[1]. Став першим прем'єр-міністром після відновлення посади з 1984 року.

Після залишення уряду Туре став лідером опозиції[2][3].

Разом із іншими крупними лідерами опозиції, Туре на початку листопада 2003 року заявив, що буде бойкотувати чергові президентські вибори, оскільки мав підозри, що вони не будуть вільними та справедливими[4].

Наприкінці 2003 Туре організував мітинг у Конакрі, після чого спалахнули студентські бунти, а в результаті Туре був затриманий і допитаний. Наприкінці квітня 2004 його було заарештовано на одну ніч. Був звинувачений у змові з метою повалення уряду, та, хоч його і звільнили під заставу, але заборонили займатись політичною діяльністю та виїжджати за кордон. Апеляційний суд зняв з нього звинувачення у липні 2004[2].

Брав участь у протестах 2009 року, спрямованих проти намірів лідера хунти Мусси Даді Кмари висунути свою кандидатуру на чергових президентських виборах. Військовики атакували протестувальників та вбили багатьох із них. Туре зазнав важкої черепно-мозкової травми та був шпиталізований. Хоча хунта заборонила опозиціонерам спілкуватись із пресою, Туре вдалось зателефонувати до редакції «Фокусу Африки» з ванни у шпиталі та надати власне бачення подій[5]. 29 вересня Туре був звільнений з-під варти.

Висунув свою кандидатуру на президентських виборах 2010 року. Він був одним з головних претендентів на пост глави держави, проте посів лише третє місце, здобувши 13,62% голосів виборців. Спочатку він намагався оскаржити результати, але після їх підтвердження Верховним судом Туре також публічно визнав їх[6].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]