Сімейний портрет в інтер'єрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сімейний портрет в інтер'єрі M:
Gruppo di famiglia in un interno
Conversation Piece poster.jpg
Жанр драма
Режисер Лукіно Вісконті
Продюсер Джованні Бертолуччі
Сценаристи Сузо Чеккі Д'Аміко
Енріко Медіолі
Лукіно Вісконті
У головних
ролях
Берт Ланкастер
Гельмут Бергер
Сільвана Мангано
Клаудіа Марсані
Стефано Патріци
Ромоло Валлі
Ельвіра Кортезе
Філіп Ерсен
Жан-П'єр Золя
Маргеріта Горовіц
Оператор Паскуаліно де Сантіс
Композитор Франко Манніно
Монтаж Руджеро Мастроянні
Кінокомпанія Rusconi Film, Gaumont International
Тривалість 126 хвилин
Мова англійська мова
Країна Італія Італія
Франція Франція
Рік 1974
IMDb ID 0071585

«Сімейний портрет в інтер'єрі» (італ. Gruppo di famiglia in un interno) — передостанній фільм режисера Лукіно Вісконті, вийшов на екрани у 1974 році.

Зміст[ред.ред. код]

Удостоєний багатьох нагород передостанній фільм великого Лукіно Вісконті. Літній професор — естет і пристрасний колекціонер предметів мистецтва та музики, живе у старовинному палаццо. Він давно вирішив для себе, що краще думати про досконалі творіння людей, аніж про самих людей — стражденних, неспокійних, недосконалих. Одним із захоплень професора є сімейні портрети в інтер'єрі — жанр, званий англійцями Conversation Piece — «фрагмент розмови» персонажів, зображених на полотні. І ці «фрагменти розмови» цілком влаштовують професора. Інших бесід йому не треба. Та раптом метрономний побут професора несподівано порушують постояльці, яким він вимушено надає верхній поверх свого палаццо — маркіза Брумонті з молодим альфонсом Конрадом та її донька Льєтта з нареченим Стефано. Персонажі для Conversation Piece є. От тільки, цей «фрагмент розмови» професору не доведеться розглядати крізь лінзу. Йому доведеться стати його учасником.

Ролі[ред.ред. код]

Знімальна група[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

  • 1975 — дві премії «Давид ді Донателло»: найкращий фільм і найкращий іноземний актор (Берт Ланкастер).
  • 1975 — 5 премій «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів: найкращий режисер (Лукіно Вісконті), найкращий продюсер, найкраща робота оператора (Паскуаліно Де Сантіс), найкраща робота художника (Маріо Гарбулья), найкраща актриса-дебютантка (Клаудія Марсані).
  • 1975 — головний приз Вальядолідського МКФ.
  • 1979 — премія журналу «Кінема Дзюмпо» найкращому режисерові зарубіжного фільму (Лукіно Вісконті).
  • 1979 — премія «Блакитна стрічка» за найкращий фільм іноземною мовою.
  • 1979 — премія Японської кіноакадемії за найкращий фільм іноземною мовою.

Посилання[ред.ред. код]