Сімерки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сімерки
Пирогово07.JPG
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Перечинський район
Рада/громада Сімерківська сільська рада
Код КОАТУУ 2123283501
Основні дані
Населення 956
Площа 3,239 км²
Густота населення 295,2 осіб/км²
Поштовий індекс 89213
Телефонний код +380 3145
Географічні дані
Географічні координати 48°45′21″ пн. ш. 22°34′20″ сх. д. / 48.75583° пн. ш. 22.57222° сх. д. / 48.75583; 22.57222Координати: 48°45′21″ пн. ш. 22°34′20″ сх. д. / 48.75583° пн. ш. 22.57222° сх. д. / 48.75583; 22.57222
Середня висота
над рівнем моря
198 м[1]
Водойми Сімерка
Місцева влада
Адреса ради 89213, Закарпатська обл., Переченський р-н, с.Сімерки, вул.Центральна,125 , тел. 2-12-84
Карта
Сімерки. Карта розташування: Україна
Сімерки
Сімерки
Сімерки. Карта розташування: Закарпатська область
Сімерки
Сімерки
Мапа
Пирогово07.JPG
Хата з села Сімерки.JPG
Хата з села Сімерки 01.jpg

Сімерки́ — село в Україні, в Перечинському районі Закарпатської області.

Постат війни[ред. | ред. код]

с. Сімерки — розташоване в 9 км від районного центру і залізничної ст. Перечин. Автодорога до села проходить через автодорогу Перечин-Поляна. А в с. Сімер повертає через р.Тур'я (наліво), і хвилястою дорогою звивається поміж невеликими горами заросшим лісом до села. Населення 1064 чоловік.

Історія[ред. | ред. код]

Сімерки вперше згадуються в документах 1552 р. У 1567 р. тут оподатковано 4 господарства, 1589 р.- 8 господарств. Потім до села перейшло ще 25 родин, і на 1599 р. тут було 30-34 кріпацьки двори. 1715 р. фігурує як Уй Семере (новий сімер) , а в лексиконі населених пунктів Угорщини 1773р. вже як Сімерки.1751р. відома церква св.. Миколи.1820р. споруджено вознесенську церкву, поруч каркасну дзвіницю. В березні - квітні 1919 р. в селі існувала Радянська влада. У 1924 р. створена організація КПЧ. У 1931 р. селяни вигнали з села екзекутора, а всі записи про податкову заборгованість знищили. У лютому 1932 р. біднота брала участь в голодному поході в Перечин. Після звільнення села від нацистських загарбників (25 жовтня 1944 р.) 32 жителя вступили до лав Червоної Армії і 1-го Чехословацького армійського корпусу Л. Свободи. За хоробрість, виявлену в боях з гітлерівцями, 21 з них удостоєний урядових нагород, 7 людей загинули на фронтах Німецько-радянської війни. Їхні імена викарбувані на обеліску Слави, встановленому в центрі села.

12 грудня 1948 р. організовано колгосп ім. В. Молотова (пізніше – імені І. Франка). Правління розмістилося у колишній попівській фарі. Поступово сформувалися чотири бригади – у Перечині, Сімері, Ворочові, Сімерках. 1950 р. до колгоспу залучено всіх селян Перечина – 412 дворів. Тоді ж почалося поступове переселення безземельних селян з Верховини у долину. Переселенці розбудували у 50-60-х роках нову вулицю, що отримала назву Колгоспна.

Селищній раді Перечина підпорядковане село Сімер, що на відстані 7—9 кілометрів від районного центру. Печать села 1857 року, вельми оригінальна, також мала ввійти у гербівник населених пунктів Угорщини 1880 року. На ній зображений віл, що несе геральдичний щит червоного кольору. Над щитом три ножі (чи ложки), ще вище лавровий вінок. Вказано також колір ґрунту - він зелений. Навколо напис угорською мовою: Оszimira pecs (ete) печать Старого Сіміра. 1857. Перша згадка про село відноситься до 1551 року. У латинському тексті говориться про «поселення Земерс в Унгі». У тексті 1739 року називається Осемере (Старий Сімер), на відміну від Уй Семере (Нового Сімера), який у лексиконі населених пунктів Угорщини 1773 року фігурує також у формі Сімерки. За даними 1827 року, в Сімерах 55 будинків і 437 жителів (за винятком 16 євреїв, усі греко-католики). У географічному словнику Угорщини 1829 року кількість жителів визначається 420 чоловіками.

Печатка.

В с.Сімерках була розміщена бригада колгоспу ім. Івана Франка, за якою було закріплено 224 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 61 га орної землі та 32 га саду. Основним напрямом господарства було відгодівля великої рогатої худоби, а також вирощування картоплі та зернових культур. За успіхи в колгоспному виробництві 5 передовиків нагороджені орденами і медалями СРСР.

Про Хатинку.

м. Пирогів. Хата із с. Сімерки (поч. ХХ ст.) — це характерний зразок народного житла лемків, поширений в басейнах річок річка Тур'я, та річка Уж.

Останній власник Іван Рогулич розповів, що хата  частково складена із давнішньої хати, яка належала його дідові, але основний зруб склав його батько. Вік хати вирізьблений на зрубі всередині хати 1909 , крім цього при демонтажі хати у одному з вуглів знайдено монету, що чеканилась 1901 році. Хата виявлена у 1978 р. музейною експедицією, яку очолював Смолінський С.П. і встановлена у Музеї 1982 р. На родимому  місці на обійсті було 2 хати - хлів і стодола («пиливня») під одним дахом, та мурована пивниця покрита соломою. З боку стодоли була прибудована «дривітня» (дривутня), за хатою посаджений садок: яблуні (білий налив, шуварка, пармінки), 2 сливи (пруньки, венгерка), черешня, «яперка» — шовковиця, кущі порічок, «ваприн» (аґрус). З протилежного боку хати висаджено городчик зільник, де росли  барвінок, чебрик, м'ята, чорнобривці, солом'янки- безсмертник, півонії, мороз, тарільчики. Зільник був обгороджений «в слупки». Під хатою з боку сіней в землю був забитий камінь від жорен (тріснутий), полоске каміння і прикопаний «вішак» — суха яблуня, на якій сушили  горшки, а на каменях - відра.

Від хати до хліва, зільника, кирниці, були викладені стежки з каміння- «ріняка». Коло зільника забиті в землю 2 лавиці з ковбицею та каменями. За лавицею був висаджений кущ рожі червоної  на сок і леквар (варення)   та  кущ калини. Від сусіднього обістя хата І.Рогулича  була відгороджена плотом з ліски, плетеним  «в коцку». Для переходу з двору до сусідів в огорожі був зроблений перелаз, за хатою висаджений город, на  якому садили: «крумплі» — картоплю, «пасулі»-фасолю, буряк, моркву, капусту, цибулю, часник, петрушку, кендерицю" (кукурудзу).

Інтер'єр хати і «хорім» — традиційний для південної Лемківщини. В сінях зберігаються жорна, сусіки, бочки, ткацький верстат та  різне знаряддя.

У хаті було 2 постілі, «ціфрований» — різблений  стіл   "лава, шафарня, полиці — «талаш». Покрасою хати були мальовані порцелянові  тарілки — «танжери», в  два  «шори»- ряди, квітки та ангели з кукурудзяного шумелиння, образи та глиняні тарілки. На одвірках дверей, на лутках   вікон прибиті дерев'яні  водохрещанські  хрести, які несли естетичну і оберегову функцію. Відтворений екстер'єр та інтер'єр із. с. Сімерки відповідає зібраним польовим матеріалам на садибі І. Рогулича. Тут представлені експонати із Перечинського району з  сел Тур'я Бистра, Тур'я Поляна, Туриця, Турички, Лікицарі, Зарічеве, Липовець.

Щоб завершити інтер'єр хата із с.Сімерки необхідно провести декілька експедицій на півдні Лемківщини з пошуку етнографічних експонатів, які поновлять  інтер'єр та фондову колекцію музею. Зокрема для демонстрування одягу в інтер'єру і хати потрібно закупити декілька комплексів одягу та інтер'єрну тканину з Перечинського району Закарпатської області. Крім цього аби заповнити традиційний набір хатніх  меблів необхідно закупити одну-дві   шафарні, сусіки, лавички, кутники та поличку під образи.

Кобальчинська Р. Р., ст. науковий співробітник НДВ «Карпати

Видатні люди села[ред. | ред. код]

Хата з села Сімерки 02.jpg

Тороній Іван Юрійович - (1937, с. Сімерки  Перечинського району Закарпатської області.)

  • (1954 – 1960)p. закінчив Львівський лісотехнічний інститут.
  • (1960 – 1966)p. викладач спеціальних дисциплін, заступник директора з навчально-виробничої роботи в Ужгородському художньо-ремісничому училищі № 3.
  • (1966 – 1969)p. директор новоствореного Ужгородського Технічного училища № 11 (нині Ужгородський професійний машинобудівний ліцей).
  • (1969 – 1977)p. директор Ужгородського професійно-технічного училища № 6 (колишнє Ужгородське художньо-ремісниче училище № 3).
  • (1978 – 1982)p. начальник відділу кадрів на Ужгородському фурнітурному заводі «Більшовик».
  • (1983 – 1987)p. старший інженер, заступник начальника відділу, начальник відділу праці і заробітної плати на Ужгородському електромашинобудівному заводі «Електродвигун».
  • (1988 – 1990)p. інструктор відділу комплексного економічного і соціального розвитку, начальник загального відділу Головного планово-економічного Управління Закарпатського Облвиконкому.
  • (1991 – 1999)p. заступник директора Закарпатського обласного центру зайнятості.
  • (2000 – 2004)p. методист Навчально-методичного центру професійно-технічної освіти у Закарпатській області. Організатор виробничого навчання учнів для підприємств деревообробної галузі, вніс вагомий внесок у зміцнення навчально-матеріальної бази професійно-технічних училищ. Автор багатьох методичних  рекомендацій для викладачів і майстрів виробничого навчання з організації навчально-виробничого процесу та виробничої практики учнів  професійно-технічних навчальних закладів області. Дослідник і автор нарису « Розвиток професійно-технічної освіти на території Закарпатської області у ХХ столітті». Нарис опубліковано в енциклопедичному виданні «Профтехосвіта  України: ХХ століття». За багаторічну сумлінну працю в системі професійно-технічної освіти та активну участь у підготовці енциклопедичного видання «Профтехосвіта України: ХХ століття» Наказом  Міністерства освіти і науки України  від 30.01.2006 р. №61-К Тороній Іван Юрійович  нагороджений ПОЧЕСНОЮ ГРАМОТОЮ.  

Шип Юрій Васильович – ( 1943, с. Мокра Перечинського району Закарпатської області.) 

Не можу не згадати один епізод його життя: було це у далекому 1962 році. Тоді він, молодий учитель у с Сімерки на Пе-речинщині, виніс з вогню двох діточок, що горіли в обійсті двох вдовиць. Не думав тоді він про себе і став рятівником двох християнських душ... І отримав за це державну нагороду- медаль «За відвагу на пожежі», а потім ще й за ревну охорону природи Карпат був удостоєний звання «Відмінник охорони природи України»... Такий він - Юрій Шип. Іде життям і несе свою любов людям, які чекають від нього нових творів.

В с.Сімерки є Виконавчий Комітет Сімерківської Сільської Ради — керівник Цапик Владислав Йосипович, (дата заснування 2002-04-18)[ред. | ред. код]

Загальноосвітня Школа І-ІІ Ступенів — керівник Данилич Михайло Йосипович, (дата заснування 2003-09-30)

Релігійна громада греко-католицької церкви «Вознесенської»- керівник- Гулей Юрій Іванович. (дата заснування 1991-07-31р.)

Православна релігійна громада української православної церкви (вознесенської) — керівник Білей Юрій Іванович (дата заснування 1991-08-27)

Госпрозрахунковий відособлений підрозділ «Надія» Перечинського споживчого товариства- керівник Манзич Марта Михалівна (дата заснування 2000-06-09)

Сімерківська сільська Територіальна виборча комісія- керівник Ваган Марта Володимирівна (дата заснування 2006-02-12)

Приватне підприємство «БЕСТ-2000»- керівник Шахайда Василь Васильович (дата заснування 2000-07-26)

Орган місцевого самоврядування Сімерківська сільська рада Перечинського району Закарпатської області- керівник Цапик Владислав Йосипович, (дата заснуванн 1997-05-21)

Приватне виробничо-торговельне комерційне підприємство «вікторія» — керівник Сливич Михайло (дата заснуванн 1994-04-14)

16 серпня підведено газ до невеликого с. Сімерки. Місцеве населення щиро радіє цій події і сподівається, що «епоха дров» відійшла в минуле. В області повністю газифіковано 2 райони, закінчуються відповідні роботи ще в одному. Незважаючи на те, що державні субвенції для проведення газу для населення були зменшені майже вдвічі, в області знайдено власні кошти для газифікації населених пунктів. 16 серпня 2007 року.

Примітки[ред. | ред. код]